Васко да Гама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Васко (Вашку) да Гама
Vasco da Gama
порт. Vasco da Gama
Vasco da Gama.png
Ім'я при народженні Vasco da Gama
Народився близько 1469
Сінеш або Відігейра (Алентежу, Португалія)
Помер 24 грудня 1524(1524-12-24)
Кочі (Індія)
·Малярія
Поховання Монастир єронімітів
Країна Flag of Portugal (1521).svg Португалія[1]
Національність Португалець
Діяльність Дослідник, морський командувач
Знання мов португальська[2]
Титул граф Відіґейра
Посада Viceroy of Portuguese Indiad
Військове звання адмірал
Конфесія католицизм
Батько Estêvão da Gamad
Мати Izabel Sodred[3]
Брати, сестри  • Paulo da Gamad
У шлюбі з Катаріна ді Атаїді
Діти Франсішку да Гама
Ештеван да Гама
Пауло да Гама
Христфор да Гама
Педро да Сілва да Гама
Альваро ді Атаіда да Гама
Ізабель де Атаіда да Гама
Автограф Vasco da Gama signature almirante.svg

Ва́ско да Га́ма (порт. Vasco da Gama, МФА[ˈvaʃku ðɐ ˈɣɐmɐ]; ще — Вашку; 1469 — 24 грудня 1524) — португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Васко да Гама ймовірно народився в 1460[4] або 1469 році[5], в місті Сінеші, на південно-західному узбережжі Португалії, найімовірніше в домі біля церкви Саласької Богородиці. Сінеш, один з портів у провінції Алентежу, на той час являв собою лише купку білих домівок, мешканці яких переважно займалися рибальством.

Пам'ятник Васко да Гамі в рідному Сінеші

Батько Васко да Гами, Ештеван, був лицарем і служив при дворі дона Фернанду[6], герцога Візейського, на час народження Васко. Сам Ештеван був одружений з дочкою Жуана Содре, доньєю Ізабелою Содре, яка мала англійське походження[7] і була пов'язана з домом принца Дього, герцога Вієйського, сина короля Едуарда I і одного з офіцерів Ордена Христа[7]. Дон Фернанду назначив Ештеван да Гама мером міста Сінеш і надав можливість отримувати деякий відсоток від зібраних там податків на мило.

Про раннє життя Васко відомо дуже мало: за даними португальського історика Тейшейра де Арагана, він навчався в місті Еворі, де вивчав математику та навігацію і добре знав астрономію — можливо, навчався у астронома Авраама Закуту[7].

У 1492 король Жуан II надіслав Васко да Гаму до порту Сетубал, на південь від Лісабона, а потім в Алгарве, південну провінцію Португалії, із завданням захопити французькі кораблі, які нападали на мирні португальські судна — з цією задачею Васко впорався швидко і ефективно.

Дослідження[ред. | ред. код]

Шлях торговців прянощами (зелена лінія) та маршрути Васко да Гами (чорна), Перу да Ковільяна (помаранчева) і Алфонсу да Паїва (синя).

Ще з часів принца Енріке Мореплавця (1394—1460) португальці ретельно готувалися до відкриття морського шляху до Індії, адже з Індії в Європу постачалися прянощі, шовкові тканини, ювелірні вироби і слонова кістка. Проте на суходільному шляху з Індії до Європи лежало кілька арабських країн, які збирали високе мито з купців; далі товар потрапляв у руки генуезьких та венеційських купців, які теж добре наживалися на посередницькій торгівлі, внаслідок чого первісна ціна на товари розкоші впродовж торговельного шляху зростала кількасоткратно. Відкриття прямого морського шляху до Індії обіцяло величезні прибутки, і саме тому принц Енріке впродовж 40 років готував і посилав морські експедиції на розвідку африканського узбережжя. Під час цих експедицій були відкриті Азорські острови і острів Мадейра, в 1444 р. Дініш Діаш досягнув крайньої західної точки Африки — Зеленого мису, а в 1455 р. венеціанець Альвізе Кадамосто вдкрив острови Кабо-Верде і гирло р. Гамбія.

Проте лише через сорок років, зимою 14871488 Бартоломеу Діашу вдалося досягти Мису Доброї Надії на півдні Африки, де берегова лінія Африканського континенту вперше повертає на північ, відкриваючи прохід з Атлантичного океану в Індійський.

Перша подорож[ред. | ред. код]

Відплиття Васко да Гами в Індію

У середині 1490-х років король Мануель I доручив довершити справу Васко да Гама. 8 липня 1497 його експедиція в складі чотирьох кораблів із командою у 170 осіб, головним керманичем Перу ді Аленкером (раніше супроводжував Бартоломеу Діаша), з товмачами з арабської і банту вийшла з гирла річки Тежу неподалік Лісабона.

Коротка зупинка була зроблена на островах Кабо-Верде, що належали Португалії, де флотилія змогла поповнити припаси. Десь поблизу берегів Сьєрра-Леоне да Гама за порадою Бартоломеу Діаша (чий корабель на перших порах плив з ескадрою, а потім попрямував до фортеці Сан-Жоржи-да-Міна на Гвінейському узбережжі), аби уникнути зустрічних вітрів, рушив на південний захід і заглибився в Атлантичний океан, лише після екватора повернув знову на південний схід. Минуло більше трьох місяців, перш ніж португальці знову побачили землю[8].

Прийом Васко да Гами в Калікуті

22-го листопада ескадра обігнула Мис Доброї Надії, 16 грудня пройшла повз останній падран, встановлений Діашем і 25 грудня 1497 досягла області, що нині входить до провінції Квазулу-Наталь ПАР. Протягом наступного місяця плавання тривало без пригод, хоча двічі кораблі зупинялися для ремонту та поповнення припасів.

Прийом Васко да Гами заморіном Калікута

Рухаючись уздовж східного берега Африки, кораблі досягли Мозамбіку 1-го березня 1498, де їм влаштували добрий прийом. Але згодом мавританські купці, що там перебували, впізнали в них своїх давніх ворогів і намовили місцевого шейха перешкодити португальцям у подальшому плаванні. Ледве уникнувши потоплення на рифах, експедиція нарешті досягла Малінді (сучасна Кенія), де тамтешній султан виявився приязнішим і надав португальцям до послуг досвідченого арабського мореплавця, з допомогою якого ескадра у травні 1498 досягла Калікути (сучасне Кожикоде) на Малабарському узбережжі Південної Індії. Заморін Калікута зустрів португальців з пошаною — військовим парадом 3000 солдатів, і удостоїв Васко да Гама аудієнцією. Васко да Гама передав Заморіну подарунки, однак вони не справили враження на Заморіна. Мусульманські торговці, що були при дворі Заморіна, вказали, що подарунки (серед них не було золота та коштовностей) недостойні європейського правителя, а Васко да Гама схожий більше на пірата, ніж на королівського посла[9]. Товари європейців продавалися погано, до тогож з індійцями виникли суперечки з приводу мита, яке повинні були платити португальці. Роздратований Васко да Гама відплив з Кожикоде, силою прихопивши з собою шістнадцять рибалок[10]. Все ж економічні результати експедиції да Гама переверщили найсміливіші очікування, оскільки вони поверталися з вантажем, який коштував в шістдесят разів більше ніж вартість витрат на експедицію.

Повернення до Португалії[ред. | ред. код]

Васко да Гама залишив Калікут 29 серпня 1498. Бажаючи чимскорше відправитися додому, він проігнорував попередження місцевих мешканців про те, що мусонні вітри дмутимуть у сторону берега. Флот спочатку повільно рухався на північ уздовж узбережжя Індостану, а потім зупинився на островах біля південного Гоа, щоб перечекати деякий час. 3 жовтня 1498 року да Гама вирішує перетнути Індійський океан. Однак з початком зимових мусонів це була жахлива подорож. Влітку перетин Індійського Океану зайняв 23 дні, тепер же, коли пливли проти вітру, подорож тривала 132 дні. Тримісячний маршрут до берегів Африки супроводжували спека і хвороби екіпажу. І лише 2 січня 1499 моряки побачили багате місто Могадішо. Не наважуючись висадитись з нечисленною і виснаженою командою, да Гама наказав «для остраху» обстріляти місто з гармат. 7 січня 1499 року флот да Гами прибув у Малінді. Команда була у жахливому стані — близько половини загинуло, решта були вражені цингою. За п'ять днів завдяки гарній їжі та фруктам, наданими шейхом, моряки зміцніли, однак все одно екіпажі кораблів так зменшилися, що 13 січня на стоянці південніше Момбаси довелося спалити «Сан-Рафаель». 28 січня минули острів Занзібар, 1 лютого зробили зупинку біля острова Сан-Жорже біля Мозамбіку, а 20 березня кораблі обігнули мис Доброї Надії.

16 квітня попутний вітер доніс судна до островів Кабо-Верде. Звідти Васко да Гама послав вперед корабель, який 10 липня доставив до Португалії звістку про успіх експедиції. Сам капітан затримався через хворобу брата — Пауло да Гама[11]. У серпні або у вересні 1499 Васко да Гама урочисто повернувся в Лісабон. Експедиція зазнала чималих витрат: повернулися лише два судна і 55 чоловік, окрім того, да Гама зазнав невдачі у своїй основній місії — забезпечення торгового договору з Калікутом. Однак все ж таки спеції, привезені з Індії на останніх двох кораблях, були продані з величезним прибутком для королівської скарбниці (виручка від продажу в 60 разів перевищувала витрати на експедицію). Васко да Гама був справедливо нагороджений як першовідкривач прямого морського торгового шляху до Азії. Цей шлях відтоді стали повторювати щорічні португальські армади, а спеції з Індії стали основою багатства Португальської корони.

Друга подорож[ред. | ред. код]

Малабарський берег Індії, маршрут очолюваной Васко да Гама 4-ї Індійської армади Португалії (1502 рік)

Відразу після відкриття морського шляху до Індії португальське королівство стало організовувати щорічні експедиції до Індії. Експедиція 1500 року (2-га Індійська армада Португалії) під командою Педру Алваріса Кабрала уклала торговельний договір із заморином Калікута (нині Кожикоде) і заснувала там торгову факторію. Але португальці посварилися з арабськими купцями Калікута, факторія була спалена, Кабрал відплив з міста, обстрілявши його з гармат. Союз з Калікутом змінився на війну.

Для того, щоб навести порядок в Індії та заснувати там нові укріплення, 1502 року король Мануель I відправив ескадру на чолі з Васко да Гамою. Експедиція включала двадцять суден, з яких безпосередньо адміралу виділялись лише десять; п'ять повинні були перешкоджати арабській морській торгівлі в Індійському океані, а ще п'ять, під командою небожа адмірала, Ештевана да Гама, призначалися для охорони факторій. Експедиція вирушила 10 лютого 1502 року.

По дорозі Васко да Гама заснував форти і факторії в Мозамбіку, підкорив арабського еміра Кілви і наклав на нього данину. Проводив жорстокими заходами боротьбу з арабським судноплавством, наказав спалити арабське судно з усіма пасажирами-паломниками біля Малабарського берега[12].

У жовтні 1502 року флот прибув у Каннанур. Місцевий раджа урочисто зустрів португальців і дозволив побудувати велику факторію. Завантаживши судна прянощами, адмірал попрямував до Калікута. Тут він діяв рішуче і жорстоко. Незважаючи на обіцянки заморина відшкодувати збитки і повідомлення про арешт винуватців нападів на португальців, адмірал зажадав виселення всіх мусульман із міста. На це заморин піти не міг. Да Гама захопив міський порт і протягом двох днів бомбардував місто, перетворивши його на руїни[13]. Він наказав повісити на щоглах захоплених індійців, відправив на берег заморину відрубані у нещасних руки, ноги і голови, а тіла викинув за борт, щоб їх винесло на берег. Через два дні Васко да Гама знову обстріляв Калікут і приніс морю нові жертви. Заморин втік із зруйнованого міста, проте не капітулював перед португальцями. Залишивши для блокади Калікута сім кораблів під командуванням свого дядька Вісенте Содре, Васко да Гама вирушив до Кочі. Тут він довантажив кораблі та залишив у новій фортеці гарнізон. Заморин за допомогою арабських купців зібрав велику флотилію, яка 12 лютого 1503 виступила назустріч португальцям, що знову наближалися до Калікута. Проте обстріляні корабельною артилерією легкі судна були вимушені рятуватись втечею.

Васко да Гама повернувся до Португалії у вересні 1503 року. Не зважаючи на велику здобич привезену до Португалії, да Гама не зумів виконати головного завдання експедиції і приборкати непримиренного заморина. Ця обставина, а також невдача Вісенте Содре при захисті факторії в Кочі, призвели до того, що коли у 1505 році король Мануел I призначав першого губернатора і віце-короля Португальської Індії кандидатура Васко да Гами була відхилена на користь Франсішку де Алмейда. Не дивлячись на чисельні петиції, Васко да Гама так і не зміг повернути схильність Мануела І, хоча у 1519 Васко да Гама отримав звання графа ді Відіґейра.

Третя подорож і смерть[ред. | ред. код]

Портрет Васко да Гама роботи худ. Грегоріо Лопеса (1490—1550)

Після смерті короля Мануела I наприкінці 1521 року, його син та наступник, король Жуан III взявся за перегляд політики португальського уряду в Індії. Португальська корона отримувала все менше прибутку від своїх нових колоній і незадоволений результатами роботи старого клану Альбукерке (який тепер представляв в Індії Діогу Лопеш де Секейра), Жуан III шукав нових підходів і нових людей. Це дозволило Васко да Гама повернутись зі свого політичного вигнання в якості важливого радника при обговоренні стратегії нового короля. Вбачаючи головним пріоритетом Португалії на Сході іспанську загрозу Молуккським островам, Васко да Гама порадив зменшити увагу до Аравії, яка була основним пріоритетом португальців за правління Мануела і продовжувала залишатися головним клопотом Дуарте де Менезеша, тодішнього губернатора португальської Індії. Менезеш також виявився некомпетентним та корумпованим, на що королю подавали численні скарги.

Аби змінити пріоритети індійської політики і побороти корупцію в старій адміністрації, Жуан ІІІ вирішує призначити п'ятим віце-королем Індії 64-річного суворого і непідкупного Васко да Гаму. В квітні 1524 Васко да Гама разом із синами Ештаваном і Паоло вирушає в свою останню подорож до Індії. Він очолив флот з чотирнадцяти кораблів на чолі із флагманом Санта-Катаріна. Після важкої подорожі (загинуло чотири або п'ять кораблів) у вересні 1524 року експедиція прибуває в Індію. Відразу ж після прибуття до Індії, використовуючи свої повноваження, Васко да Гама вживає жорстких заходів проти зловживань колоніальної адміністрації та наводить новий порядок у Португальській Індії. Однак через три місяці після прибуття да Гама захворів на малярію і напередодні Різдва 1524 року помер у місті Кочі[14]. Відповідно до королівського наказу, наступником да Гами на посту губернатора Індії став один з капітанів, які прибули з ним, Енріке де Менезеш. Сини Васко втратили свої пости і приєдналась до флоту, що повертався на початку 1525 року.

Могила Васко да Гами в церкві Св. Франсиска в Кочі, Індія

Після смерті Васко да Гаму поховали в Кочі, в місцевій церкві Св. Франсиска, одній із старійших християнських церков в Індії. У 1539 році тіло Васко да Гама було перевезене до Португалії і поховане в монастирі Єронімітів у лісабонському передмісті Белен.

Новітні географічні знання, що отримала наприкінці XV ст. Португалія, зберігали в суворій таємниці і тривалий час вони залишалися невідомими для решти країн Європи. Більшість мореплавців вважали неможливим обігнути Африку, оскільки за давніми уявленнями вона простягалась до Південного полюсу. Це стимулювало інші спроби дістатися в Індію морем, зокрема пливучи в західному напрямку (ідея італійського географа й астронома Паоло Тосканеллі, яка виходила з уявлення про кулясту форму Землі). Це завдання стало мрією й стрижнем життя досвідченого мореплавця і натхненного шукача золота Христофора Колумба.

Нащадки[ред. | ред. код]

Васко да Гама і його дружина Катаріна де Атаіда мали шість синів і дочку[15]:

Усипальня Васко да Гама в монастирі Жеронімуш в лісабонському передмісті Санта-Марія-де-Белен
  1. Дон Франсішку да Гама, старший син, який успадкував титул 2-го графа Відіґейра і 2-го «Адмірала морів Індії, Аравії та Персії». Він прожив все життя у Португалії.
  2. Дон Ештеван да Гама супроводжував батька в 3-му плаванні до Індії в 1524 році. Капітан Малакки в 1534—1539 роках. Губернатор Португальської Індії в 1540—1542 роках.
  3. Дон Пауло да Гама супроводжував батька в 3-м плаванні до Індії в 1524 році. Капітан Малакки в 1533—1534 роках. Вбитий у морській битві біля Малакки.
  4. Дон Христофор да Гама 1532 року прибув до Індії разом з братом Ештеваном да Гама, 1535 року знову повернувся до Португалії. У 1538 році приєднався до експедиції в Діу. Ештеван, вже будучи віце-королем Індії, в 1541 році доручив йому командування кораблем під час рейду по османських військових базах у Суецькій затоці. У 1542 році очолював експедицію в Ефіопію, під час якої був убитий.
  5. Дон Педро да Сілва да Гама, капітан Малакки в 1548—1552 роках.
  6. Дон Альваро ді Атаіда да Гама, капітан Малакки в 1552—1554 роках.
  7. Дона Ізабель де Атаіда да Гама, єдина донька. Вийшла заміж за Ігнасіо де Норона — сина першого графа Лінареса.

Чоловіча лінія роду да Гама обірвалася у 1747 році, титул графа Відігейра перейшов через жіночу лінію.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

На честь Васко да Гами назване місто Васко да Гама в Індії, місячний кратер Васко да Гама, бразильський футбольний клуб Васко да Гама, міст у Лiсабонi Вашку да Гама.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. LIBRIS — 2012.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Pas L. v. Genealogics — 2003. — ed. size: 683713
  4. Modern History Sourcebook: Vasco da Gama: Round Africa to India, 1497—1498 CE. Отримано 27 червня 2007
  5. Catholic Encyclopedia: Vasco da Gama. Отримано 27 червня 2007
  6. Ames, Glenn J. (2008). The Globe Encompassed. с. 27. 
  7. а б в Subrahmanyam, Sanjay (1997). The career and Legend of Vasco da Gama. с. 61. 
  8. Pathfinders: Fernandez-Armesto, Felipe (2006). Pathfinders: A Global History of Exploration, 2006, W. W. Norton & Company, isbn= 0-393-06259-7, pages= 177—178
  9. Castaneda, Herman Lopes de, The First Book of the Historie of the Discoveries and Conquests of the East India by the Portingals, London, 1582, in Kerr, Robert (ed.) A General History and Collection of Voyages and Travels Vol. II, London, 1811.
  10. M.G.S. Narayanan, Calicut: The City of Truth (2006) Calicut University Publications (The incident is mentioned by Camoes in The Lusiads, wherein it is stated that the Zamorin «showed no signs of treachery» and that «on the other hand, Gama's conduct in carrying off the five men he had entrapped on board his ships is indefensible.»)
  11. Subrahmanyam, 1997, с. 62
  12. Subrahmanyam, 1997, с. 205
  13. Vasco da Gama Arrives in India 1498 (Google cached version) Dana Thompson, Felicity Ruiz, Michelle Mejiak; December 15, 1998. Retrieved 8 July 2006
  14. Ames, Glenn J. (2004). Vasco da Gama: Renaissance Crusader. Longman Publishing Group, 2004. 192 p.
  15. See also Diogo do Couto (Decadas de Asia, Dec. IV, Lib. 8, c.2); Teixeira de Aragão p.15-16, and Castanhoso (1898: p.viiff.)

Література[ред. | ред. код]