Вардарський наступ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вардарський наступ
Салонікський фронт
Балканський ТВД
Doiran Front.jpg
Спостережний пост болгарської армії.
Дата: 15 — 29 вересня 1918
Місце: Вардарська Македонія
Результат: вирішальна перемога військ Антанти; вихід Болгарії з війни
Сторони
Антанта:
State Flag of Serbia (1882-1918).svg Королівство Сербія
Франція Французька республіка
Велика Британія Велика Британія
State Flag of Greece (1863-1924 and 1935-1973).svg Королівство Греція
Flag of Italy (1861–1946).svg Королівство Італія
Четверний Союз:
Болгарія Болгарське царство
Німецька імперія Німецька імперія
Командувачі
Франція Луї Франше д'Еспере
Франція Поль Проспер Анрі
SERold Живоїн Мишич
SERold Петар Бойович
SERold Степа Степанович
Велика Британія Джордж Мілн
Королівство Греція Панайотіс Данглис
Королівство Греція Панайотіс Гаргалідіс
Королівство Італія (1861—1946) Ернесто Момбеллі
Болгарія Георгій Тодоров
Болгарія Христо Бурмов
Болгарія Стефан Нерезов
Болгарія Іван Луков
Болгарія Стефан Тошев
Болгарія Владимир Вазов
Німецька імперія Фрідріх фон Шольц
Німецька імперія Куно фон Штейбен
Військові формування
Німецька імперія 11-та армія
Болгарія 1-ша армія
Німецька імперія 61-й армійський корпус
Союзна армія на Сході
Військові сили
Франція 195 000
SERold 150 000
Велика Британія 140 000
Королівство Греція 140 000
Королівство Італія (1861—1946) 44 000
Албанія 2000
Болгарія 560 000
Німецька імперія 18 000

Вардарський наступ (болг. Офанзива при Вардар, серб. Вардарска офанзива) — вирішальна наступальна операція військ Антанти проти угруповання Центральних держав на Салонікському фронті наприкінці Першої світової війни.

15 вересня 1918 року після добової артилерійської підготовки війська союзників перейшли в наступ. До вечора оборона противника була прорвана на ділянці протяжністю до 15 км. До 18 вересня прорив болгарського фронту досяг ширини в 25 км і глибини в 15 км, що дозволило союзникам організувати переслідування, використовуючи кінноту і авіацію. У подальшому наступ розвивався все більш успішно. Сербські війська, які визволяли свою батьківщину від трирічної окупації, повсюдно користувалися підтримкою населення. Тільки-но були отримані звістки про прорив Салонікського фронту, як у деяких сербських містах з новою силою розгорнувся визвольний рух.

До 20 вересня прорив був розширений до 45 км по фронту і на 40 км в глибину. Німецькі резерви прямували до Сербії. У районі Ниш німці сподівалися затримати просування союзників, але за часом не встигали цього зробити. 21 вересня серби досягли річки Вардар у Криволака, порушивши зв'язок між військами 11-ї та 2-ї армій противника, внаслідок чого 11-та армія почала відхід.

22 вересня наступ охопив фронт шириною в 150 км від оз. Дойран до Монастиря. Болгари поспішно відступали, залишаючи тисячі полонених, артилерію та обози. 26 вересня сербські війська перебували вже в районі Велеса. Праворуч британські підрозділи захопили Струмицю і просувалися на Софію — столицю Болгарії. На заході італійці зайняли Крушево. За 10 днів наступу союзні війська, що діяли в центрі оперативної побудови, прорвалися на глибину до 100 км.

Болгарський фронт був глибоко розсічений. 11-та армія, притиснута до важкопрохідного гірського хребта, капітулювала. У полон здалися 77 тис. солдатів, 1600 офіцерів, 5 генералів (чверть усієї болгарської армії).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Виноски
Джерела

Джерела[ред. | ред. код]