Вартість
Ва́ртість (англ. Value, нім. Wert) — оцінена у грошовій формі цінність товару, яка з'являється в результаті ринкової взаємодії, тобто в результаті взаємодії попиту і пропозиції на ринку. В економіці термін «вартість» піддавався різним інтерпретаціям залежно від різних теорій вартості, розроблених протягом історії економіки. Вона розуміється як величина, яка дозволяє порівнювати економічні товари на основі їхньої корисності.
Класичне розмежування між споживчою вартістю та міновою вартістю — остання зазвичай виражається як ринкова ціна — було фундаментальним у розмежуванні поняття вартості та поняття ціни.[1]
Трудова теорія вартості вважає, що все багатство суспільства походить від праці, а вартість товарів чи послуг пов'язана з кількістю праці, яка була соціально в них вкладена.[2] Характерна для класичної школи політичної економії, а також прийнята марксистською школою, вона також називається предметною теорією вартості. Вона стверджує, що вартість — це кількість, необхідна для суспільного виробництва економічного товару (тобто того, що має споживчу вартість) на заданому рівні технологічного розвитку. Для цих шкіл ціни випливають з вартості, і тому завжди дещо коливаються навколо неї. У класичній економіці, коли йдеться про мінові вартості, до собівартості виробництва додається альтернативна вартість,[3] тобто сума потенційного прибутку, втраченого через вибір виробництва одного товару замість іншого.
Альтернативою цьому є теорія вартості як вартості виробництва.[4][5]
Суб'єктивна теорія вартості, або теорія граничної корисності, – це теорія вартості Фрідріха фон Візера, що належить до Австрійської школи економіки. Вона стверджує, що фактори виробництва мають цінність завдяки корисності, яку вони надали кінцевому продукту (їхня гранична корисність).[6] Для неокласичної теорії цінність – це суб'єктивна величина, що вимірюється повагою, з якою громадськість оцінює об'єкт. Тому неокласична теорія припускає, що ціни не обов'язково мають якесь відношення до виробничих витрат.
Деякі економісти, такі як Карл Менгер, який також належить до австрійської школи, стверджували, що цінність факторів – це не індивідуальний внесок кожного з них у кінцевий продукт; а радше їхня цінність – це цінність останнього, який зробив внесок у кінцевий продукт (гранична корисність до досягнення оптимуму Парето).[7]
Згідно класичної теорії (класична економічна теорія) вартість товару визначається обсягом праці, витраченої на виготовлення товару.
Вартість (англ. Value; нім. Wert; фр. фр. Valeur; рос. рос. стоимость) — економічна категорія, що виражає втілену і матеріалізовану суспільно необхідну працю. Існує в умовах товарного виробництва. Формою грошового забезпечення вартості є ціна.[8] Ва́ртість — втілена й уречевлена в продукті (певній цінності) суспільна праця (час, сили, знання, досвід тощо); економічна категорія, яка виражає відносини між суб'єктами господарської діяльності, що пов'язані суспільним поділом праці й обміном товарами та послугами.
Згідно підходу класичних економістів, вартість — це суспільно необхідна праця, яку потрібно затратити на виготовлення продукту, послуги чи цінності.
Таким чином, вартість визначається не індивідуальними затратами праці на виготовлення чого-небудь, а характерними для даного суспільства й способу виробництва. Таке визначення дозволяє абстрагуватися від ефективності чи неефективності конкретного виробника.
Класичні економісти (Адам Сміт, Давід Рікардо та інші) розглядали мінову вартість і споживчу вартість товару.
Вартість отримує грошовий еквівалент лише тоді, коли продукт стає товаром при товарних відносинах у суспільстві. Наприклад, знання має певну цінність, але вони отримують грошовий еквівалент, якщо їх оцінять, коли знання представлені як книга, лекція, курс у школі чи іншому навчальному закладі.
Класичні економісти не змогли вирішити парадокс цінності (парадокс Сміта) у рамках трудової теорії вартості. Це змогла зробити лише суб'єктивна теорія вартості, яка перетворила класичну економічну теорію на неокласичну в результаті маржиналістської революції.
Такі економісти, як Людвіг фон Мізес, стверджували, що «вартість» – це суб’єктивне судження. Ціни можна визначити лише з урахуванням цих суб’єктивних суджень, і це робиться через механізм цін на ринку. Таким чином, було б хибно стверджувати, що економічна цінність товару дорівнює вартості його виробництва або поточній вартості його заміщення.
Згідно неокласичної теорії (неокласична економічна теорія) вартість товару визначається особистими вподобаннямя економічного агента (дійової особи, покупця, продавця), тобто вартість є суб'єктивною (залежить від особи, яка дає оцінку, мінливою). Кожний економічний агент має власні уявлення щодо корисності тих чи інших економічних благ, множина суб'єктивних вподобань покупців і продавців на вільному конкурентному ринку при їхній взаємодії й визначає вартість товару.
Важливим аспектом у суб'єктивній теорії вартості є фактор часу, який знайшов своє втілення у концепції часової преференції.
Історично першими спробами розробити теорію суб'єктивної вартості зафіксовані у працях середньовічних філософів Саламанкської школи. Також суб'єктивний підхід до вартості зустрічається у французького економіста-фізіократа Етьєна Бонно де Кондільяка (XVIII ст.), який розглядав питання вартості і корисності.
Однак поширення й розвитку суб'єктивна теорія вартості набула лише у другий половині XIX ст. й пов'язана з іменами пруського економіста Германа Ґоссена (1810—1858), австрійського економіста, засновника Австрійської школи економіки Карла Менґера (1840—1921), англійця Вільяма Стенлі Джевонса (1835—1882) й француза Леона Вальраса (1834—1910).
Суб'єктивна теорія цінності підкреслює роль споживчих уподобань у впливі на ціну. Згідно з цією теорією, споживач призначає цінність товару, визначаючи граничну корисність або додаткове задоволення від ще однієї одиниці. Маржиналізм використовує такі поняття, як гранична корисність, гранична норма заміщення та альтернативні витрати для пояснення споживчих уподобань та ціни.
Суб'єктивістські або маржиналістські теорії вартості були створені Вільямом Стенлі Джевонсом, Леоном Вальрасом та Карлом Менгером наприкінці 19 століття . Ці теорії суперечили попереднім трудовим теоріям вартості, запропонованим економістами-класиками, які наголошували на ролі суспільно необхідної праці у виробництві вартості.
Суб'єктивна теорія вартості допомогла відповісти на «парадокс алмаз-води», який багато хто вважав нерозв'язним. Парадокс алмаз-води ставить під сумнів, чому алмази набагато цінніші за воду, коли вода необхідна для життя. Суб'єктивна теорія вартості відповіла на цей парадокс, виявивши, що вода загалом цінніша за алмази, оскільки перші необхідні для життя. Ключова відмінність між водою та алмазами полягає в тому, що води більше, а алмазів – рідкість. Через їхню доступність додаткова одиниця алмазів коштує більше, ніж додаткова одиниця води. Суб'єктивна теорія підкреслює роль попиту та пропозиції у визначенні ціни.
Теорія вартості тісно пов'язана з теорією розподільчої ефективності – якістю, за якою компанії виробляють ті товари та послуги, які найбільше цінуються суспільством. Ринкова вартість деталі машини, наприклад, залежатиме від низки об'єктивних факторів, пов'язаних з її ефективністю порівняно з ефективністю інших типів деталей або інших типів машин у виробництві тих видів продукції, які споживачі, у свою чергу, цінуватимуть. У такому випадку ринкова вартість має як об'єктивні, так і суб'єктивні компоненти.
Економічність, ефективність та результативність, які часто називають «Трьома Е» (за англійськими значеннями цих термінів) можна використовувати як додаткові фактори для оцінки співвідношення ціни та якості покупки, проекту чи діяльності. Національне аудиторське управління Великої Британії використовує такі короткий виклад для пояснення значення кожного терміна:
- Економічність, економія (economy): мінімізація вартості використаних або необхідних ресурсів (вхідних ресурсів) – зменшення витрат;
- Ефективність (Efficiency): зв'язок між виробництвом товарів або послуг та ресурсами, що використовуються для їх виробництва – розумне витрачання; та
- Результативність (Effectiveness): зв'язок між запланованими та фактичними результатами державних витрат (результатами) – розумне витрачання коштів .
Іноді також додають четверту літеру «Е» для справедливості. [9] [10]
У філософії економічна цінність є підкатегорією більш загальної філософської цінності, як це визначено в теорії блага і цінності або в науці про цінність.
Компанія, як кажуть, створює цінність для своїх акціонерів, коли отримана прибутковість перевищує необхідну їм прибутковість. Іншими словами, компанія створює цінність, коли отримана прибутковість перевищує очікування. Те, що компанія генерує прибуток, не обов'язково означає, що вона створила цінність.
Головною метою корпоративних фінансів є максимізація цінності для акціонерів або власників, тому економісти розробили низку методів вимірювання та створення цінності.
Ринкова вартість – це чиста сума, яку постачальник може обґрунтовано очікувати отримати за обмін товару чи послуги на дату оцінки, завдяки відповідному маркетингу, та за умови, що є принаймні один покупець з економічним потенціалом, належним чином поінформований про характеристики продукту, і що як пропозиція, так і попит діють вільно та з певною метою.
У калькуляції собівартості ринкова вартість використовується для визначення спільних витрат на окремі продукти. У цьому випадку метод розділеної ринкової вартості та метод чистої реалізаційної вартості – це два методи, які спираються на ринкову вартість для розподілу спільних витрат на окремі продукти. Аналіз торгівлі в будь-якому географічному регіоні вимагає наявності якомога точніших даних, даних, які дозволяють робити обґрунтовані висновки, корисні для прийняття рішень. У цьому відношенні зусилля, докладені протягом останніх десятиліть на національному та наднаціональному рівнях, привели нас до задовільної позиції. Однак регіональний рівень є найбільш дефіцитним і, отже, найбільше потребує поглиблених досліджень для досягнення рівнів, порівнянних з тими, що досягнуті на національному та наднаціональному рівнях, що дозволить проводити еквівалентні аналізи та полегшить порівняльні дослідження.
- ↑ La Gran Enciclopedia de Economía: «Valor»
- ↑ Guerrero Jiménez, Diego (2009). «Economía y filosofía en el capital de Marx: la teoría laboral del valor». Filosofía, política y economía en el Laberinto (29): 51-69. ISSN 1575-7161. Consultado el 4 de septiembre de 2024.
- ↑ Case, Karl y Fair, Ray. Principios de microeconomía. Bogotá, editorial Prentice Hall, 1997.
- ↑ Hurtado Prieto, Jimena (2003-06-XX). «LA TEORÍA DEL VALOR DE ADAM SMITH: LA CUESTIÓN DE LOS PRECIOS NATURALES Y SUS INTERPRETACIONES». Cuadernos de Economía 22 (38): 15-45. ISSN 0121-4772. Consultado el 6 de mayo de 2021.
- ↑ «La teoría del valor en la Economía clásica y en la teoría de Marx». www.filosofia.net. Consultado el 6 de mayo de 2021.
- ↑ Herbert Hax (Hg.): Vademecum zu einem Klassiker der österreichischen Schule. Düsseldorf 1999. ISBN 3-87881-138-1.
- ↑ Ekelund, R. B; Hébert, R. F (2008). Historia de la Teoría Económica y de su Metodo. McGraw-Hill Interamericana. p. 342-347. ISBN 84-7615-772-X.
- ↑ Энциклопедический словарь бизнесмена: Менеджмент. Маркетинг. Информатика/ М. И. Молдованов; Пер. О. О. Дятлова. — Київ: Техніка, 1993 . — с. 690
- ↑ National Audit Office, Assessing value for money, consultado el 15 de marzo de 2019
- ↑ Jackson, P., Value for money and international development: Deconstruyendo mitos para promover un debate más constructivo], OCDE, mayo de 2012
 |
Це незавершена стаття з економіки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |