Валері Перрін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Валері Перрін
англ. Valerie Perrine
Valerie Perrine 1975.jpg
Ім'я при народженні Валері Рітчі Перрін
Народилася 3 вересня 1943(1943-09-03) (76 років)
Ґалвестон, Техас, США
Національність американка
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність акторка, модель
Роки діяльності 1971 — донині
IMDb ID 0674781

Валері Перрін у Вікісховищі?

Валері Рітчі Перрін (англ. Valerie Ritchie Perrine; нар. 3 вересня 1943, Ґалвестон, Техас, США) — американська акторка та модель.

Життєпис[ред. | ред. код]

Валері Рітчі Перрін народилася 3 вересня 1943 року в техаському місті Ґалвестон у родині танцівниці та лейтенанта армії США[4]. Через те, що батько був військовим, сім'я часто переїжджала з одного міста в інший, врешті-решт, осівши на ранчо в Арізоні. Валері почала свою кар'єру танцівницею в Лас-Вегасі.

У кіно вона дебютувала в 1971 році з епізодичній ролі у фільмі про Джеймса Бонда «Діаманти назавжди». Рік по тому вона виконала свою першу помітну роль, Монтану Валдгек у фільмі «Бійня номер п'ять».

У травні 1972 року вона з'явилася оголеною на сторінках Playboy, а через 10 років її фотографія прикрашала обкладинку цього журналу. Валері Перрін стала першою американською актрисою, що з'явилася з оголеними грудьми на телебаченні, під час однієї з передач в травні 1973 року.

У 1975 році Перрін була номінована на «Оскар» і «Золотий глобус» і завоювала приз за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю за роль Анни Брюс, дружини Ленні Брюса, в фільмі Боба Фосса «Ленні».

У 1978 році вона виконала роль Єви Тешмагер у фільмі «Супермен», за яку була номінована на премію «Сатурн» як «Найкраща акторка другого плану». Через два роки, Валері знову зіграла свій персонаж у «Супермена 2». У 1970-х роках Валері з'явилася також у другосортних фільмах «Останній герой Америки» (1973), «Містер Мільярд» (1977) і «Електричний вершник» (1979).

Спад в її кар'єрі намітився після 1980 року, коли вона знялася у фільмі «Музику не зупинити», за роль в якому була номінована на «Золоту малину» в номінації «Найгірша акторка».

У наступні роки вона в основному знімалася на другорядних ролях і в малопомітних фільмах: «Кордон» (1982), «Вода» (1985), «Солодкоголосий птах юності» (1989) і «Дівчина в кадилаку» (1995). Винятком лише стали її роботи у фільмах «Студія 54» (1998) і «Чого хочуть жінки» (2000).

Крім кіно Перрін працювала і на телебаченні, де знімалася у серіалах «Забійний відділ», «Вокер, техаський рейнджер», «Правосуддя Бьорка», «Детектив Неш Бріджес» та деяких інших.

Вибрана фільмографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. VIAF (Virtual International Authority File) — 2012.
  2. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #135939909 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. Valerie Perrine Biography (1943–). FilmReference.com. NetIndustries, LLC. Процитовано 2010-09-07. 

Посилання[ред. | ред. код]