Васильєва Катерина Сергіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Васильєва Катерина Сергіївна
Васильева Екатерина Сергеевна
Народилася 15 серпня 1945(1945-08-15) (78 років)
Москва, СРСР[1]
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Діяльність актриса театру і кіно
Alma mater Всеросійський державний інститут кінематографії (1967)
Роки діяльності з 1965 року
У шлюбі з Соловйов Сергій Олександрович і Рощин Михайло Михайлович
Батьки Васильєв Сергій Олександрович (поет)d
IMDb ID 0890610
Нагороди та премії
Орден Пошани (Російська Федерація)
Народний артист РРФСР Заслужений артист РРФСР

Катерина Сергіївна Васильєва (* 15 серпня 1945, Москва, Російська РФСР) — радянська, російська актриса театру і кіно. Заслужена артистка Дагестанської АРСР (1972). Заслужена артистка РРФСР (1981). Народна артистка РРФСР (1987)[2]. Кавалер ордена Пошани (2010). Лауреат ряду кінопремій і фестивалів.

Біографія[ред. | ред. код]

Зовнішні зображення
Катерина Васильєва у фільмі «Бумбараш» (1971))

Народилася в сім'ї відомого поета Сергія Васильєва і Олімпіади Віталіївни Макаренко (нар. 1920)[3]. Внучата племінниця педагога і письменника Антона Макаренка.

В 1962 вступила до Всесоюзного державного інституту кінематографії (майстерня В.В. Бєлокурова), в 1967 закінчила його і відразу була прийнята в трупу Московського драматичного театру ім. М. М. Єрмолової, в якій пропрацювала до 1970.

Знялася в своєму першому фільмі, будучи студенткою. Це була невелика роль в кіноповісті «На завтрашній вулиці» (1965).

Після закінчення інституту зіграла свої перші головні ролі в кіно: «Солдат і цариця», «Адам і Хева». У перших же ролях проявилася здатність актриси до гострої, гротесковій інтерпретації образів. Неабияка майстерність дозволила їй з рівним успіхом грати як комедійні, так і характерні та драматичні ролі.

Знялася в декількох українських кінострічках.

В 1970 перейшла працювати в Московський театр «Современник», на сцені якого виступала до 1973, коли перейшла у МХАТ.

В 1993 вирішила залишити сцену і кінематограф, і пішла послушницею в Толгський монастир. Пізніше стало відомо, що вона служить в московському храмі Софії Премудрості Божої в Середніх садівника скарбником. Духовним наставником Катерини Сергіївни став отець Володимир Волгін.

В 1996 повернулася в кінематограф, зігравши в телесеріалах «Королева Марго» (КФ «Сузір'я»: Приз за найкращу жіночу роль другого плану в телесеріалі, 1997) і «Графиня де Монсоро» королеву Катерину Медічі, а на наступний рік з'явилася в картині Валерія Прийомихова «Хто, якщо не ми». Продовжує активно зніматися.

Після приходу до віри більш обережно ставиться до вибору ролей. Дозвіл на зйомку в новому фільмі, за її зізнанням, вона завжди питає у свого духовного батька.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Була дружиною режисера Сергія Соловйова і драматурга Михайла Рощина[4].

Син: Дмитро Рощин (нар. 1973), закінчив ВДІК, нині священник (його дружина Любов — дочка В'ячеслава Кликова)[5]. Має сім онуків[3].

Хрещена мати актора Владислава Галкіна.

Фільмографія[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Deutsche Nationalbibliothek Record #132766116 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. Велика Російська енциклопедія: У 30 т. / Голова наук.-ред. ради Ю. С. Осипов. Від. ред С. Л. Кравець. Т. 4. Великий Кавказ - Великий канал. - М.: Велика Російська енциклопедія, 2006. - 751 с.: Іл.: Карт.
  3. а б ВАСИЛЬЄВА Катерина Сергіївна [Архівовано 18 травня 2015 у Wayback Machine.] на сайті http://www.biograph.ru [Архівовано 5 березня 2021 у Wayback Machine.]
  4. Летопісцева, Алевтина. Таємниці династії // Московський комсомолець. 1 июня 2007.
  5. Катерина Васильєва. Архів оригіналу за 25 січня 2011. Процитовано 9 травня 2015. 
  6. Енциклопедія вітчизняного кіно: Катерина Васильєва (рос.). Архів оригіналу за 24 вересня 2016. Процитовано 31 травня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]