Верховинець Василь Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Василь Верховинець)
Перейти до: навігація, пошук
Портрет 1936 р.

Верхови́нець Васи́ль Микола́йович (справжнє прізвище Костів; 5 січня 1880, Старий Мізунь — 11 квітня 1938) — український композитор, диригент і хореограф, перший теоретик українського народного танцю. Автор багатьох музикознавчих праць, викладач хорових дисциплін, теорії музики та гармонії, хоровий диригент, співак, хормейстер і хореограф, музичний і громадський діяч. Етнограф. Батько співачки Наталки Костів-Сарамаги.[1]

Василь Верховинець, «… він був не тільки високообдарованою людиною, — говорив М. Т. Рильський,- але й людиною неабиякої освіченості та широких культурних інтересів».

Життєпис[ред.ред. код]

Верховинець у ролі Левка у виставі «Майська ніч»
Копія листівки «Видатні митці України», 20-ті роки.

Народився в с. Мізунь (нині Старий Мізунь Долинського району Івано-Франківської області) 5 січня 1880 р. в родині селянина-бідняка.

У 12 років успішно закінчив сільську школу і поїхав вчитися у бурсу при Ставропігійському інституті (Львів), де готували слухачів для духовної та учительської семінарій.

1899 року Василь Миколайович закінчує учительську семінарію в Самборі з дипломом «Городського народного вчителя» і починає педагогічну діяльність на посаді викладача співів у народних школах села Бережниці, а згодом в Угринові Калуського повіту.

Він виявляє себе як неабиякий хормейстер і актор. Перейшовши до «Русько-народного театру» виступає на сцені з провідними партіями в музичних постановках. Василь Миколайович мав непоганий, поставлений голос — лірично-драматичний тенор.

У 1906 році Микола Карпович Садовський організовує театр і запрошує для роботи у ньому як визначних майстрів старшого покоління, так і аматорів, серед яких був і В. М. Верховинець, якому доводиться переїхати з Галичини до Києва. 1907 р. до трупи Садовського серед інших акторів було запрошено Є. Долю — майбутню дружину Верховинця, прекрасну актрису, що виконувала ролі травестів.

У театрі Садовського Верховинець працює над створенням сценічних образів. Киян чарували його тенор і майстерна гра в ролях Петра («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Андрія («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Левка («Майська ніч» М. Лисенка), Йонтека («Галька» Монюшка), Вашека («Продана наречена» Б. Сметани), Андрія («Катерина» М. Аркаса).

Згодом переходить на хормейстерську та диригентську роботу. Одночасно успішно закінчує теоретичний клас школи М. В. Лисенка під керівництвом професора Г. М. Любомирського. Певний час він працює разом із відомим хормейстером-диригентом О. А. Кошицем. Ним була написана велика кількість хорів, революційних маршів та романсів на слова Л. Українки, І. Франка, О. Олеся, М. Рильського, П. Тичини та інших українських поетів.

Великі досягнення Верховинця у справі хореографії. 23 листопада 1910 року у театрі Садовського відбулася прем'єра комічної опери Лисенка «Енеїда». Особливо цікавими були веснянки карфагенянок і гопак на Олімпі у постановці Верховинця. Цікавим був танець молоді біля корчми, поставлений ним же для драми І. Франка «Украдене щастя» (прем'єра 7 березня 1912 р.). Винахідливо скомпоновані і поставлені Василем Миколайович обрядові «хори веснянок» в п'єсі «Маруся Богуславка» мали винятковий успіх у глядачів.

Навесні 1915 року Верховинець виходить із трупи Садовського і переходить до театру під керівництвом І. О. Мар'яненка. В цьому колективі був хормейстером-диригентом і хореографом.

Користуючись змогою бувати у різних куточках України завдяки гастролям театру, Верховинець глибоко вивчає побут і творчість українського народу. Він багато часу досліджував українські народні танці, проводив етнографічні дослідження, записував традиційні танці та танцювальні кроки в українських селах, ним записані танці «Роман» і «Гопак», «Василиха», «Шевчик», «Рибка». Також Василь Миколайович записав українське весілля. Книга «Українське весілля» у 1912 р. стала його першою науковою працею. Друга праця «Українські танці» (1913 р.) стала результатом наполегливих пошуків у царині народних танців.

На той час становище в галузі хореографії було не найкращим. В. М. Верховинець говорить: «Українського балету ще не було і нема, він ще в народі як матеріал. Те, що ми до цього часу бачили на сценах, на забавах та вечірках,- це тільки слабка або погана імітація, а здебільшого еквілібристика в українській одежі під неможливо швидкий темп українського козачка».

З метою створення міцної теоретичної бази для дальшого розвитку національної хореографії Верховинець пише книгу «Теорія українського народного танцю» (1919). Це було перше в Україні ґрунтовне дослідження характеру і принципу побудови української народної хореографії, дослідження, яке мало на меті створення на народній основі національного фахового балету. «Теорія українського народного танцю» витримала 5 перевидань. У 1923 р. публікується ще одна праця В. М. Верховинця — збірка дитячих ігор з піснями «Весняночка», в якій викладається методологія роботи з дітьми.

У 1918 р. очолив Український національний хор у Полтаві[2]. У 1919 — 1920 роках Василь Верховинець викладав у Музично-драматичному інституті ім. М. В. Лисенка. У 1920—1932 рр. — керував кафедрою мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти, хоровою студією ім. Стеценка при Музичному товаристві ім. Леонтовича (Київ), 1927—1928 рр. — був керівником хору Харківського драматичного театру.

Засновник та головний хормейстер Першої української державної музичної комедії (1929—1931). Постановки: «Орфей у пеклі», «Циган барон», «Гейша», «Запорожець за Дунаєм» та хорової вистави «Вечорниці».

1930 року Харківський оперний театр здійснив постановку першого українського балетного спектаклю «Пан Каньовський» (муз. М. Вериківського та Ю. Ткаченка). В. М. Верховинець був запрошений як співпостановник цього спектаклю. У цьому ж році Василь Миколайович у Полтаві створює «Жінхоранс» — жіночий колектив театралізованого співу. Ансамбль подавав пісню, супроводжуючи її ритмічними рухами, що відтворюють певний образ, підказаний змістом твору. Це був новий оригінальний жанр театралізованої пісні, який базувався на традиції українських пісень-діалогів, ігрових пісень, танців.

П. П. Вірський писав: «Здобутки створеного ним вокально-хореографічного ансамблю „Жінхоранс“ — це наша класика, це яскрава сторінка в історії української хореографії. Найкращі традиції „Жінхорансу“ свято шанують усі танцювальні колективи України, в цих традиціях, зокрема, виховується і Державний заслужений ансамбль танцю Української РСР».

У 1933—1934 рр. на Одеській кіностудії Іван Петрович Кавалерідзе працював над картиною «Коліївщина», сюди було запрошено і Василя Миколайовича Верховинця, який керував хором, що знімався у цьому кінофільмі. Одночасно він також брав участь у зніманнях фільму і як актор.

Арешт та загибель[ред.ред. код]

У 1927 і 1932 рр. його двічі заарештовували у Полтаві по звинуваченню у належності до СВУ, але за відсутністю доказів він був звільнений. 23 грудня 1937 року його знову заарештували. Верховинець звинувачувався у злочинах, як активний учасник контрреволюційної націоналістичної організації. Після нещадних багаточасових допитів Верховинець визнає себе винним і стверджує, що у 1919 р. в Полтаві брав безпосередню участь в організації повстанського виступу проти Радянської влади. Слідчі не зупинялися ні перед чим, щоб довести неіснуючу вину допитуваного. Наголошувалось на тому, що Верховинець займався активною боротьбою проти Радянської влади протягом 20 років її існування. Василя Верховинця звинувачували у шпигунській діяльності на користь Польщі, у тому, що він нібито протягом 1928—1930 рр. відновив повстанську організацію у Полтаві й одночасно встановив зв'язок з активістами націоналістичної організації в Харкові.

У 1938 році був арештований. Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР 10 квітня 1938 р. в місті Києві засудила В. М. Верховинця до розстрілу. Вирок приведений у виконання у Києві 11 квітня 1938 р.

Лише через 19 років, 7 липня 1957 р. Спілка композиторів України звернулася до військового прокурора з проханням реабілітації композитора. 25 квітня 1958 р. Василь Верховинець був реабілітований Верховним судом СРСР.

Спадщина[ред.ред. код]

  • для хору — «Заграй, кобзарю» (сл. Х.Рябоконя), «Ой зацвіла папороть» (сл. В.Чумака), «Лісові дзвіночки» (сл. П. Тичини), «Грими, грими, могутня пісне!» (сл. Д. Загула), «Більше надії, брати!» (слова В. Чумака) та ін.,
  • солоспіви й дуети на слова Лесі Українки, І. Франка, О. Олеся, М. Рильського, П. Тичини та ін.,
  • дитячі пісні;
  • музика до народних танців і театральних вистав;
  • обробки революційних пісень;
  • запис понад 400 українських народних пісень і танців.

Книги

  • «Українське весілля» (1912);
  • «Теорія українського народного танцю» (К., 1919, 4-е вид. 1991) — перше в українській хореографії дослідження;
  • збірник для дітей «Весняночка» (X., 1923, 5-е вид. 1990).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сарамага Наталія Теодорівна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 229. — ISBN 978-966-528-279-2.
  2. Нова рада, 1918, № 153

Джерела[ред.ред. код]


Література[ред.ред. код]

  • Верховинець Я. В. М. Верховинець// кн. Теорія укр. нар. танцю, К., 1991;
  • Верховинець Я. Митець і вихователь//Мистецтво, 1968, № 4;
  • Верховинець Я. Пам'яті митця// Соц. культура, 1990, № 1;
  • Золочевський В. Українська народна пісня в творчості В. М. Верховинця// Нар. творчість та етнографія, 1960, № 3;
  • Гуменюк А. Хореографічна діяльність В. М. Верховинця// Нар. творчість та етнографія, 1980, № 1;
  • Дзюба Г. Фольклористична діяльність В. М. Верховинця// Нар. творчість та етнографія, 1985, № 1; *Верховинець Я., Сівкович М. Як виник і як був заборонений «Лондонський гопак»// Нар. творчість та етнографія, 1994, № 3;
  • Верховинець Г. Дивовижно поєднував хореографію, пісню і театральне дійство// Укр. музична газета, 2000, № 1

Посилання[ред.ред. код]