Ваньянь Агуда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ваньянь Агуда
Wanggiyan Aguda.jpg
1-й Імператор Цзінь
28 січня 1115 — 19 вересня 1123 року
Спадкоємець: Ваньянь Шен
 
Народження: 1 серпня 1068
Acheng District[d], Династія Ляо
Смерть: 19 вересня 1123 (55 років)
Національність: Чжурчжені
Династія: Династія Цзінь
Батько: Helibo[d]
Мати: Empress Yijian[d]
Діти: Wanyan Zongwang[d], Wuzhu[d], Wanyan Zonggan[d], Wanyan Zongjun[d], Wanyan Zongyao[d], Wanyan Zongjie[d], Wanyan Zongjiang[d], Wanyan Zongmin[d], Wanyan Zongjun[d], Wanyan Zongchao[d], Wanyan Eluduo[d], Wanyan Elu[d], Wanyan Ningji[d], Wanyan Wohu[d], Wanyan Xinilie[d], Wanyan Yansun[d] і Wanyan Wulu[d]

Медіафайли у Вікісховищі?

Ваньянь Агуда (спрощ.: 阿骨打; кит. трад.: 阿骨打; піньїнь: Wányán Āgǔdǎ), храмове ім'я Тайцзу (кит.: 太祖; піньїнь: Tàizǔ; 1 серпня 1068 — 19 вересня 1123) — імператор північного Китаю, засновник династії Цзінь.

Життєпис[ред. | ред. код]

Молоді роки[ред. | ред. код]

Походив зі знатного роду чжурчженів. Агуда був другим сином Хелібо, вождя племені ваньянь, та доньки вождя племені налань (拏 懶). Народився в кочів'ї на місці сучасного Харбіну. Замолоду виявив звитягу та військовий хист. Невдовзі разом з батьком поступив на службу до володарів киданів, які утворили державу Велике Ляо, центр якої знаходився на Ляодунському півострові.

Згодом допомагав своєму старшому братові Уяшу, який став новим вождем племені. У 1109 році в розпал голоду підтримав брата щодо залучення невеликих племен до племені ваньянь, утворюючи тим самим велике об'єднання чжурчженів. Водночас здобув низку перемог над сусідніми потужними племенами чжучженів, підкоривши їх. У 1113 році після смерті Уяшу, Агуда стає новим вождем чжурчженів.

Імператор Цзінь[ред. | ред. код]

З початку 1114 року почав підготовку до повстання проти Ляо, яке почалося у вересні того ж року. Кіннота чжурчженів раптово атакувала й захопила місто Нінцзянчжоу (нині Фуюй, провінція Цзілінь). Слідом за цим Агуда завдав поразки киданям у битві при Чухедянь. 1115 року збільшив успішний наступ на Ляо, після чого оголосив себе імператором під ім'ям Тай-цзу, утворивши династію Цзінь.

Війна з Ляо тривала, Тай-цзу розширював свої володіння. У серпні 1115 року завдав нищівної поразки киданському війську у битві Хубудагані, де 20 тис. чжурчженів перемогли 700 тис. киданів. Протягом 1116 року імператор Цзінь захопив увесь Ляодунський півострів.

Союз з Сун[ред. | ред. код]

1117 року Тай-цзу прийняв велике посольство з імперії Сун з багатими дарами, з якою було укладено військовий союз проти киданьської держави. Загалом китайці ще 6 разів надсилали посольств до Цзінь, в свою чергу Тай-цзу відправляв 6 разів до імператорів Сун.

У низки битв на півночі сучасної провінції Хебей між 1119 та 1122 роками союзники розгромили військо Ляо, захопивши п'ять ставок ворога. Ця війна проти Великого Ляо переконала Агуду в тому, що чжурчженям цілком під силу завоювання Китаю, численне військо якого боєздатністю не відрізнялася. Водночас Агуда зумів добре ознайомитися з тактикою і майстерністю сунських полководців.

Конфлікт з Сун[ред. | ред. код]

У 1123 році військо чжурчженів вдерлося в кордони імперії Сун, почавши тривале протистояння з нею. Було захоплено декілька прикордонних укріплених міст. Китайські залоги, що стояли на кордоні, виявилися не в змозі відбити вторгнення кінноти Тай-цзу. Останній змусив Чжао Цзі з династії Сун укласти вигідну угоду, за якою Цзінь отримувала щорічну данину в розмірі 200 тис. лян срібла та 300 тис. рулонів шовку. Невдовзі після цього перший імператор Цзінь помер. Владу успадкував його брат Ваньянь Шен.

Внутрішні реформи[ред. | ред. код]

Тай-цзу доклав багато зусиль щодо організації державного управління Цзінь. За задумом основу економіки повинно було становити сільське господарство, яке б формувалося на основі колективізму. Ця система отримала назву мен'ань-моуке.

Своєму родичу — канцлеру Ваньянь Сіїню імператор наказав розробити власну письмову систему чжурчженів.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Jing-shen Tao, The Jurchen in Twelfth-Century China. University of Washington Press, 1976, ISBN 0-295-95514-7.