Варюхін Володимир Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Варюхін Володимир Олексійович
Народився 14 грудня 1921(1921-12-14)
Зарванці
Помер 8 липня 2007(2007-07-08) (85 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Сфера інтересів технічна
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор технічних наук
Відомий завдяки: теорія багатоканального аналізу
Особ. сторінка esu.com.ua/search_articles.php?id=33241

Варюхін Володимир Олексійович (нар. 14 грудня 1921, с. Зарванці Вінницького району Вінницької області) — український вчений, професор, доктор технічних наук, Заслужений діяч науки УРСР, генерал-майор.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Учасник Великої Вітчизняної війни.

  • 27.09.1939 — 08.03.1942 — радист 2-ї Червонопрапорної армії Далекосхідного фронту;
  • 08.03.1942 — 05.08.1942 — начальник радіостанції 927-го окремого батальйону зв'язку 96-ї стрілецької дивізії 2 ОКА;
  • 05.08.1942 — 04.11.1942 — командир радіовзводу 927-го окремого батальйону зв'язку 96-ї стрілецької дивізії 21 армії Сталінградського фронту;
  • 04.11.1942 — 11.01.1943 — командир радіовзводу, Сталінградський (Донський) фронт;
  • 11.01.1943 — 28.04.1943 — поранений, лікування в евакогоспіталі 3755;
  • 28.04.1943 — 12.04.1944 — командир радіовзводу, 905 БАО Уральського військового округу;
  • 12.04.1944 — 10.07.1945 — Український фронт, 69 БАО 68 РАБ;
  • 10.07.1945 — 23.05.1951 — слухач Військової електротехнічної академії зв'язку ім. С. М. Будьонного (м. Ленінград, нині С.-Петербург);
  • 23.05.1951 — 18.11.1961 — викладач Військової командної академії зв'язку (м. Ленінград, нині С.-Петербург);

З 18.11.1961 р. проходив службу у Київському вищому зенітно-ракетному інженерному училищі, потім по 1981 р. був начальником кафедри Військової академії ППО Сухопутних військ імені Маршала Радянського Союзу Василевського О. М., з 1996 р. — в Академії ЗС України (Київ).

Доктор технічних наук — 1967 року, професор — 1972 року, Заслужений діяч науки УРСР — 1979 року.

Наукові результати[ред. | ред. код]

Дослідний зразок 64-канальної ЦАР[1][2]

Засновник відомої наукової школи багатоканального  аналізу та цифрових антенних решіток (ЦАР)[3][4].

Теорія багатоканального  аналізу розглядає способи визначення кутових координат джерел залежно від кутових відстаней між ними, фазових і енергетичних співвідношень між сигналами, а також функціональні схеми обладнання, що реалізують теоретичні висновки. Визначення параметрів джерел проводиться безпосереднім розв'язком систем трансцендентних рівнянь високого порядку, що описують функцію відгуку багатоканального аналізатора[3][4]. Труднощі, що виникають при розв'язку трансцендентних систем рівнянь високого порядку, були подолані Варюхіним В. О. шляхом «сепарації» невідомих, при якій визначення кутових координат зводиться до розв'язку двох або навіть одного рівняння, а визначення комплексних амплітуд — до розв'язку лінійних систем рівнянь порядку N[5].

Важливою віхою у визнанні наукових результатів Варюхіна В. О. став захист ним дисертації на здобуття наукового ступеня доктори технічних наук, що відбувся у 1967 р.[3][4] Відмінною рисою розвинених ним теоретичних основ стала максимальна автоматизація процесу оцінювання координат і параметрів сигналів, тоді як за кордоном у цей час зароджувався підхід, що базується на формуванні функції відгуку сейсмічного багатоканального аналізатора й оцінці його розрізнювальної здатності на основі візуальних вражень[3][4].

Міжвідомча науково-технічна нарада, проведена в 1977 р. Науковою Радою АН СРСР з проблеми «Статистична радіофізика» (голова — академік Кобзєв Ю. Б.) і Філією протиповітряної оборони Сухопутних військ Військової артилерійської академії ім. М. І. Калініна (м. Київ), визнала пріоритет наукової школи Варюхіна В. О. у розробці й практичній реалізації теорії багатоканального аналізу. Вона ж датувала початок досліджень, що виконувалися під керівництвом Варюхіна В. О. за напрямом цифрових антенних решіток, 1962 роком.[6]

Основні публікації[ред. | ред. код]

Більшість наукових праць має закритий характер.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Слюсар, В.И. (2001). Цифровые антенные решётки: будущее радиолокации.. Электроника: наука, технология, бизнес. – 2001. - № 3. с. C. 42 – 46. 
  2. Слюсар, В.И. (2002). Цифровые антенные решётки: аспекты развития.. Специальная техника и вооружение. - Февраль, 2002. - № 1,2. с. С. 17 – 23. 
  3. а б в г Slyusar V. I. Origins of the Digital Antenna Array Theory.// International Conference on Antenna Theory and Techniques, 24-27 May, 2017, Kyiv, Ukraine. — Pp. 199—201. [1]
  4. а б в г Слюсар В. И. Развитие схемотехники ЦАР: некоторые итоги. Часть 1.// Первая миля. Last mile (Приложение к журналу «Электроника: наука, технология, бизнес»). — N1. — 2018. — C. 72 — 77 [2]
  5. Варюхин В. А., Касьянюк С. А. Об одном методе решения нелинейных систем специального вида. — Журнал вычислительной математики и математической физики, Издание АН СССР, № 2, 1966
  6. Миночкин А. И., Рудаков В. И., Слюсар В. И. Основы военно-технических исследований. Теория и приложения. Том. 2. Синтез средств информационного обеспечения вооружения и военной техники.//Под ред. А. П. Ковтуненко. — Киев: «Гранмна». — 2012. — С. 7 — 98; 354—521 [3]

Посилання[ред. | ред. код]