Ватаманюк Калина Миколаївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ватаманюк Калина Миколаївна
Ім'я при народженні Калина Миколаївна Ватаманюк
Народилася 27 січня 1947(1947-01-27) (72 роки)
Кобаки, Косівський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Діяльність журналістка
Напрямок духовна література
Нагороди
Заслужений журналіст України

Калина Миколаївна Ватаманюк (нар. 27 січня 1947 с.Кобаки, Косівський район) — українська письменниця та журналістка, заслужений журналіст України, володарка «Золотого пера», член Спілки письменників України, лауреат премії Василя Стефаника та Марка Черемшини. У 2003 році, зі своїм чоловіком Дмитром, заснувала Духовно-екологічний центр християнської злагоди і любові «Здвижин».

Життєпис[ред. | ред. код]

Калина Ватаманюк 27 січня 1947 року в селі Кобаки Косівського району, закінчила сільську.

Після переїзду до Верховини для молодої дівчини відкрився зовсім інший світ: робота в редакції газети "Світанок", заміжжя, проба пера, навчання у Львівському університеті.

Так трапилося, що саме в той час, коли Калина Миколаївна складала державні іспити, весь Львів проводив в останню путь великого поета, композитора і співака Володимира Івасюка. Через три дні після того її викликали до кабінету КДБ і звинуватили у націоналізмі.

Тоді в її мудрій голові зароджується ідея створити альманах "Гуцульщина". Наполеглива журналістка досягає свого. 1995 року світ побачила перша книга Калини Ватаманюк "Від лиця твого, Господи, судьба моя іде". Люди стали приходити до того хреста в лісі, який з такою шаною і любов'ю описано у творах Калини Миколаївни. Тут, де розлогі дерева простягають до неба свої віти-долоні, знаходять вони духовне заспокоєння.

Наступна книга виходить під таємничою назвою "Між хрестами і зорями". Життя дає письменниці багатий життєвий досвід. І вона передає його читачеві, наставляє на путь істинний.

Третя книга носить назву «Ми — діти світла». Вона вчить нас дивитися на світ очима душі, яка ніколи не обмане. Хтось з великих світочів сказав: "Фізична краса — не постійна, моральна краса — відносна, і тільки духовна краса — вічна".

Кобаки пишаються своєю талановитою землячкою, учні з радістю читають її чудові твори, і в їхніх серцях загораються вогники духовності і всеохопної любові.

Доробок[ред. | ред. код]

  • «Від лиця Твого, Господи, судьба моя іде...». Верховина, 1995. 160 с.
  • «Ми - діти Світла: уроки духовної краси». Верховина: Гуцульщина, 1998. 256 с.
  • «Між хрестами і зорями». Снятин, 1996. 240 с.
  • «Очима душі». Верховина, 2008. 318 с.
  • «Сад моїх журавликів». Верховина, 2000. 240 с.

Посилання[ред. | ред. код]