Ватченко Олексій Федосійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Федосійович Ватченко
Олексій Федосійович Ватченко
1-й секретар Хмельницького обкому партії
1959 — 1963
1-й секретар Дніпропетровського сільського обкому партії
1963 — 1964
1-й секретар Черкаського обкому партії
1964 — 1965
1-й секретар Дніпропетровського обкому партії
1965 — 1976
Голова Президії Верховної Ради УРСР
24 червня 1976 — 22 листопада 1984
Попередник: Грушецький Іван Самійлович
Спадкоємець: Шевченко Валентина Семенівна
 
Партія: КПРС
Освіта: Дніпропетровський університет
Народження: 12 (25) лютого 1914(1914-02-25)
Лизавето-Кам'янка (нині в межах Дніпропетровська)
Смерть: 22 листопада 1984(1984-11-22) (70 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Похований: Байкове кладовище
Автограф: Автограф
Нагороди:
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Олександра Невського

Олексі́й Федо́сійович Ва́тченко (12 (25) лютого 1914(19140225), Лизавето-Кам'янка — 22 листопада 1984) — український радянський партійний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці (1973).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 12 (25 лютого) 1914 року в селі Лизавето-Кам'янці (нині в межах Дніпропетровська) в селянській родині. Після закінчення у 1938 році фізико-математичного факультету Дніпропетровського університету працював учителем, завідувачем навчальною частиною, директором середньої школи у місті Дніпропетровську. Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1941 році призваний до лав Червоної Армії. Брав участь у боях радянсько-німецької війни. Служив командиром батареї 76-мм гармат, начальником артилерії 661-го стрілецького полку 200-ї стрілецької дивізії. У серпні 1944 року був поранений, перебував на лікуванні.

З 1945 року працював заступником завідувача, потім завідувачем Відділом народної освіти Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради. З 1948 року — другий секретар Жовтневого районного комітету КП(б)У міста Дніпропетровська.

З 1949 року — перший секретар Нікопольського районного комітету КП(б)У Дніпропетровської області. З 1953 року — завідувач Відділом партійних органів Дніпропетровського обласного комітету КП України.

З 1954 року — секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України. З грудня 1955 року — другий секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України.

У травні 1959–січні 1963 — перший секретар Хмельницького, у січні 1963–грудні 1964 роках — перший секретар Дніпропетровського сільського, у грудні 1964–жовтні 1965 роках — перший секретар Черкаського, у жовтні 1965–червні 1976 роках — перший секретар Дніпропетровського обласних комітетів КПУ.

У 19601984 роках член ЦК КП України. З 18 березня 1966 року до 22 листопада 1984 року член Політбюро ЦК КП України.

У 19611966 роках кандидат у члени ЦК КПРС. З 8 квітня 1966 року член ЦК КПРС.

Депутат Верховної Ради УРСР 4-5-го і 7-10-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 6—10-го скликань. Учасник XXIII (1966), XXIV (1971), XXV (1976), XXVI (1981) з'їздів КПРС.

З 24 червня 1976 до 22 листопада 1984 року — голова Президії Верховної Ради Української РСР.

Могила Олексія Ватченка

Жив у Києві. Помер 22 листопада 1984 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Його сестра Горпина Федосіївна Ватченко була директоркою Дніпропетровського історичного музею, лауреаткою Шевченківської премії.

Нагороди[ред.ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 грудня 1973 року Олексію Федосійовичу Ватченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Нагороджений шістьма орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, двома орденами Червоного Прапора, орденом Олександра Невського.

У літературі[ред.ред. код]

Зображений у творі О. Гончара «Собор» як безпринципна та груба людина, про що також писав П. Шелест.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]