Ванти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ванти на вітрильнику кінця XVIII ст.
Вантові щаблі

Ва́нти (однина ва́нта; від нід. want) — снасті стоячого суднового такелажу, що слугують для кріплення щогл і піднімання по них[1].

Виготовляються зі сталевого або прядивного тросу і служать для закріплення щогли, будучи відтяжками до борту і дещо до корми. Число вант залежить від площі вітрил.

Для натягування вант використовують юферси.

Для підіймання на щогли поперек вантових тросів на певній відстані (як правило, близько 40 см) один від одного кріплять щаблі — вантові щаблі[2] чи вибленки. Вони можуть бути прядивними, дерев'яними чи металевими і прив'язуються до вант за допомогою вантовощабельного вузла.

Йменуються ванти за рангоутними деревами:

  • Стень-ванти укріпляють стеньги, брам-стень-ванти — брам-стеньги, бом-брам-стень-ванти — бом-брам-стеньги;
  • Фок-ванти, фор-стень-ванти, фор-брам-ванти укріпляють складену фок-щоглу;
  • Грот-ванти, грот-стень-ванти, грот-брам-ванти укріпляють складену грот-щоглу;
  • Бізань-ванти, крюйс-стень-ванти, крюйс-брамс-ванти укріпляють складену бізань-щоглу.

Товщина прядивних вантових тросів на вітрильних кораблях залежала від розташування вертикального рангоутного дерева. Нижні ванти, що підтримували самі щогли, були найтовстішими — їхній діаметр сягав 100 мм. Більш тоншими були стень-ванти, а брам-стень-ванти ще тонше.

Примітки[ред. | ред. код]