Левкович Василь Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Васи́ль Миха́йлович Левко́вич
УПА погон 12 - Полковник.svg Полковник
Левкович Василь.jpg
Василь Левкович після Другої світової війни
Загальна інформація
Народження 6 лютого 1920(1920-02-06)
с.Старий Люблинець, Любачівський повіт, Польща
Смерть 13 грудня 2012(2012-12-13) (92 роки)
Львів, Україна Україна
Псевдо «Вороний»
Військова служба
Роки служби 19431946
Приналежність Україна Україна
Командування
ВО-2 «Буг»
Нагороди та відзнаки
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Золотий Хрест Бойової Заслуги 2 класу

Васи́ль Миха́йлович Левко́вич (псевдо: Вороний; 6 лютого 1920(19200206), с.Старий Люблинець Любачівського повіту, сучасна Польща[1] — 13 грудня 2012, Львів[2]) — український військовий діяч, полковник Української повстанської армії, командир військового округу УПА «Буг» — частини оперативної групи УПА-Захід (червень 1944 — до арешту 17 грудня 1946).

Лицар Золотого Хреста Бойової Заслуги 2-го класу.

Дитинство[ред. | ред. код]

Василь народився 6 лютого 1920 в с.Старий Люблинець Любачівського повіту Львівського воєводства Польщі. Батьки Михайло та Єва померли, коли синові було 4 роки. У січні 1927-го не стало бабусі Катерини. Після цього Василя забрав до себе хрещений батько Костянтин Білий із села Долини у якого було дев'ятеро своїх дітей.

Бойовий шлях в ОУН та УПА[ред. | ред. код]

В. Левкович вступив в ОУН у 1938 році. Пройшов військовий вишкіл організований Любачівським повітовим провідником ОУН Омеляном Грабцем, який відбувався під виглядом агрономічних курсів. Після початку німецько-радянської війни, у 1941 році увійшов до складу похідної групи ОУН під його керівництвом. У липні 1941 група прибула в Рівненську область, де Левкович став заступником О. Грабця, якого було призначено обласним провідником. Для легалізації він вступив в народну міліцію в Дубно. Роботу в міліції Василь Левкович поєднував з роботою інструктора військової та політико-виховної підготовки в підпіллі.

« До польської армії я не доріс, бо поляки брали на службу після 21 року. А від радянської утік. 1938-го вступив до ОУН, із похідною групою прибув у Рівне організовувати українську армію. Автоматичної зброї не мали — тільки кріси та пістолети. »

В вересні 1941 року народна міліція в Дубно була розформована, замість неї функції поліції були передані "Шуцманшафту". В "шуцманах" Василь Левкович проходив до 17 березня 1943 року, доки дубненський "Шуцманшафт" за наказом ОУН не перейшов у підпілля. В підпіллі Левкович став командиром двох чот. Левкович отримав наказ співдіяти з місцевою боївкою у Деражному.

З березня 1943 року і до дня арешту Левкович перебував в УПА, пройшовши шлях від чотового до керівника Воєнної округи «Буг».

На початку 1944 під Буськом в бою з радянськими партизанами Левкович був поранений. Звання хорунжого (лейтенанта) — Василь Левкович отримав у квітні 1944-го, у жовтні 1944-го став поручником (капітаном). У лютому 1946-го отримав звання майора Повстанської армії. А наприкінці того ж року йому присвоєно звання полковника, яке командування армії присвоїло посмертно, вважаючи його загиблим.

Арешт, табори, сім'я[ред. | ред. код]

Уночі проти 17 грудня 1946, напередодні свята св. Варвари згідно з планом підполковника Терентьєва війська МДБ оточили криївку біля с. Яструбичі (тепер Радехівського району Львівської області) за р. Західний Буг (біля теперішньої вугільної шахти № 9 «Великомостівська») поблизу присілка Груд, а за дорогою Городища. У криївці крім «Вороного» були провідник Сокальської округи «Бурий», він же «Радич», він же «Орлик» — Яків Притулка родом із Яструбич, разом з ним був охоронець Пилип Цар, родом із Волсвина на псевдо «Левич». Палили документи. «Бурий» підірвався гранатою при спробі захоплення, «Левич» — застрелився (за словами «Вороного»). «Вороний» намагався евакуюватись запасним виходом, та задихнувся і знепритомнів. На місці, де була криївка, стоїть пам'ятний хрест. Капітан Фабрикін, що мешкав у Мостах і брав участь у цій операції, любив повторювати: «Святая Варвара бандьорам жизнь оборвала»

За іншими даними 17 грудня 1946 року чекісти оточили криївку провідника Сокальської округи «Бурого» під с. Суходоли де перебував і «Вороний». У полон він потрапив, знепритомнівши після отруєння димом. Слідство тривало близько року, Левкович був ув'язнений у тюрмі на Лонцького у Львові та слідчій в'язниці МҐБ у Києві на вул. Короленка (тепер Володимирська).

22 липня 1947 року Військовий трибунал військ МВС Київської області засудив Левковича до 25 років виправно-трудових таборів.

Майбутня дружина полковника Ярослава Романина потрапила на Воркуту в 1952. Вона була засуджена за діяльність в УПА. Із десяти років заслання у Воркуті відбула 7. У лютому 1957-го справили весілля. 27 грудня 1957 в подружжя народився син Роман.

До Червонограда дружина Левковича повернулася в 1965. Працювала машиністкою на шахті «Друга Великомостівська». Він же повністю відсидів термін покарання й був звільнений з Дубравного табору 7 грудня 1971.

На волі[ред. | ред. код]

Вийшовши на волю, і далі боровся проти радянської влади, вимагав перегляду вироку й визнання його військовополоненим, а не злочинцем. До здобуття незалежності України не визнавав себе громадянином СРСР, узявши паспорт лише незалежної України.

До 1992 працював електриком на шахті № 7 у Червонограді, був інвалідом другої групи. Страждав від силікозу легенів — шахтарського захворювання, викликаного вдиханням кремнієвого пилу.

20 січня 1997 року Генеральна прокуратура України реабілітувала Василя Левковича.

Після смерті останнього головного командира УПА 94-річного Василя Кука Василь Левкович «Вороний» мав найвище офіцерське звання серед «упівців».

Автор спогадів «Сторінки з пережитого комбатантом УПА // Спогади вояків УПА та учасників збройного підпілля Львівщини та Любачівщини». — Торонто — Львів, 2003.

Помер 13 грудня 2012 року.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Лицар Золотого хреста Бойової заслуги
Полковник «Вороний» на урочистій сесії Львівської обласної ради, 5 березня 2008

Золотий хрест Бойової заслуги УПА 2-го класу Василь Левкович отримав у званні майора у 1946 році, будучи командиром Військового округу УПА «Буг». Про присвоєння Золотого хреста стало відомо після того, як у розсекречених архівах СБУ віднайшли копію наказу Української Головної Визвольної Ради № 1/46 від 15 березня 1946 року про удостоєння Василя Левковича цієї нагороди. Повторне нагородження відбулося на урочистому засіданні Львівської обласної ради 5 березня 2008 року, нагороду було виготовлено за кошти благодійників. Також депутати Львівської обласної ради на цій сесії надали Василеві Левковичу 300 тисяч гривень матеріальної допомоги на придбання квартири у Львові.

Полковник УПА Василь Левкович був останнім із живих людей з тих, хто нагороджений Золотим Хрестом Бойової Заслуги УПА. За всю історію Золотим хрестом нагороджено 72 особи (40 — 1-го класу; 32 — 2-го класу). Більшість з них невідомі, оскільки нагорода присвоювалася лише за упівськими псевдонімами, але не вручалася для збереження конспірації.

Почесний громадянин Червонограда

Є «Почесним громадянином міста Червонограда» (з 2007).[3]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]