Ванту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ванту

44°10′ пн. ш. 5°17′ сх. д. / 44.167° пн. ш. 5.283° сх. д. / 44.167; 5.283Координати: 44°10′ пн. ш. 5°17′ сх. д. / 44.167° пн. ш. 5.283° сх. д. / 44.167; 5.283
Країна  Франція
Регіон Воклюз
Тип гора
hogbackd і free flight sited
матеріал вапняк
Висота 1912 м
Висота відносна 1150 м[1]
Ізоляція 61,3 км
Ванту. Карта розташування: Франція
Ванту
Ванту
Ванту (Франція)
Мапа
CMNS: Ванту у Вікісховищі

Ванту (фр. Ventoux, окс. Ventor, Ventour) — гора в Провансі на півдні Франції.

Географія[ред. | ред. код]

Висота над рівнем моря — 1912 м. Гора Ванту розташована на території департаменту Воклюз за 20 км на північний схід від міста Карпантрас. На вершині гори розташована метеорологічна обсерваторія. На сході тягнеться гірський кряж Дантель-де-Монмірай.

Історія[ред. | ред. код]

Сходження на гору Ванту відвідувалися ще з часів античності. У 1320 — 1330-х pp. гору відвідав відомий французький філософ Бурідан. Перше задокументоване сходження здійснив учень Варлаама Калабрійського італійський поет Франческо Петрарка, що зійшов на вершину 1336 року зі своїм братом. Про це Петрарка написав у латинськомовному листі від 26 квітня 1336 року, адресованому італійському гуманістові Діоніджі да Борґо Сан Сеполькро.[2] . На початку XX століття на гору Ванту підіймався провансальський поет Фредерік Містраль. Французький природознавець Жан Анрі Фабр, який мешкав біля підніжжя гори Ванту, використовував її як природну лабораторію.

Людське втручання відбувається з часів середньовіччя. З XII століття багато лісів на схилах гори було вирубано. З 1860 деякі ділянки лісів взяті під охорону, частину відновлено. 1990 року під егідою ЮНЕСКО було створено біосферний заповідник (810 км²). Типова рослинність — хвойні породи, дуб і граб, вище — ялівець . Інтродукований кедр атласький. У лісах мешкає птах — змієїд[3] .

Нині (стан: 2021) по схилах гори прокладено автомобільну дорогу, яка іноді використовується як частина маршруту найпрестижнішої велогонки «Тур де Франс».[4] Фініш цього етапу велогонки відбувається безпосередньо на вершині, біля метеообсерваторії.1967 року на підйомі на Ванту через вживання допінгу помер британський велогонщик Том Сімпсон. На цьому місці на згадку про нього було встановлено пам'ятник[5] . З 1900 до 1976 р. на дорозі (протяжністю 21,6 км, від Бедуена до обсерваторії) проводилися змагання з підйому на пагорб[6][7] .

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б peakbagger.com
  2. Medieval Sourcebook: Petrarch: The Ascent of Mount Ventoux. Архів оригіналу за 12 травня 2011. Процитовано 3 листопада 2021.
  3. Réserve de Biosphère du Mont Ventoux (фр.). Архів оригіналу за 30 липня 2009. Процитовано 4 вересня 2009.
  4. Le Mont Ventoux dans le Tour de France (фр.). Архів оригіналу за 7 травня 2009.
  5. Tour de France — Astana Cycling Team. Архів оригіналу за 14 вересня 2009. Процитовано 3 листопада 2021.
  6. Профіль траси. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 3 листопада 2021.
  7. Переможці змагання. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 3 листопада 2021.

Література[ред. | ред. код]

  • Aimé Autrand: Le département de Vaucluse de la défaite à la Libération (mai 1940-25 août 1944). Aubanel, Avignon, 1965
  • Guy Barruol, Nerte Dautier, Bernard Mondon: Le mont Ventoux. Encyclopédie d'une montagne provençale. Alpes de Lumières, 2007. ISBN 978-2-906162-92-1.
  • Serge Laget: Cols mythiques du Tour de France. L’Équipe, 2005 (фотоальбом)
  • Kristian Bauer: Roadbook Tour de France. Rennradführer. Bruckmann, München 2006
  • Francesco Petrarca: Die Besteigung des Mont Ventoux. Aus dem Lateinischen übersetzt von Hans Nachod und Paul Stern (1931). Mit Farbfotografien von Constantin Beyer und einem Nachwort von Horst Nalewski. Insel, Frankfurt am Main / Leipzig 1996, ISBN 3-458-19163-1.
  • Flurin von Salis: Der Mont Ventoux. Edition Moderne, Zürich 2015, ISBN 978-3-03731-140-0.

Посилання[ред. | ред. код]