Ватерлоо (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ватерлоо M:
Ватерлоо
Waterloo afisha.jpg
Жанр Історичний фільм
Режисер Бондарчук Сергій Федорович
Продюсер Діно Де Лаурентіс
Сценарист Бондарчук Сергій Федорович
Вітторі Бонічеллі
Х.Крейг
У головних
ролях
Род Стайгер
Крістофер Пламмер
Орсон Уеллс
Джек Хокінс
Серго Закаріадзе
Оператор Армандо Нануцці
Композитор Ніно Рота
Кінокомпанія Columbia Pictures Paramount
Мосфільм
Dino de Laurentis Cinematografica
Тривалість 134 хв.
Мова англійська мова
Країна Італія, СРСР
Рік 1970
IMDb ID 0066549

«Ватерлоо» (рос. «Ватерлоо») — художній фільм, знятий радянським режисером Сергієм Бондарчуком, за ініціативою італійського продюсера Діно Де Лаурентіса, розповідає про останню видатну подію епохи Наполеонівських воєн — Битву при Ватерлоо, що підвела риску під володорюванням Наполеона в Європі. Роль Імператора Франції виконав видатний американський актор Род Стайгер.

Передумови створення фільму[ред.ред. код]

До того часу, як на початку 1960-х років український радянський кінорежисер Сергій Бондарчук взявся за екранізацію видатної праці Льва Толстого «Війна та Мир», його режисерський доробок складався лише з одного фільму — екранізації повісті Михайла Шолохова «Доля людини». Одначе вже режисерський дебют приніс Бондарчуку міжнародне визнання — стрічка отримала масу призів на багатьох фестивалях. Ну а грандіозне полотно, що явили собою його «Війна та Мир», зробили радянського режисера світовою величиною — саме ця кіноепопея отримала «Оскар» 1968 року, як найкращий зарубіжний фільм. Батальні сцени, поставлені Бондарчуком, вразили глядачів своїм розмахом і реалістичністю.

Тож не дивно, що обираючи режисера для свого нового проекту «Ватерлоо», знаменитий італійський продюсер Діно Де Лаурентіс звернувся саме до радянського режисера. Скрупульозність з якою Бондарчук підійшов до постановки «Ватерлоо» вражала — починаючи від найтонших моментів в достовірності костюмів героїв, і закінчуючи деталями характерів персонажів, в усьому було дотримано майже ідеального ладу. Головні ж події фільму — власне битва при Ватерлоо, стали взірцем батального мистецтва в кінематографі, саме в цьому фільмі Бондарчук відкрив кілька прийомів, що надалі використовувались не одним поколінням режисерів. Зокрема, вони послужили своєрідним зразком і для оскароносного «Володаря перснів» Пітера Джексона. Батальні сцени знімалися в Україні за участю 15 000 радянських солдатів і кількох козачих загонів. Цей факт навіть породив жарт, згідно з котрим «Бондарчук командує сьомою за величиною армією світу».

Не зважаючи на повний інтернаціонал у підборі акторів, «Ватерлоо» насправді виблиснув глибокою і зворушливою грою: психологічний портрет Наполеона, котрий вдалося змалювати знаменитому американцю Роду Стайгеру, для багатьох глядачів перегорнув уявлення про Імператора. Не менш цікавою стала й робота канадійця Крістофера Пламмера в ролі лорда Веллінгтона. На диво живим й достовірним, майже портретним, вийшов образ маршала Блюхера у виконанні грузинського актора Серго Закаріадзе («Не сумуй», «Батько солдата»), для котрого ця роль стала останньою в житті.

І хоча, наперекір очікуванням, «Ватерлоо» не викликав надто великої цікавості в світової публіки, в цій роботі Сергій Бондарчук в чергове затвердився не тільки як майстер батальних постановок, але й як віртуоз тонкої психологічної гри.

Сюжет[ред.ред. код]

1814 рік. Французька армія на чолі з імператором Наполеоном з останніх сил стримує натиск антинаполеонівської коаліції, що вже маршує дорогами Франції. На нараді в замку Фонтенбло маршали Імперії вмовляють Наполеона скласти зброю і припинити супротив. Через силу імператор, котрий ще донедавна особисто вирішував долю Європи, погоджується на почесні умови капітуляції — заточення на острові Ельба в супроводі тисячі вірних гвардійців. Вийшовши до своїх солдатів Наполеон виголошує полум'яну промову, і видаляється в вигнання.

Тим часом, післявоєнна Франція заглиблюється в хаос — король Луї XVIII не здатен навести порядок в країні. Скориставшись цим, навесні 1815 року Наполеон тікає з Ельби, і у супроводі гвардійців тріумфально йде країною. Дивізія маршала Нея, котрий пообіцяв королю «привезти чудовисько у залізній клітці», в повному складі переходить на сторону імператора, й самому Нею не лишається нічого, крім як принести нову присягу Наполеонові. Так імператор входить в покинутий своїм монархом Париж, й починає останні 100 днів свого володарювання.

Шокована Європа збирає чергову коаліцію — Англія, Прусія, Росія готові виступити проти Франції, незважаючи на пропозиції миру, що розсилає монархам Наполеон. Таким чином, нова війна стає неминучою. У своїй ставці в Брюсселі командувач англійської армії лорд Веллінгтон вирішує зустріти війська Наполеона біля селища Ватерлоо. «Тут я зупиню його» — обіцяє він своїм генералам. «Це буде кривавий день» — каже імператор, у передчутті битви.

Наступні сцени фільму з великим драматизмом та історичною достовірністю змальовують протистояння двох найкращих армій Європи та двох найамбітніших воєначальників свого часу, грандіозну битву, в котрій командувачі поставили на карту все, включаючи долю своїх країн.

Цитата[ред.ред. код]

Я не узурпував корону. Я знайшов її в вигрібній ямі. Я — я! — підібрав її своєю шпагою. І це був народ, Алексісе, народ надяг цю корону на мою голову. Той, хто рятує націю, не порушує законів.

У ролях[ред.ред. код]

Деякі неточності[ред.ред. код]

  • На нараді в Фонтенбло, де маршали Імперії вмовляють Наполеона зректися престолу, присутній і маршал Сульт. Одначе, насправді під час зречення Наполеона Сульт командував обороною Тулузи від армії Веллінгтона.
  • Одним з найдраматичніших моментів стрічки є поява на горизонті чорних стягів пруської кавалерії, що, начебто, й вирішила долю битви. Натомість, насправді прусаки втягувались в битву частинами, і досить довгий час французький резерв вдало стримував їх атаки.

Посилання[ред.ред. код]