Варнава (патріарх Сербії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Патріарх Варнава
Петар Росић
BASA 1318K-1-5896 Serbian patriarch Varnava-Belgrade,14Dec1932.jpg
Патријарх Варнава, 1932
Патріарх Сербський, Архієпископ Печський, Митрополит Белградсько-Карловацький.
12 квітня 1930 — 23 липня 1937
Церква: Сербська православна церква
Попередник: Димитрій Павлович
Наступник: Гавриїл Дожич
 
Ім'я при народженні: Пєтар Росіч
Народження: 29 серпня (10 вересня) 1880(1880-09-10)
Плевля, Османська імперія
Смерть: 23 липня 1937(1937-07-23) (56 років)
Белград, Королівство Югославія
Чернецтво: 30 квітня 1905
Єп. хіротонія: 10 квітня 1910
Варнава у Вікісховищі?

Патріа́рх Варна́ва (серб. Патријарх Варнава, у світі Петар Росич, серб. Петар Росић; 29 серпня (10 вересня) 1880, Плевля23 липня 1937, Белград) — єпископ Сербії Константинопольського патріархата, від 1913 у Сербської православної церкви; від 1930 Архієпископ Печський, Митрополит Белградський-Карловацький, Патріарх Сербії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Османській імперії, закінчив школу у Плевлі (тепер Чорногорія).

1900 – закінчив духовну семінарію у Прізрені ( Косовський вілаєт, Османська імперія). Петар Росич - молодший кузен Афанасія (Танасійя) Пеятовичa, першого директора Плевської гімназії.

З 1901 отримав стипендію Святійшого Синоду Російської імперії для навчання духовній академії Санкт-Петербурга, яку закінчив у 1905.

30 квітня 1905 – пострижений в чернецтво, 6 травня рукопокладений у ієромонаха.

У серпні 1905 поїхав до Константинополя - священиком при дипломатичній місії Королівства Сербія в османській столиці, фактично шпіонив у колах сербської громади Туреччини під прикриттям російської місії. Служив у російському Нікольському храмі; деякий час керував сербською школою, брав участь у виданні єдиної газети сербською мовою в Османській імперії — «Цариградски гласник».

Грецький єпископ[ред. | ред. код]

18 березня 1910 Священним Синодом Константинопільської Патріархії був обраний на посаду вікарного єпископа Дебарсько-Велеської єпархії Вселенської Церкви (тепер у межах Північна Македонія).

10 квітня 1910 – хіротонія у соборі Св. Георгія з титулом «єпископ Главницький» (Главниця – єпархія у Епірі, раніше входила до складу Охридської митрополії).

У своїй єпархії підтримував сербську пропаганду, активно боровся із Болгарським екзархатом.[1]

Після сербської окупації Македонії внаслідок Балканських воєн, з 1913 керував відчуженими у БПЦ Бітольською, Орхидською та Струмицькою єпархіями.

1915, разом із сербською армією, утік на Корфу. З 1916 до 18 жовтня 1917, за завданням сербської держави, знову виїхав до Російської імперії із дипломатичною та розвідувальною місією; як делегат від Сербської церкви взяв у часть у засіданнях Помісного собору Російської православної церкви у Москві в серпні 1917.

Обраний митрополитом Скоплянським (центр у м. Скоп’є) та 7 (20) листопада[2] 1920 затверджений королівським указом.

Сербський патріарх[ред. | ред. код]

1930, після смерті патріарха Димитрія, 12 (25) квітня 1930 обраний, і в той же день затверджений Олександром I Карагеоргієвичем Патріархом; інтронізація відбулася наступного дня.

На посаді предстоятеля Сербської церкви провів низку адміністративних та фінансових реформ; при ньому відпрацьований статут церкви. У Белграді закладений Храм святого Сави та багато інших храмів, зведена нова будівля патріархії.

Сербська церква почала захоплювати церковні території у країнах колишньої Австро-Угорщини: заснована Загребська єпархія СПЦ, а згодом - Пряшівсько-Мукачевська єпархія на території Закарпатської України та Прящівщини[джерело?].

Патріарх Варнава активно займався російським питанням. У вересні 1936 у Сремські-Карловці скликав нараду російських емігрантських архієреїв на чолі з митрополитом Анастасієм (Грибановським), наступником митрополита Антонія (Храповицького), яка прийняла «Тичасове положення про Російську православну церкву закордоном» і заснувала «російський розкол» - поділ РПЦ на ту, що контролювала парафії в СССР, та РПЦ, яка з політичних причин продожувала існування за межами власне Московщини.

1935 – рішуче виступив проти ратифікації скупщини конкордату між Ватиканом та Югославією, яку підтримувало керівництво Милана Стоядиновича.

23 липня 1937 у день голосування за утвердженням конкордату у Скупщині, несподівано помер, що стало причиною чуток про насильницьку смерть.[3].

9 жовтня 1937 ратифікований Скупщиною конкордат був скасований Сенатом[4].

Похований у малому храмі поблизу недобудованого храму Святого Сави.

Публікації[ред. | ред. код]

  • «Српска Православна Црква у прошлости и садашњости — њена улога и њена значаj у историjи нашего народа.» Беседа Његове Светлости Патриjарха Српског Варнаве. 29/16 маjа 1934. Сремски Карловци, 1935.(серб.)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Велько Джурич Мишина. Вар­на­ва па­три­јарх срп­ски, Па­ро­хи­ја хра­ма Све­тог Са­ве у Бе­о­гра­ду и Епар­хи­ја срем­ска, Бе­о­град 2009, стр. 45.
  2. Велько Джурич Мишина. Вар­на­ва па­три­јарх срп­ски, Па­ро­хи­ја хра­ма Све­тог Са­ве у Бе­о­гра­ду и Епар­хи­ја срем­ска, Бе­о­град 2009, стр. 65, 60 (фото королевского указа).
  3. Наталья Масленникова СВЯТИТЕЛЬ ВАРНАВА, ПАТРИАРХ СЕРБСКИЙ Архівовано 13 жовтень 2011 у Wayback Machine.
  4. Масленникова Н.В. Священномученик Варнава, патриарх Сербский // Государство, религия, Церковь в России и за рубежом. - 2009. - № 4. - С. 137

Література[ред. | ред. код]

  • Святѣйшій Патріархъ Сербскій Варнава. Jordanville, New York, 1977.
  • Велько Джурич Мишина. Вар­на­ва па­три­јарх срп­ски, Па­ро­хи­ја хра­ма Све­тог Са­ве у Бе­о­гра­ду и Епар­хи­ја срем­ска, Бе­о­град 2009.
  • Сава Вукович. Српски јерарси од деветог до двадесетог века, Евро Београд, Унирекс Подгорица, Каленић Крагујевац, 1996, стр. 50-52.

Посилання[ред. | ред. код]