Варівськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Варівськ
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Іванківський район
Рада/громада Варівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222080601
Основні дані
Засноване до 1860
Населення 462
Площа км²
Густота населення 231 осіб/км²
Поштовий індекс 07233
Телефонний код +380 4591
Географічні дані
Географічні координати 50°57′10″ пн. ш. 29°28′58″ сх. д. / 50.95278° пн. ш. 29.48278° сх. д. / 50.95278; 29.48278Координати: 50°57′10″ пн. ш. 29°28′58″ сх. д. / 50.95278° пн. ш. 29.48278° сх. д. / 50.95278; 29.48278
Середня висота
над рівнем моря
159 м
Місцева влада
Адреса ради 07233, Київська обл., Іванківський р-н, с.Варівськ , тел. 26-2-42
Карта
Варівськ. Карта розташування: Україна
Варівськ
Варівськ
Варівськ. Карта розташування: Київська область
Варівськ
Варівськ
Мапа

Ва́рівськ — село в Україні, у Іванківському районі Київської області. Населення становить 462 осіб.

Назва[ред. | ред. код]

Назва села походить від селітрових варниць. Існує інша версія щодо походження назви. За переказами старожилів село засноване втікачами з південних районів України. Можливо, це були селяни, що тікали від кріпосного гніту, від польських феодалів, або учасники якихось повстань. Їх називали «ворами», від чого і походить назва села. Також існує версія, що першого пана у селі звали Воровський.

Історія[ред. | ред. код]

Село Варівськ засновано приблизно у XVII столітті на лівому березі річки Осниці[1], яка впадає в річку Жерева (приток Тетерева).

У селі був кріпосницький лад. На початку 60-их років XIX століття у селі налічувалось 70 дворів з населенням 407 чоловік. З них 80 католиків. Частина села Варівськ на той час належала до польської шляхти. Село було власністю поміщиків Рафаїла та Людвіка Жміївських. На початку XX століття в селі Варівськ було 148 дворів з населенням 634 чоловік. До села належало 1680 десятин землі, серед яких поміщикам Жміївським належало 718 десятин.

У селі на XIX століття панувало трипілля. В селі була одна кузня й один вітряний млин. Спочатку частину земель поміщиків брали в оренду. Першу світову війну населення зустріло з незадоволенням. Частина селян, яких було забрано в царську армію на початку війни, прийшла до поміщика Рафаїла Жміївського. Вони просили, щоб поміщик дав дорогу по своїй землі селянській худобі на громадський вигін. Поміщик відмовив і налаяв селян-солдат. У відповідь селяни розгромили поміщицький маєток і примусили тікати його до міста Києва. Учасників повсання засудили на три роки. Після проголошення Декрету про землі було створено комітет незалежних селян, головою якого був (ім’я відсутнє) Григорович Биченок. Комітет провів розподіл землі між селянами. Розподіл пройшов спокійно; на той час Рафаїл Жміївський втік із села. Для порядку в селі спорядили міліціонера. Їм був Денис Федорович Биченок.

Під час Визвольних змагань бої на території села не проходили. Але в районі станції Малин діяв партизанський загін під керівництвом жителя Варівська Данила Панченко. За чутками, Данило вбив Сигізмунда — спадкоємця Рафаїла Жміївського на квартирі в Києві.

Встановлення радянської окупації в селі пройшло мирно. Приблизно в 1919 році головою сільської ради був Іван Євтухович Кононенко.

У 1930 році в селі організовано колгосп імені Воровського. Першим головою колгоспу став Густав Едуардович Дієр, а заступником — Киило-Артіль Туденко. У колгоспі на початку існування налічувалося 30 пар коней, 2 пари волів і 30 пар корів. В 1932 році закінчено колективізацію. Сама колективізація проводилась, як і в більшості сіл України не місцевими, засланими з районних, обласних центрів злочинцями, які за допомогою військових, найманців і неблагонадійних елементів (п'яниць, ледачої бідноти) почали влаштовувати терор в Варівську. Більшість з відібраної в людей худоби загинула через жорстоке і безвідповідальне поводження, так місцевий мешканець, 20-х років народження згадував: "Був в нас кінь і лошачок. Ми їх "добровільно" вирішили віддати в колгосп, інакше загрошувала повна конфіскація майна, повна - це навіть подушки у немовлят забирали. Коли прийшли відводити коня і лоша в колгосп, то один з "активістів"-п'яниць сів на ще недозрілу тварину, і поскакав. Невдовзі майже вся худоба забрана в людей загинула від хвороб і бездогляду, мук". Подібні спогади створюють правдиву картину тогочасних подій.

Примітки[ред. | ред. код]