Василь Вітка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Вітка
біл. Цімох Васілевіч Крысько
При народженні Тимош Васильович Крисько
Народження 16 травня 1911(1911-05-16)
  Євличі
Смерть 5 липня 1996(1996-07-05) (85 років)
  Мінськ, Білорусь
Національність білорус
Громадянство СРСР СРСРБілорусь
Мова творів білоруська мова
Рід діяльності поет
перекладач
літературний критик
публіцист
педагог
Жанр Дитяча література
Нагороди та премії
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора

Василь Вітка, справжнє ім'я Тимош Васильович Крисько (біл. Цімох Васілевіч Крысько; *16 травня 1911(19110516), Євличі, Слуцький район, Мінська область — †5 липня 1996) — білоруський поет, перекладач, літературний критик, публіцист, педагог; класик білоруської дитячої літератури. Заслужений діяч культури БРСР (1970).[1]

Біографія[ред.ред. код]

Народився в селянській сім'ї. Закінчив Слуцьку профтехшколу (1928), працював слюсарем на Бобруйському деревообробному комбінаті, в заводській малотиражній газеті (1929–1930), редакціях газет «Комуніст» (Бобруйськ, 1930–1933), «Ударник» (Жлобін, 1933–1935), «Червона зміна» (1935–1937), «Література і мистоцтва» (1937–1938) і часопису «Полум'я революції» (1938-39).[1]

Брав участь у поході Червоної Армії в Західну Білорусь і до самого початку війни працював секретарем Білостоцького обласного відділення СП БРСР. З початком Німецько-радянської війни працював у редакції газети «Радянська Білорусь», а з 1942 року — у відділі пропаганди та агітації ЦК КПБ, редактор масових видань для окупованих районів. Співпрацював з сатиричними часописами «Партизанська палиця» і «Роздавимо фашистську гадину».

З дня утворення часопису «Беларусь» (січень 1944) працював його секретарем, з 1948 замісником, а з 1951 року — головним редактором газети «Література і мистецтво». У 1957–1974 роках — головний редактор часопису «Веселка». В 1974–1987 — член сценічно-редакційної колегії кіностудії «Білорусьфільм». Член Спілки письменників СРСР з 1943 року.

Творчість[ред.ред. код]

Почав друкуватися у 1928 році.[1]

Поезія[ред.ред. код]

Перша збірка віршів «Загартовування» видана в 1944 році в Москві. Потім вийшли збірки поезії «Південь» (1946), «Вірність» (1953), «Троянда і шип» (1958), «Повірка» (1961), «Вірші» (1968), «Білоруська колискова» (1971), «Проводимо літо» (1972), «Висота світла» (1977), «Случчина» (1981), «Треті півні», збірник сатири та гумору «Для дому, для альбому і трохи для епохи» (1983). Для дітей видав книги поезії та віршованих казок «Вивірчина гора» (1948), «Боцюневе літо» (1958), «Казка про царя Зубра» (1960), «Дударик» (1964), «Азбука Васі Веселкіна» (1965), «Казки» (1968, 1976), «Читанка-мальованка» (1971), «Хто допомагає сонцю» (1975), «Човники-човни» (1977), «Ми будуємо метро» (1979), «Мінські балади» (1982), «Казки і барви», «Гості», «Загадка про зернятко» (усе 1984), «Дітям» (вибрані твори у двох книгах, 1986), «Свято дружби» (1987), збірник оповіданнь «Зайчик-водолаз» (1962). У 1973 вийшли Вибрані твори у 2-х томах.[1]

Драматургія та публіцистика[ред.ред. код]

Автор п'єс «Промінь майбутнього» (1948), «Щастя поета», присвячена Янці Купалу (1951, поставлена в театрі імені Янки Купали в 1952 році).[1]

Написав багато літературно-критичних та публіцистичних статей на морально-етичні та виховні теми, писав статті про К. Чорного, М. Линькова, М. Танка, Я. Бриля, В. Сухомлинського та інших. У 1977 році видав книгу щоденників, нарисів та оповідань «Діти та ми», у 1982 році — книгу «Уроки», у 1988 — «Азбука душі». Отин з авторів читанок «Рідне слово» для 1 (1969), 2 (1970) та 3 (1988) класів.[1]

Переклади[ред.ред. код]

На білоруську мову переклав поему Володимира Маяковського «Добре!» (1940, разом з Р. Линьковим), «Пани Головльові» М. Салтикова-Щедріна (1956), книгу В. Сухомлинського «Блакитні журавлі» (1971), окремі твори Льва Толстого, Антона Чехова, Яніса Райніса, Миколи Тихонова, Максима Рильського, Миколи Бажана, Михайла Стельмаха, а також твори інших українських, російських, латиських, болгарських та польських письменників.[1]

Твори Василя Вітки перекладено на українську, російську та інші мови колишнього СРСР та інш.[1]

Сім'я[ред.ред. код]

Внучка Василя Вітки — Юлія Чернявська, культуролог та літератор.[2]

Нагороди[ред.ред. код]

Лауреат Державної премії БРСР (1972) за книги «Білоруська колискова», «Казки» і «Читанка-мальованка».[1] У 1978 нагороджений дипломом Міжнародного журі премії Г. Х. Андерсона (1978) з занесенням прізвища письменника у Почесний список дацького казкаря.[1] Нагороджений орденами Жовтневої Революції, двома орденами Трудового Червоного Прапора, двома «Знаками пошани» та медалями. 10 жовтня 1991 нагороджений медаллю Франциска Скорини.

Література[ред.ред. код]

  • Юрэвіч У. Сейбіт дабра і справядлівасці // Юрэвіч У. Абрысы. — Мн., 1976.
  • Гілевіч Н. Талент удзячны Бацькаўшчыне // Гілевіч Н. У гэта веру. — Мн., 1978.
  • Беларуская дзіцячая літаратура. 2-е выд. — Мн., 1980.
  • Беларускія пісьменнікі (1917—1990): даведнік / склад. А. Гардзіцкі. — Мн., 1994. ISBN 5-340-00709-X
  • Грахоўскі С. З разведчыкаў шчасця (Успаміны. Публіцыстыка). 1986. Гл. на www.grahouski.org.
  • Лынькоў М. Шукальнiк запаветнага слова, «Маладосць», 1961, № 5;
  • Пicьменнiкi Савецкай Беларусi. Кароткi бiябiблiяграфiчны даведнiк.— Mн., 1970.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Витка Василь // Биографический справочник. — Мн. : «Белорусская советская энциклопедия» имени Петруся Бровки, 1982. — Т. 5. — С. 115.
  2. Круги на воде. К столетию Василя Витки