Бутурлін Василь Васильович
| Бутурлін Василь Васильович Бутурлин Василий Васильевич | ||
 Поруч з Богданом Хмельницьким на Арці дружби народів в Києві | ||
| ||
|---|---|---|
| 1653 — 1655 | ||
| Попередник: | Унковський Григорій | |
| Спадкоємець: | Тяпкін Василь Михайлович | |
| Народження: |
невідомо Московське царство | |
| Смерть: |
31 грудня 1655 Київ або Москва | |
| Причина смерті: | самогубство | |
| Рід: | Бутурліни | |
| Шлюб: | Anastasiya Volkonskayad | |
| Діти: | Ivan Buturlind | |
Бутурлін Василь Васильович (рік народження невідомий — 31 грудня 1655, Київ[1], за іншими відомостями Москва) — військовий діяч, дипломат Московського царства, походив з давнього боярського роду Бутурліних.
Життєпис[ред. | ред. код]
Служив при Московському дворі стольником, а згодом окольничим. У січні 1654 року очолив московське посольство в Україні, яке від імені московського царя Олексія Михайловича уклало з українським козацтвом, очолюваним Богданом Хмельницьким, угоду про спільні дії проти Польщі. Зумів наполягти на тому, щоб угода скріплювалася церковною присягою лише з боку козаків, що легітимізувало майбутні порушення угоди московським двором. За виконану місію був щедро нагороджений царем.
Похід до Галичини[ред. | ред. код]
Після укладення Переяславської угоди очолював московські війська, вислані на допомогу українському козацтву, і Бутурлін керував ними у переможній битві з поляками при Городку 18 вересня 1655. Втім, Хмельницький і Бутурлін не змогли розвинути цей ранній успіх. Облога Львова закінчилась невдачею — місто взяти не вдалося. Через два тижні під Озерною та Тернополем Хмельницький і Бутурлін зазнали поразки від кримського хана, союзника Яна Казимира. Після цього козацько-московські війська повернулись на Наддніпрянщину.
Смерть Бутурліна[ред. | ред. код]
Дізнавшись у Києві, що цар Олексій Михайлович не пробачить невдачу львівського походу й має намір відрубати йому голову, боярин 31 грудня 1655 року отруївся.
За свідченням історика Михайла Грушевського, Олексій Михайлович закидав Бутурліну «три зради»: отримання хабарів від обложених міст і замків, пограбування зайнятих міст з наступним їх залишенням і договір із кримським ханом[2].
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
До 300-річчя Переяславської ради у 1954 році іменем Василя Бутурліна назвали вулицю у Львові. У 1991 році вулицю перейменували на пошану родини гуцульських різьбярів Шкрібляків[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Ігор Мельник. Облога Львова 1655 року // Zbruch, 08.11.2015. Архів оригіналу за 18 листопада 2015. Процитовано 8 листопада 2015.
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Т. 9. Кн. 2. — К., 1997. — С. 1131.
Література[ред. | ред. код]
- В. І. Сергійчук. Бутурлін Василь // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Коваленко Сергій. Іван Богун — український Дон Кіхот. — К.: Стікс, 2011.
Посилання[ред. | ред. код]
- В. М. Горобець. Бутурлін Василь Васильович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 417. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Ігор Мельник. Облога Львова 1655 року // Zbruch, 08.11.2015 [Архівовано 18 листопада 2015 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||