Вардан Аревелці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вардан Аревелці
Народився 1198[1]
Гянджа, Arran[d], Ільдегізідіd
Помер 1271
Хор Вірап, Q16396529?, Вірменське князівство Закарідів
Діяльність історик, географ, філософ, перекладач
Галузь історія
Вчителі Мхітар Гош
Відомі учні Геворг Скевраці
Аспіранти, докторанти Єсаї Нчеці
Нерсес Мшеціd
Ованес Ерзнкаці

Вардан Аревелці (вірм. Վարդան Արևելցի — Вардан Великий; близько 1198, Гандзак[2][3], Кілікія — 1271, Хор Вірап) — вірменський історик[3][4][5][6][7][8][9], географ, філософ, мовознавець, перекладач, педагог і церковно-громадський діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Монастир Хоранашат

Народився в Кілікії[10]. Початкову освіту отримав на батьківщині і в монастирі Нор Тик, де був учнем Мхітара Гоша. Після цього продовжив навчання в монастирі Хоранашат в Тавуші у Ванакана Вардапета[11], де удосконалювався в граматиці, богослов'ї і книжковій справі. Крім рідної мови також володів грецькою, сирійською, перською мовами, а також івритом та латиною. Після отримання ступеня вардапета (архімандрита), а з 1235 року також рабунапета розвивав бурхливу науково-дослідну діяльність. Заснував школу монастиря св. Андрія в Каєнаберді, де займався викладацькою діяльністю протягом 1235—1239 і 1252—1255 років[12]. У 1239 році вирушив у Єрусалим. Після повернення на запрошення царя Хетума I відвідав Кілікію. Тут він був наближеним до двору і католикосату[12]. Брав участь у національно-церковному соборі Сіса 1243 року, канони якого далі привіз в різні регіони власне Вірменії[11]. У 1248 році знову відвідав Кілікію, брав участь у суспільно-політичному житті кілікійської вірменської держави, боротьбі проти експансіоністської політики Візантії і Ватикану. За дорученням католикоса Констандина I Бардзрабердці[ru] написав послання до народу Східної Вірменії. Брав участь у церковному соборі Сіса 1251 року. У тому ж році повернувся до Вірменії[11], відновив викладацьку діяльність, організував синоди в Ахпаті і Дзагавані. У 1255 році заснував школу в Хор Вірапі, де ввів навчання античної філософії, логіки, граматики тощо. Тут його учнями були великі середньовічні культурні діячі Геворг Скевраці, Ованес Ерзнкаці, Нерсес Мшеці[ru], Єсаї Нчеці, Григор Балуєці, Григор Бджнеці та інші. В 1264 році вирушив у Тебриз, де вів переговори з монгольським володарем Хулагу[11][13], отримавши від останнього особливі доручення про збори податків у Вірменії. Помер у Хор Вірапі, де і похований[12].

Праці[ред. | ред. код]

Вардан Аревелці залишив багату наукову та літературну спадщину — близько 120 творів[14]. Його «Тлумачення псалтиря», «Тлумачення двадцяти пророків», «Тлумачення пісня пісень Григора Нарекаці», «Тлумачення Даниїла» та інші розглядають різні шари світогляду часу, містять багаті відомості про середньовічну історію вірменського народу, соціально-економічні відносини, побут і культурне життя.

У 1248 році переклав «Хроніку» Михайла Сирійця[ru][11].

«Загальна історія»[ред. | ред. код]

Монастир Хор Вірап, де Аревелці заснував вищу школу і написав «Загальну історію»

Головною працею Вардана Аревелці є його «Загальна історія», яка стала новою спробою у вірменській історіографії написати загальну історію Вірменії. Вона складається з «Передмови» і 100 глав. Написана в Хор Вірапі[12]. Зміст починається від опису легендарного будівництва Вавилонської вежі, битви між Гайком та Белом і сягає до 1267 року[2], часу смерті вірменського католикоса Костандина I Бардзрабердци. В «Історії» політичні, економічні, релігійні та культурні події в житті вірменського народу подані паралельно з історією сусідніх країн. В якості першоджерел Вардан Аревелці використовував твори Євсевія Кесарійського, Корюна[ru], Мовсеса Хоренаци, Матеоса Урхаеці[ru], Кіракоса Гандзакеці, Ованеса Тавушеці та інших, а також написи, документи тощо. Особливо важливі відомості відносяться до XIII століття[11] — часу життя автора, хоча починаючи з XI століття виклад збагачується численними новими повідомленнями не висвітленими в інших джерелах. «Історія» є вкрай важливим джерелом про татаро-монгольські походи в Закавказзя[15], їх податкову політику, Хулагуїдську державу, вірмено-монгольські взаємовідносини.

Вперше була видана М. Еміном в 1861 році. У тому ж році Еміном був зроблений російський переклад «Історії». Фрагменти були перекладені французькою (Е. Дюлоріє — 1860, В. Мюллер — 1927) і турецькою (Р. Андреасян — 1937) мовами.

Джерела Вардана Аревелци[ред. | ред. код]

Основні джерела «Загальної Історій» — вірменські історики попередніх епох:

Інші вірменські джерела, в даний час не збереглися або не були виявлені:

Далі йдуть іноземні джерела:

«Жхланк»[ред. | ред. код]

В історії середньовічної вірменської словесності особливе місце займає його «Жхланк» — енциклопедичний збірник[17], написаний на середньовірменською[ru] літературною мовою, який розглядає різноманітні теми і питання про природу, походження та рух небесних тіл, походження рослинного та тваринного світу, людини, її душевної і свідомої діяльності, мовою, а також про вірменську абетку, історію її створення, про музику тощо. Праця написана за дорученням царя Хетума I[12]. «Жхланк» був одним з найвідоміших творів у середньовічній Вірменії. Були видані окремі його частини, деякі були перекладені французькою мовою Е. Прюдомом і В. Ланглуа.

«Ашхарацуйц»[ред. | ред. код]

Написав коротку «Географію»[11], що становить велику наукову цінність[14]. Праця зберігся в уривках і складається з чотирьох частин — «Світобудова і небо», «Земля», «Вірменія, Іберія і Албанія», «Інші світи» (країни). «Ашхарацуйц» містить особливо цінні відомості про географію Вірменії, її адміністративно-географічний поділ, області (гавари), міста і села, церкви, описуються подробиці про науково-культурні традиції, побут тощо. Вперше була надрукована Єремією Мегреці в 1728 році. В 1819 році Сен-Мартеном[ru] було зроблено французький переклад.

«Тлумачення граматики» та «Про частини мови»[ред. | ред. код]

Вардан Аревелці[18]:
«З першої грубої мови виникли найм'якіша еллінська і найпотужніша римська, грізна гунська і благальна сирійська, розкішна перська і красива аланська, глузлива готська, глибинноголоса єгипетська, і криклива індійська, і всекрасна, і всесмачна вірменська мова. І як різноманітні кольори і віки, так і різноманітні мови надають одна одній краси»

Аревелці є автором двох граматичних праць[19] — «Тлумачення граматики» та «Про частини мови»[14]. Обидві створені розмовною середньовірменською мовою[20], захисником якої виступав Вардан[21]. Праця «Тлумачення граматики» була написана в Кілікії за дорученням Хетума I[12] в 1244—1246 роках[22] і є тлумаченням вірменського перекладу «Граматики» Діонісія Фракійського. У праці «Про частини мови»[14] (вірм. Վասն բանին մասանց) Вардан Аревелці описує принципи синтаксису вірменської мови. Він розглядає граматику окремо від філософії та інших наук, виділяє 8 частин слова вірменської мови, дає їх опис, види застосування тощо. Слідом за Давидом Граматиком у питанні первинності власних і загальних назв також підтримує точку зору Арістотеля[23]. В теорію запозичень Вардан Аревелці вносить нову деталь. Вчений вказує, що одне і те ж запозичене слово іноді має декілька звукових різновидів[24].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Հայաստանի գրադարանների համահավաք գրացուցակ
  2. ↑ а б Вардан // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  3. ↑ а б Армянская литература // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  4. ↑ The Cambridge History of Iran / Edited by J. A. Boyle. — Cambridge University Press, 1968. — Т. 5. — С. 42.
    Оригінальний текст (англ.)
    The 7th/13th-century Armenian historian Vardan calls Toghril "leader of the Doger", another Oghuz tribe, who, unlike the Qiniq, did play a significant role in northern Iran
  5. ↑ V. Minorsky. Studies in Caucasian History. — CUP Archive, 1953. — P. 105.
    Оригінальний текст (англ.)
    The Armenian Vardan hails the Shaddadid Manuce as a God-sent ruler and says (l.c., 152) that the atabek of Azarbayjan Eldiguz, the Shah-Arman Sukman II and the amir of Erzurum Saltuq loved Christians and were gook organisers of their territories.
  6. ↑ Steven Runciman. A History of the Crusades. — Cambridge University Press, 1987. — Vol. I. — P. 335.
    Оригінальний текст (англ.)
    Later Armenian chroniclers, such as Samuel of Ani and Mekhittar of Airavanq, writing at the end of the twelfth century, and Kirakos of Gantzag and Vartan the Great, in the thirteenth century, treat only briefly of the First Crusade.
  7. ↑ C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — Т. XXI, № 3. — С. 472.
    Оригінальний текст (англ.)
    For the history of events down to the twelfth and thirteenth centuries we are indebted to Armenian historians such as Vardan Arewelci and Kirakos Ganjakeci, and Arab historians such as Ibn al-Athir and al-Isfahani, while the History of the Aluank of Esay Hasan-Jalaleanc, Catholicos of Albania from 1701 to 1727, brings us down to modern times
  8. ↑ Emeri J. van Donzel, Andrea Barbara Schmidt. Gog and Magog in Early Eastern Christian and Islamic Sources: Sallam's Quest for Alexander's Wall. — BRILL, 2010. — С. 41.
    Оригінальний текст (англ.)
    The translator is the prominent Armenian historian Vardan Areweltsi (d. 1271) who, dependent on the Syriac chronicle, renders faithfully the precise indications of his Vorlage.
  9. ↑ Всемирная история. Энциклопедия. Глава XXXVII. 3. — М., 1957. — Т. 3.
    Оригінальний текст (рос.)
    В Армении из памятников светского зодчества необходимо отметить караван-сараи, дворец Саргиса в Ани и дворец Сахмадина в Мрене (XIII в.). В церковной архитектуре этого периода новшеством являлись колокольни и обширные залы-притворы церквей, так называемые жаматуны, служившие и для собраний светского характера. В Армении в XIII—XIV вв. в монастырях Гладзоре, Ахпате, Санаине, Татеве и др. продолжали действовать старинные высшие школы, где преподавались светские науки. Из армянских историков этого времени наибольшее значение имели Киракос Гандзакский и Вардан Великий (XIII в.), оставившие ценные сведения о социальном строе и быте монголов, их завоеваниях и приёмах управления. Степаннос Орбелян, автор истории княжества Сюник, собрал большое количество социально-экономического материала (начало XIV в.); Товма (Фома) Мецопский (XV в.) написал историю Армении в период владычества Тимура и его преемников. В монастырях сохранялись библиотеки и мастерские по переписке книг, а также мастерские живописцев. Особенно высоким искусством отличалась Ванская школа миниатюристов (XIV в.). К числу величайших армянских поэтов принадлежал Фрик (XIII в.), стихи которого проникнуты гневным обличением монгольских ханов, иноземных и местных феодалов, угнетавших народ, а также лирический поэт Константин Ерзнкайский (около 1250—1340), гуманист и передовой мыслитель, автор замечательной поэмы «Весна».
  10. ↑ Вардан, армянские писатели // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  11. ↑ а б в г д е ж Robert W. Thomson. Vardan Arevelc'i // Christian-Muslim Relations. A Bibliographical History. (1200-1350) / Edited by David Thomas and Alex Mallett. — BRILL, 2012. — Vol. 4. — P. 443-447.
  12. ↑ а б в г д е П. П. Антабян. Вардан Аревелци (1197—1271) // Ист.-филол. журн.. — 1972. — Թիվ 4. — Էջ 59-66.
  13. ↑ Вардан Аревелці — стаття з Ираника
    Оригінальний текст (англ.)
    In 1264, Vardan Vardapet Arevelcʿi, a great scholar, spiritual and community agent of his time, went to Hūlāgū trying to influence the Mongol ruler with his authority
  14. ↑ а б в г A. J. Hacikyan, G. Basmajian, Ed. S. Franchuk, N. Ouzounian. The Heritage of Armenian Literature. — Wayne State University Press, 2002. — Т. 2. — С. 486—487.
  15. ↑ Bayarsaikhan Dashdondog. The Mongols and the Armenians (1220-1335). — BRILL. — 2010. — P. 14.
  16. ↑ а б в Н. Эмин. Предисловие // Всеобщая история Вардана Великого. — М., 1861.
  17. ↑ Peter Cowe. Medieval Armenian Literary and Cultural Trends (Twelfth-Seventeenth Centuries) // The Armenian People From Ancient to Modern Times: The Dynastic Periods: From Antiquity to the Fourteenth Century / Edited by Richard G. Hovannisian. — St. Martin’s Press, 1997. — Vol. I. — P. 309.
    Оригінальний текст (англ.)
    More wide-ranging discussion with his royal patron, Hetum I, during the 1240s initiated Vanakan’s pupil Vardan’s encyclopedic work Zhghlank (lit. conversations), which employs the same format to present a fascinating kaleidoscope of the questions provoking intellectual curiosity at the time.
  18. ↑ А. В .Десницкая, С. Д. Кацнельсон.  // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 11.
  19. ↑ И. П. Сусов. 4.5. Формирование лингвистической мысли в Армении // История языкознания. — М., 2006.
  20. ↑ А. В .Десницкая, С. Д. Кацнельсон.  // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 30.
  21. ↑ .
  22. ↑ Армен Айвазян. Родной язык и патриотизм. Сравнительный анализ армянских и европейских первоисточников. Архів оригіналу за 6 січня 2014. Процитовано 20 лютого 2014.
  23. ↑ А. В. Десницкая, С. Д. Кацнельсон.  // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 10.
  24. ↑ А. В. Десницкая, С. Д. Кацнельсон.  // История лингвистических учений: средневековый Восток. — Л. : Наука, 1981. — С. 18.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • П. П. Айнтапян. Вардан Аревелці: життя і діяльність, 1987 (вірм.)
Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вардан_Аревелці&oldid=39062554