Ваня Радауш
Ваня Радауш | |
хорв. Vanja Radauš | |
Народився | 29 квітня 1906 Вінковці, Королівство Хорватія і Славонія, ![]() |
---|---|
Помер | 24 квітня 1975 (68 років) Загреб, ![]() |
Громадянство | ![]() |
Жанр | живопис, скульптура |
Навчання | Академія красних мистецтв |
Нагороди |
Ваня Радауш (29 квітня 1906, Вінковці — 24 квітня 1975, Загреб) ― хорватський і югославський скульптор, художник, поет, педагог. Лауреат вищої державної премії Хорватії в області мистецтв — премії Владимира Назора (1959).
Біографія[ред. | ред. код]
У 1924–1930 роках навчався в Академії красних мистецтв в Загребі. З 1932 року — член художньої групи Земља. З 1940 року викладав у Школі ремесел в Загребі.
Учасник Другої світової війни. Брав активну участь в антифашистському партизанському руху Хорватії. Був членом президії Земельного антифашистського віче народного визволення Хорватії. Після закінчення війни ― професор Загребської академії красних мистецтв (1945–1969).
У 1975 році покінчив життя самогубством. Похований на кладовищі Мирогой в Загребі.
Творчість[ред. | ред. код]
На ранньому періоді творчості В. Радауша (до 1943 року) очевидно вплив Родена і Бурделя.
Після війни зосередився на створенні скульптурних «циклів», в тому числі: «Тиф» (1956–1959), «Panopticum Croaticum» (1959–1961), «Людина і вапняк» (1961–1963), «Тези форми» (1966–1968), і «Стовпи хорватської культури» (1969–1975).
Автор широкого переліку скульптурних робіт від медалей до монументальних пам'ятників, картин. Разом з хорватським художником Антуном Августинчичом брав участь у створенні ряду орденів СФРЮ і в дизайні герба соціалістичної Югославії.[1]
Організував персональні виставки в Загребі, Белграді, Рієці, Любляні і Спліті. Брав участь у багатьох групових виставках Асоціації югославських художників, Асоціації художників Хорватії, Бієнале у Венеції, Міжнародному фестивалі скульптури в Арнемі, Бієнале скульптури під відкритим небом в Белграді і Антверпені, «Виставці художників партизан» в Загребі, Шибенику і Задарі, виставках «Живопис і скульптура народів Югославії XIX і XX століть» в Белграді, Загребі, Любляні, Варшаві, Москві, Ленінграді, Братиславі, Празі, Кракові, Будапешті та ряді інших представницьких заходів.
Пам'ять[ред. | ред. код]
- В 2006 році пошта Хорватії випустила марку присвячену 100-річному ювілею скульптора;
- У 1998 р в Вінковцях створена меморіальна бібліотека його імені.
Галерея[ред. | ред. код]
-
«Поранений». Загреб.
-
«Петрушка Керемпух». Доня Стубиця.
-
Бюст Уго Конрада фон Гетцендорфа в Осієку на Європейському проспекті.
-
Пам'ятник Раде Кончару на заводі Загреба.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Milovan Djilas, Memoir of a revolutionary. Harcourt Brace Jovanovich, 1973.
|
- Народились 29 квітня
- Народились 1906
- Померли 24 квітня
- Померли 1975
- Померли в Загребі
- Хорватські педагоги
- Педагоги XX століття
- Хорватські скульптори
- Югославські скульптори
- Хорватські художники
- Художники Югославії
- Скульптори-монументалісти
- Югославські партизани
- Випускники Загребського університету
- Викладачі Загребського університету
- Поховані на Мірогою
- Самогубці