Вальтер Венк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вальтер Венк
Walther Wenck
Bundesarchiv Bild 101I-237-1051-15A, Walter Wenck.jpg
Народження 18 вересня 1900(1900-09-18)
Веймарська республіка Віттенберг, Провінція Саксонія
Смерть 1 травня 1982(1982-05-01) (81 рік)
Австрія Рід-ім-Іннкрайс, округ Рід-ім-Іннкрайс, Верхня Австрія
дорожньо-транспортна пригода
Поховання Німеччина Бад-Ротенфельде, Нижня Саксонія
Громадянство Німецька імперія Німецька імперія
Веймарська республіка Веймарська республіка
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Рейхсвер Рейхсвер
Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Сухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рід військ піхота
танкові війська
Роки служби 19191945
Звання General (Wehrmacht) 1.svg Генерал танкових військ
Формування 1-ша танкова дивізія
3-тя румунська армія
Армійська група «Голлідт»
6-та армія
1-ша танкова армія
Група армій «Південна Україна»
Командування Армійська група «Венк»
12-та армія
Війни / битви
Автограф Wenck Untreschrift.jpg
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті»
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
За поранення (нагрудний знак)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
Золотий німецький хрест
Орден Хреста Перемоги
Командор ордена Зірки Румунії
Вальтер Венк у Вікісховищі?

Вальтер Венк (нім. Walther Wenck; нар. 18 вересня 1900, Віттенберг — пом. 1 травня 1982, Рід-ім-Іннкрайс) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал танкових військ Вермахту (1944). Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста (1942). Учасник Другої світової війни; був начальником штабу багатьох військових з'єднань і об'єднань, в останні тижні війни командувач 12-ї польової армії.

Біографія[ред. | ред. код]

Військова кар'єра

Вальтер Венк народився 18 вересня 1900 року у Віттенберзі в родині прусського офіцера Максиміліана Венка. В 11-річному віці вступив до кадетського корпусу прусської армії в місті Наумбург. З весни 1918 року продовжив навчання у військовому училищі в Грос-Ліхтерфельді. Після розпаду Німецької імперії у лютому 1919 року вступив у лави Фрайкора. 1 травня 1920 року зарахований рядовим у 5-й піхотний полк рейхсверу, а 1 лютого 1923 був підвищений в унтерофіцери. Лютого 1923 роки закінчив піхотне училище в Мюнхені.

Проходив військову службу на командних посадах у 9-му прусському піхотному полку, командував взводом, ротою у цьому полку. У травні 1933 року Венк був переведений у 3-й моторизований розвідувальний полк. Пройшовши курс підготовки при Генштабі, Венк у 1936 був зарахований до штабу бронетанкових військ, розквартированого в Берліні. 1 березня 1939 йому було присвоєно звання майора, і він був призначений штабним офіцером 1-ї танкової дивізії у Веймарі. У складі цієї дивізії Венк брав участь у бойових діях Польської та Французької компаній, де 18 травня 1940 року був поранений у ногу.

У 1942 році проходив службу викладачем у Військовій академії, начальником штабу LVII танкового корпусу і начальником штабу 3-ї румунської армії генерала Петре Думітреску на Східному фронті. 28 грудня 1942 року був відзначений Лицарським хрестом Залізного хреста.

З 1942 до 1943 року Венк був начальником штабу армійської групи «Голлідт» (пізніше переформована в 6-у армію), приписаної до тієї ж 3-й румунської армії. У 1943 році став начальником штабу 6-ї армії, а з 11 березня 1943 року — начальник штабу 1-ї танкової армії генерала кавалерії Ебергарда фон Маккензена, яку весною 1944 року він вивів з Кам'янець-Подільського котла. У 1944 році — начальник штабу групи армій «Південна Україна».

З 15 лютого 1945 року, за наполяганням Гайнца Гудеріана, Венк командував німецькими військами, що залучалися до контрнаступу в операції «Зонненвенде» (нім. Unternehmen Sonnenwende). Приблизно 1200 німецьких танків атакували позиції радянських військ, що наступали в Померанії. Однак операція була погано спланована, німецькі війська не мали достатньої підтримки, і 18 лютого контрудар завершився поразкою.

10 квітня 1945 року генерала танкових військ Венк командував 12-ю армією, що мала завдання захистити Берлін від наступаючих союзних сил на Західному фронті. В складних умовах війни в тилу армії Венка, на схід від Ельби, утворився великий табір німецьких біженців, що рятувалися від майбутніх радянських військ. Венк намагався всіляко забезпечити біженців харчуванням і проживанням. За різними оцінками, протягом деякого часу 12-та армія забезпечувала їжею більш ніж чверть мільйона чоловік кожен день.

7 травня 1945 року, після того як командувач 12-ї армії забезпечив евакуацію своїх військ та біженців через Ельбу, Венк здався американцям. Звільнений у 1947 році. З вересня 1948 року працював менеджером в компанії в Бохум-Дальхаузене. З 1960 року Венк — генеральний директор фірми «Diehl» в Нюрнберзі, що займалася виготовленням військової техніки і озброєння для бундесверу. У 1966 році вийшов у відставку.

У 1982 році Вальтер Венк загинув в автомобільній аварії поблизу австрійського Рід-ім-Іннкрайса.

Нагороди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Dermot Bradley: Walther Wenck — General der Panzertruppe (= Soldatenschicksale des 20. Jahrhunderts als Geschichtsquelle. Bd. 3). 3. verbesserte Auflage, Biblio, Osnabrück 1982, ISBN 3-7648-1283-4.
  • Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.
  • Patzwall, Klaus D.; Scherzer, Veit (2001). Das Deutsche Kreuz 1941—1945 Geschichte und Inhaber Band II. Norderstedt, Germany: Verlag Klaus D. Patzwall. ISBN 978-3-931533-45-8.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела
Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
генерал-полковник
А.Лер
командувач 12-ї армії
10 квітня — 8 травня 1945
Наступник:
капітуляція