Ватченко Олексій Федосійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ватченко.

Олексій Федосійович Ватченко
Олексій Федосійович Ватченко
1-й секретар Хмельницького обкому Компартії України
1959 — 1963
1-й секретар Дніпропетровського сільського обкому Компартії України
1963 — 1964
1-й секретар Черкаського обкому Компартії України
1964 — 1965
1-й секретар Дніпропетровського обкому Компартії України
1965 — 1976
Голова Президії Верховної Ради УРСР
24 червня 1976 — 22 листопада 1984
Попередник:	Грушецький Іван Самійлович
Спадкоємець:	Шевченко Валентина Семенівна
Народження:	25 лютого 1914(1914-02-25)  Лизавето-Кам'янка (нині в межах міста Дніпро)
Смерть:	22 листопада 1984(1984-11-22) (70 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання:	Байкове кладовище
Країна:	СРСР
Освіта:	Дніпропетровський університет
Партія:	КПРС
Автограф:
Нагороди:	Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За трудову відзнаку» Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»

Олексі́й Федо́сійович Ва́тченко (нар. 12 (25) лютого 1914(19140225), Лизавето-Кам'янка — 22 листопада 1984, Київ) — український радянський партійний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці (8.12.1973). Член ЦК КПУ (у 1960—1984 роках). Член Політбюро ЦК КП України (у березні 1966 — листопаді 1984). Кандидат у члени ЦК КПРС (у 1961—1966 роках). Член ЦК КПРС (у 1966—1984 роках). Депутат Верховної Ради УРСР 4—5-го і 7—10-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.

Біографія

Народився 12 (25) лютого 1914(19140225) року в селі Лизавето-Кам'янці (нині в межах Дніпра) в селянській родині. Після закінчення у 1938 році фізико-математичного факультету Дніпропетровського університету працював учителем, завідувачем навчальної частини, директором середньої школи у місті Дніпропетровську. Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1941 році призваний до лав Червоної Армії. Брав участь у боях німецько-радянської війни. Служив командиром батареї 76-мм гармат, начальником артилерії 661-го стрілецького полку 200-ї стрілецької дивізії. Воював на Південно-Західному, Північно-Західному, 2-му Прибалтійському фронтах. У серпні 1944 року був поранений, перебував на лікуванні.

З 1945 року працював заступником завідувача, потім завідувачем відділу народної освіти виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих. З 1948 року — другий секретар Жовтневого районного комітету КП(б)У міста Дніпропетровська.

З 1949 року — перший секретар Нікопольського районного комітету КП(б)У Дніпропетровської області.

З січня 1953 (затв.) по липень 1954 року — завідувач відділу партійних, профспілкових і комсомольських органів Дніпропетровського обласного комітету КП України.

З липня 1954 по грудень 1955 року — секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України. З грудня 1955 по травень 1959 року — другий секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України.

У травні 1959 — січні 1963 року — перший секретар Хмельницького обласного комітету КП України.

У січні 1963 року — інспектор ЦК КПУ.

У січні 1963 — листопаді (оф. 15 грудня) 1964 року — перший секретар Дніпропетровського сільського обласного комітету КП України.

З листопада до грудня 1964 року — інспектор ЦК КПУ.

7 грудня 1964 — 28 жовтня 1965 року — перший секретар Черкаського обласного комітету КП України.

27 жовтня 1965 — 29 червня 1976 року — перший секретар Дніпропетровського обласного комітету КП України.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 грудня 1973 року Олексію Федосійовичу Ватченку присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

У 1960–1984 роках член ЦК КП України. З 18 березня 1966 року до 22 листопада 1984 року член Політбюро ЦК КП України.

У 1961–1966 роках кандидат у члени ЦК КПРС. З 8 квітня 1966 року член ЦК КПРС. Учасник XXIII (1966), XXIV (1971), XXV (1976), XXVI (1981) з'їздів КПРС.

З 24 червня 1976 до 22 листопада 1984 року — голова Президії Верховної Ради Української РСР.

Могила Олексія Ватченка

Жив у Києві. Помер 22 листопада 1984 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Його сестра Горпина Федосіївна Ватченко була директором Дніпропетровського історичного музею, лауреатом Шевченківської премії.

Нагороди

• Герой Соціалістичної Праці (8.12.1973)
• сім орденів Леніна (26.02.1958, 24.02.1964, 22.03.1966, 23.07.1969, 8.12.1973, 22.12.1977, 24.02.1984)
• орден Жовтневої Революції (9.09.1971)
• два ордени Червоного Прапора (10.08.1944, 22.08.1944)
• орден Олександра Невського (15.11.1942)
• медаль «За бойові заслуги» (19.08.1942)
• медаль «За трудову відзнаку» (25.12.1959)
• медалі

У літературі

Зображений у творі О. Гончара «Собор» як безпринципна та груба людина, про що також писав П. Шелест.

Література

• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання. — К. : Політвидав України, 1975.
• Ковпак Л. В. Ватченко Олексій Феодосійович [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 450. — ISBN 966-00-0734-5.