Перейти до вмісту

Валтасар

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Валтасар
Народився580 до н. е.[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер539 до н. е.[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Вавилонія Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаНововавилонське царство Редагувати інформацію у Вікіданих
НаціональністьАрамеї Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьрегент, правитель Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадакронпринц і віцекороль Редагувати інформацію у Вікіданих
НаступникДарій Мідянин Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіядавня месопотамська релігіяd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоНабонід Редагувати інформацію у Вікіданих
Брати, сестриНавуходоносор III і Еннігальдіd Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиВаштіd Редагувати інформацію у Вікіданих
Картина Бенкет Валтасара Рембрандта, (1635)

Валтаса́р (Бальтаза́р, Белшаца́р; Бел-шара́-Уцу́р, Bēl-šar-ușur) — син і співправитель останнього царя Нововавилонського царства Набоніда із X вавилонської династії, чиє сходження на вавилонський престол він, можливо, організував[2].

Історія

[ред. | ред. код]

Можливо, він сподівався незабаром стати наступником Набоніда, але якщо так, то довголіття його батька зруйнувало його надії. Тим часом, коли в 553 р. до н. е. Набонід вирушив на десятирічне подорож в Аравію, Валтасар опинився відповідальним за управління Вавилонією. Як спадкоємець, він тісно співпрацював з управлінням головними вавилонськими храмами і в цій якості видавав постанови щодо управління орними землями, що належали храму Мардука у Вавилоні. Схоже, що він мав тісні зв'язки з групами підприємців, які керували економічними інтересами як святилищ, так і корони[2].

Хоча він був фактичним регентом, Валтасар ніколи не брав царських титулів, а також не займав місця свого батька в таких ритуалах, як шумерське свято Акіту. Це свято було перервано через відсутність царя. Після повернення Набоніда до Вавилону призначених Валтасаром адміністраторів було відкликано та замінено тими, хто був вірний Набоніду. Коли Кір ІІ Великий напав на Вавилон, Валтасар взяв на себе відповідальність за захист столиці, але він не зміг відбити напад і, ймовірно, загинув під час нього у 539 р. до н. е. Ця подія стала популярною завдяки біблійній історії про «бенкет Валтасара»[2][3].

Однак, згідно з Книгою Даниїла, був останнім халдейським правителем Вавилона. Також він названий сином Навуходоносора[4], що дає привід критикам звинувачувати Біблію в історичній неточності. Проте, слово «син» у Біблії часто використовується в значенні «нащадок», наприклад, до Ісуса Христа неодноразово зверталися «сину Давидів» у Євангеліє від Матвія[5][6], Євангеліє від Марка[7], Євангеліє від Луки[8].

Бенкет Валтасара

[ред. | ред. код]

Згідно з Біблією, Валтасар не помічав, як міцнів сусідній Іран. Свавільний Валтасар не зважав ні на жерців, ні на купців, до порад яких прислухалися його попередники, а дні і ночі бенкетував у своєму палаці, забувши про державні справи.

Тим часом військо іранців підійшло до мурів Вавилона, і згідно з Біблією[9], на влаштованому Валтасаром бенкеті він побачив руку, яка написала вогненними буквами на стіні зали напис незрозумілою мовою. Єврейський пророк Даниїл прочитав слова — івр. מנא ,מנא, תקל, ופרסין «мене, мене, текел, упарсін» — і розшифрував їх як послання Бога Валтасарові «Пораховано, зважено й віддано персам», передбачивши швидку загибель йому і його царству. Тієї ж ночі жерці відчинили персам ворота Вавилона, а вранці Валтасара знайшли мертвого в його палаці.

Крилатий вислів «бенкет Валтасара» означає: веселе, легковажне життя перед великим лихом.[10]

Бенкет Валтасара — відомий сюжет образотворчого мистецтва, літератури, музики.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б в http://timeline.biblehistory.com/event/belshazzar
  2. а б в Joannès, F. (2012). Belshazzar. The Encyclopedia of Ancient History.
  3. Daniel 5
  4. Daniel 5:22
  5. Matthew 9:27
  6. Matthew 12:23
  7. Mark 10:47
  8. Luke 18:38
  9. Дан. 5:5
  10. Коптілов В. У світі крилатих слів. Видавництво «Веселка» — Київ 1968

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Beaulieu, P.-A. (1989). The reign of Nabonidus, king of Babylon (556–539 B.C.). New Haven.
  • Beaulieu, P.-A. (1993). “An episode in the fall of Babylon to the Persians.” Journal of Near Eastern Studies 52: 241–61.
  • Dougherty, R. P. (1929). Nabonidus and Belshazzar, a study of the closing events of the neo-Babylonian empire. New Haven.
  • Jursa, M. (2005). Neo-Babylonian legal and administrative documents: typology, content and archives. Münster.
  • Joannès, F. (2012). Belshazzar. The Encyclopedia of Ancient History.