Василь Лепикаш

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Лепикаш
Ім'я при народженні Василь Лепикаш
Народження 1887(1887)
  с. Велика Бубнівка, Проскурівський повіт, Поділля
Смерть 1920(1920)
  м. Сімферополь
Національність українець
Навчання Академія мистецтв в Петербургу
Покровитель Іван Іодко
Твори «Портрет батька»

Василь Лепикаш (1887, Велика Бубнівка, Проскурівський повіт — 1920, Сімферополь) — художник, професор, розстріляний більшовицькими бандами в Сімферополі.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в родині Автонома Лепикаша. Мати походила з родини Лисюків. Землі у батьків було мало, тому батько займався ще й рибальством. Народився Василь в Великій Бубнівці, де ходив і до школи. Хист до малювання появився з 10 років. Тоді ж Василь почав малювати все, що бачив в своєму оточенні. Малюнки Василя побачила Ядвига Іодко, дружина Івана Іодко — поміщика Великої Бубнівки. Пані Іодко та її донька була освідченою маляркою, тому вона зацікавилася роботами Василя. Коли Василеві було 12 років пані Ядвига виставула малюнки Василя на виставці у Винниці, там же знаходився і сам Василь. За свої роботи він отримав медаль, а пан Іодко погодився фінансувати його навчання в малярській школі в Вильно. Через рік перевели його в таку ж школу в Києві, а ще пізніше в Одесу.

В 1907 році молодший брат — Каленик за сприяння двоєрідного брата Лисюка попав в нелегальну партію соціалістів-революціонерів, які займалися підпаленням панських маєтків. За підпал маєтку Іодків, які підтримували Василя, родина розірвала з Калеником стосунки, а він змінив прізвище на Лисюк. Після того як Каленика як і інших революціонерів забрали в тюрму, пан Іодко відмовився підтримувати фінансово Василя і йому прийшлося багато працювати, щоб мати змогу закінчити шкому малярства. В ці часи допомогали йому Микола Садовський та Опанас Саксаганський.

Після закінчення школи в Одесі, він закінчив з золотою медаллю і відрядженням за кордон Академію Мистецтв в Петербургу. Він побував в Туреччині, Швейцарії, Італії. Повернувшись в Україну він працював в малярських школах в Харкові, а пізніше в Катеринославі.

Перед початком Першої світової війни Василь був мобілізований, як запасний офіцер фахового призначення в радіотелеграфі. Він провів на війні три роки і революція застала його на румунському фронті. В той час він вирішив відпочити в Криму, де був насильно мобілізований білогвардійцями. Він не подався за кордон, як більшість білогвардійців, а залишився в Сімферополі, де був захоплений більшовиками і розстріляний.

Сім'я[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Антонович Д. Василь Лепикаш, Прага, Видавництво Української Молоді 1932, 15 с. [1]