Василь Юрійович Косий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Василь Юрійович Косий
Frescos in Cathedral of the Archangel in Moscow - west wall 01 - Vasily Kosoy.jpg
Народився 1421[1]
Помер 1448[2]
Москва, Велике князівство Московське
Поховання Архангельський собор
Країна Знамя Дмитрия Донского со Спасом.svg Велике князівство Московське
Діяльність аристократ
Титул Князь
Посада Grand Prince of Moscowd
Рід Рюриковичі
Батько Юрій Дмитрович
Мати Анастасія Юріївна[d]
Брати, сестри Дмитро Шемяка і Dmitry Krasnyd

Василь Юрійович Косий (?—1448) — князь звенигородський (14211448) та великий князь московський (1434). Старший син великого князя московського Юрія Дмитровича.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1433 році разом з братом своїм Дмитром Шемякою, він бенкетував в Москві на весіллі великого князя Василя Васильовича. Під час святкування мати великого князя, Софія Вітовтівна вирвала пояс Василя Юрійовича та публічно звинуватила його в крадіжці. Ображені Юрійовичі негайно пішли до батька в Галич-Мерський; по дорозі вони «пограбіша Ярославль і скарбниці всіх князів разграбиша».

У тому ж році Василь Юрійович брав участь в битві свого батька проти великого князя Василія II на березі річки Клязьми. Після заняття Юрієм Москви, народ став перебігати до великого князя Василя в Коломну, дану йому Юрієм за порадою боярина Морозова. Юрійовичі вбили цього боярина, вважаючи його винуватцем несприятливого для них розвитку подій, та втекли в Кострому.

Тим часом їх батько примирився з Василем, поступившись йому Москвою, обіцяв не брати до себе двох старших синів і не допомагати їм. У битві, яка відбулась невдовзі на березі річки Куси Юрійовичі взяли верх, а в 1434 році великий князь розорив Галич за те, що — на противагу договору — війська Юрія брали участь в битві при річці Кусі.

Після успішної битви, Юрій Дмитрович знову зайняв Москву, але незабаром помер (5 червня 1434 р.), а Василь Косий оголосив себе великим князем, про що сповістив своїх молодших братів, що були тоді у Володимирі, та переслідували. Через заздрість або якісь інші причини, молодші Юрійович послали в Нижній Новгород кликати Василя Васильовича на великокнязівський стіл, а старшому братові відповідали: «Якщо Богу не угодно було, щоб княжив наш батько, то тебе-то ми і самі не хочемо». При наближенні з'єднаних князів до Москви, Василь Юрійович, забравши скарбницю батька свого, втік до Великого Новгороду.

Пробувши в Новгороді півтора місяця, Василь Косий пішов в Заволоччя, потім в Кострому і почав готуватися до походу на великого князя. Побитий на березі річки Которослі, він втік до Кашина. Після нетривалого миру великий князь виступив проти Василя Косого з його ж братом, Дмитром Красним. Вороги зійшлися у села Скорятіно під Ростовом. Не сподіваючись на свої сили, Василь Юрійович пустився на хитрощі: бажаючи «іскрасті великого князя», він запропонував йому перемир'я до ранку, що і було прийнято. Великий князь розпустив своїх ратників «кормів ділячи», а Косий, користуючись цим, вирішив напасти на нього. Але Василь Васильович вчасно був повідомлений про небезпеку, і московські полки встигли вернутись: Косий був розбитий, схоплений і приведений до великого князя, який відправив його до Москви.

Частина вятчан, що не встигла вчасно прийти на допомогу Косому, взяла в полон ярославського князя Олександра. Взявши з нього викуп, вятчане, однак, не звільнили князя. Василь Васильович, довідавшись про таке віроломство сподвижників Василя Юрійовича, наказав осліпити останнього. Через що він ймовірно і отримав прізвисько «Косий». По цьому літописи не говорять більше про Василія до його смерті 1448 року в ув'язненні.

Василь Юрійович був одружений на невідомій на ім'я дочці Андрія Володимировича, князя Серпуховсько-Радонезького, але потомства не залишив.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Зимин А. А. Витязь на распутье: Феодальная война в России XV в. — М.: Мысль, 1991. — 286 с. — ISBN 5-244-00518-9.

Посилання[ред. | ред. код]