Вангенгейм Олексій Феодосійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олексій Феодосійович Вангенгейм
Народився 23 жовтня 1881(1881-10-23)
с. Кропивне Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Бахмацький район, Чернігівська область)
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (56 років)
Сандармох Карелія, РРФСР
розстріл
Поховання Сандармох
Підданство Flag of Russia.svg Російська імперія (до 1917 р.)
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність метеоролог
Відомий вчений-метеоролог, еколог
Alma mater Московський університет,
Московський сільгоспінститут
Заклад Federal Service for Hydrometeorology and Environmental Monitoring of Russia[d]
Партія Комуністична партія Радянського Союзу
Батько Вангенгейм Феодосій Петрович
Мати Кувшиннікова Марія
Дружина Болотова Юлія Василівна (перший шлюб),
Кургузова Варвара Іванівна
Діти Кіра (нар. 1908, від першого шлюбу), доктор медичних наук, професор,
Елеонора Вангенгейм (1930—2012), доктор геолого-мінералогічних наук
  • Медіафайли у Вікісховищі?
  • За даними ЕСУ, народився 09(21).10.1881

Олексі́й Феодо́сійович Вангенге́йм (нар. 23 жовтня 1881, с. Кропивне Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині Бахмацький район, Чернігівська область) — пом. 3 листопада 1937, розстрільний полігон НКВС СРСР в урочищі Сандармох, що нині в Медвеж'єгорському районі Республіки Карелії, РФ) — радянський вчений-метеоролог. Організатор і перший керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР; організатор (1930) Бюро погоди СРСР.

Жертва більшовицького терору[1].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на Чернігівщині, предки були голландського походження, з дворян. Батько Феодосій Петрович Вангенгейм (1859—1925) — землевласник, метеоролог та земський діяч. Олексій закінчив Орловську гімназію, згодом — фізико-математичний факультет Московського університету (1907) і Московський сільгоспінститут (1909). У період навчання був заарештований за участь у студентських заворушеннях (1902). Після нетривалої служби у війську в травні 1904-го перейшов на 3-й курс Київського політехнічного інституту, де навчався 7 семестрів. У 1906-му уклав шлюб з Юлією Василівною Болотовою — вчителькою історії і географії Дмитріївської жіночої прогімназії. Закінчивши сільгоспінститут, викладав математику в реальному училищі й у жіночій гімназії (м. Дмитрієв на Курщині).

Організував і очолював метеорологічну службу на Каспійському морі в м. Петровську (нині Махачкала) (1911—1913). Брав участь у 1-й світовій війні (начальник метеослужби 8-ї армії, потім Південно-Західного фронту в чині полковника, нагороджений золотою зброєю — за організацію газової атаки проти австрійського війська[2]).

Після жовтневого перевороту 1917-го кілька років жив у Дмитрієві, обіймав посади інспектора народної освіти, з 1921-го — повітового агронома. Переїхавши до Петрограда, у 1922—1924 роках працював синоптиком, помічником директора Головної фізичної обсерваторії (з 1924-го — Головна геофізична обсерваторія, яка до 1929-го виконувала функції керівного органу Гідрометеорологічної служби Росії). У 1925-му був обраний від обсерваторії депутатом до Ленради. Того ж року, розірвавши шлюб, переїхав до Москви, де одружився з Варварою Іванівною Кургузовою.

З 1926-го — заступник начальника Головнауки Наркомосу РРФСР, після чого 1929 року очолив Гідрометеорологічний комітет СРСР, організував у 1930-му Бюро погоди СРСР.

У 1930—1931 роках — заступник голови Центрального бюро краєзнавства в Росії. Водночас був професором Московського університету (1928—1934) і в ті самі роки — член ВКП(б).

Автор публікацій (рос. мовою) «Коллективизация и краеведение», «Краеведение и социалистическое строительство» (1930), «Засуха, суховеи и борьба с ними» (1931) та ін. Брав участь у забезпеченні першого польоту стратостата, що закінчився катастрофою у вересні 1933-го (ця обставина могла бути однією з причин арешту вченого).

Арештований 8 січня 1934 року, звинувачений у контрреволюційній діяльності («шкідництво»); 27 березня того ж року Колегія ОДПУ СРСР ухвалила вирок за ст. 58-7 КК РРФСР — 10 років ув'язнення у виправно-трудових таборах. Відбував покарання на Соловках. Працював у табірній бібліотеці й рівнобіжно з 1936 року — в музеї Соловецького товариства краєзнавства, проводив екскурсії в музеї, а також заняття з в'язнями, читав лекції на загальноосвітні теми. Сім'я зберегла його листи з неволі. В одному з них професор стверджував, що лише на четвертий рік сидіння він нарешті домігся відповіді на запитання, за якими ж пунктами статті його засуджено (тобто антирадянської агітації — п. 10 ст. 58 — у нього не було).[3][4]

За доби «Великого терору» — масових політичних репресій — постановою окремої трійки Управління НКВД СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 року дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений із Соловків з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу робітничого селища Медвежа Гора (нині Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ).

Реабілітований Військовою колегією Верховного суду СРСР у червні 1956 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України
  2. Див. Чирков Ю. И. А было всё так… / предисл. А. Приставкина. — М. : Политиздат, 1991. — 382 с.
  3. Антоніна Сошина. Музей Соловецкого общества краеведения (1925—1937 гг.) // Соловецкое море: историко-литературный альманах. — Вып. 3. — Архангельск — Москва: Издание ТСМ, 2004. — С. 130—142. (рос.)
  4. Шевченко С. В. Документи з-за ґрат // Соловецький реквієм. — К.: Експрес-Поліграф, 2013.  — С. 122.

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]