Ваньянь Агуда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ваньянь Агуда
Wanggiyan Aguda.jpg
1-й Імператор Цзінь
28 січня 1115 — 19 вересня 1123 року
Спадкоємець: Ваньянь Шен
 
Народження: 1 серпня 1068
Acheng Districtd, Династія Ляо
Смерть: 19 вересня 1123 (55 років)
Національність: Чжурчжені
Громадянство: Династія Цзінь[1] і Династія Ляо
Батько: Helibod
Мати: Empress Yijiand
У шлюбі з: Empress Qinxiand, Empress Shengmud, Empress Guangyid і Empress Xuanxiand
Діти: Wanyan Zongwangd, Wuzhud, Wanyan Zonggand, Wanyan Zongjund, Wanyan Zongyaod, Wanyan Zongjied, Wanyan Zongjiangd, Wanyan Zongmind, Wanyan Zongjund, Wanyan Zongchaod, Wanyan Eluduod, Wanyan Elud, Wanyan Ningjid, Wanyan Wohud, Wanyan Xinilied, Wanyan Yansund і Wanyan Wulud

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ваньянь Агуда (спрощ.: 阿骨打; кит. трад.: 阿骨打; піньїнь: Wányán Āgǔdǎ), храмове ім'я Тайцзу (кит.: 太祖; піньїнь: Tàizǔ; 1 серпня 1068 — 19 вересня 1123) — імператор північного Китаю, засновник династії Цзінь.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив зі знатного роду чжурчженів. Агуда був другим сином Хелібо, вождя племені ваньянь, та доньки вождя племені налань (拏 懶). Народився в кочів'ї на місці сучасного Харбіну. Замолоду виявив звитягу та військовий хист. Невдовзі разом з батьком поступив на службу до володарів киданів, які утворили державу Велике Ляо, центр якої знаходився на Ляодунському півострові.

Згодом допомагав своєму старшому братові Уяшу, який став новим вождем племені. У 1109 році в розпал голоду підтримав брата щодо залучення невеликих племен до племені ваньянь, утворюючи тим самим велике об'єднання чжурчженів. Водночас здобув низку перемог над сусідніми потужними племенами чжучженів, підкоривши їх. У 1113 році після смерті Уяшу, Агуда стає новим вождем чжурчженів.

Імператор Цзінь[ред. | ред. код]

З початку 1114 року почав підготовку до повстання проти Ляо, яке почалося у вересні того ж року. Кіннота чжурчженів раптово атакувала й захопила місто Нінцзянчжоу (нині Фуюй, провінція Цзілінь). Слідом за цим Агуда завдав поразки киданям у битві при Чухедянь. 1115 року збільшив успішний наступ на Ляо, після чого оголосив себе імператором під ім'ям Тай-цзу, утворивши династію Цзінь.

Війна з Ляо тривала, Тай-цзу розширював свої володіння. У серпні 1115 року завдав нищівної поразки киданському війську у битві Хубудагані, де 20 тис. чжурчженів перемогли 700 тис. киданів. Протягом 1116 року імператор Цзінь захопив увесь Ляодунський півострів.

Союз з Сун[ред. | ред. код]

1117 року Тай-цзу прийняв велике посольство з імперії Сун з багатими дарами, з якою було укладено військовий союз проти киданьської держави. Загалом китайці ще 6 разів надсилали посольств до Цзінь, в свою чергу Тай-цзу відправляв 6 разів до імператорів Сун.

У низки битв на півночі сучасної провінції Хебей між 1119 та 1122 роками союзники розгромили військо Ляо, захопивши п'ять ставок ворога. Ця війна проти Великого Ляо переконала Агуду в тому, що чжурчженям цілком під силу завоювання Китаю, численне військо якого боєздатністю не відрізнялася. Водночас Агуда зумів добре ознайомитися з тактикою і майстерністю сунських полководців.

Конфлікт з Сун[ред. | ред. код]

У 1123 році військо чжурчженів вдерлося в кордони імперії Сун, почавши тривале протистояння з нею. Було захоплено декілька прикордонних укріплених міст. Китайські залоги, що стояли на кордоні, виявилися не в змозі відбити вторгнення кінноти Тай-цзу. Останній змусив Чжао Цзі з династії Сун укласти вигідну угоду, за якою Цзінь отримувала щорічну данину в розмірі 200 тис. лян срібла та 300 тис. рулонів шовку. Невдовзі після цього перший імператор Цзінь помер. Владу успадкував його брат Ваньянь Шен.

Внутрішні реформи[ред. | ред. код]

Тай-цзу доклав багато зусиль щодо організації державного управління Цзінь. За задумом основу економіки повинно було становити сільське господарство, яке б формувалося на основі колективізму. Ця система отримала назву мен'ань-моуке.

Своєму родичу — канцлеру Ваньянь Сіїню імператор наказав розробити власну письмову систему чжурчженів.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jing-shen Tao, The Jurchen in Twelfth-Century China. University of Washington Press, 1976, ISBN 0-295-95514-7.
  1. China Biographical Database