Ваффен-СС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ваффен-СС
нім. Waffen-SS
Logo-WaffenSS.jpg
Емблема Ваффен-СС
На службі 19391945
Країна Flag of German Reich (1935–1945).svg Третій Рейх
Вид Flag Schutzstaffel.svg СС
Патрон Генріх Гіммлер
Війни/битви Друга світова війна

Commons-logo.svg Ваффен-СС у ВікіСховищі

«Ва́ффен-СС» (нім. Waffen-SS — «війська СС»)  — відомі бойові формування СС, що виникли на основі так званих «політичних частин» і зондеркоманд СС, спочатку називалася «Війська у розпорядженні СС» і яка суттєво перетворилася у поліетнічну та мультинаціональну військову силу нацистської Німеччини. Слід відрізняти від «Загальні СС» (Альгемайне СС) (нім. Allgemeine SS)

Назва Ваффен-СС була вперше використана взимку 1939/40. В ході війни ці частини перебували під особистим командуванням рейхсфюрера СС Генріха Гімлера.

Ваффен-СС брала участь у військових діях в ході війни на знищення, яку вели нацисти, а також підтримували дії айнзатцгруп, що здійснювали геноцид.

На Нюрнберзькому процесі «Ваффен-СС» були звинувачені у військових злочинах і участі в голокості, але вирок було винесено лише окремій злочинній групі осіб, яка включала в себе членів організації, котрі брали участь в злочинах проти людства. Були виправдані члени «Ваффен-СС», які були покликані в дану організацію державними органами, причому у такий спосіб, що вони не мали права вибору, а також особи, які не скоювали злочинів проти людства, а також ті особи, які припинили членство в організації до 1 вересня 1939 року.

При ваффен-СС були створені військові формування з іноземців через те, що у вермахті могли служити лише громадяни рейху.

2005 року Комісія ООН з прав людини прийняла резолюцію, що засуджує прославляння колишніх членів організації «Ваффен-СС», проведення демонстрацій на їхню честь і відкриття їм пам'ятників і меморіалів, оскільки це «принижує пам'ять незліченних жертв злочинів проти людства, скоєних під час Другої світової війни, зокрема скоєних організаціями СС»[1].

Дивізії Ваффен-СС[ред.ред. код]

Планували створити ще сім дивізій, однак формування цих з'єднань не було розпочато через закінчення війни:

  • 39-а гірська дивізія СС «Андреас Хофер»
  • 40-а танкова добровольча дивізія СС «Фельдхернхале» (колишня танково-гренадерська дивізія «Фельдхернхале» і колишня 13-а танкова дивізія Вермахту)
  • 41-а гренадерська дивізія СС «Калевала» (в 1943 році назва призначалася для німецько-фінського танково-гренадерського полку в 5-й дивізії СС «Вікінг», але не була використана з політичних причин)
  • 42-а дивізія СС «Ніедерзаксен»
  • 43-я дивізія СС «Рейхсмаршал»
  • 44-а дивізія СС «Валленштейн»
  • 45-а дивізія СС «Варегер» (раніше назва тимчасово використовувалась для позначення 11-ї дивізії СС «Нордланд»)

Використання досвіду Ваффен-СС Збройними силами РФ[ред.ред. код]

За словами секретаря РНБО Олександра Турчинова, в ході збройної агресії проти України російське військове командування влітку 2015 року реорганізувало розрізнені російсько-терористичні загони, що діяли до того моменту на українській території частини Донецької та Луганської областей проти ЗСУ, в потужне сухопутне з'єднання, створене за зразком військ Ваффен-СС в Другій світовій війні:

Згідно з офіційною політикою того часу у вермахті (ЗС Німеччини) могли служити виключно громадяни Німеччини. Для СС таких обмежень не було, тому в їх складі були створені спеціальні ваффен-дивізії, що складалися з іноземців-добровольців і формувалися, як правило, за етнічною чи релігійною ознакою. Командний склад цих ваффен-дивізій становили німецькі кадрові офіцери СС, а добровольців з окупованих країн брали в якості гарматного м'яса рядовими, або на низькі військові посади. Саме цей досвід побудови військових частин для ведення бойових дій на Сході України прийняв на озброєння Генштаб Збройних сил Росії[2].
Оригінальний текст (рос.)

Согласно официальной политике того времени в вермахте (ВС Германии) могли служить исключительно граждане Германии. Для СС таких ограничений не было, поэтому в их составе были созданы специальные ваффен-дивизии, состоящие из иностранцев-добровольцев и формировавшиеся, как правило, по этническому или религиозному признаку. Командный состав этих ваффен-дивизий составляли немецкие кадровые офицеры СС, а добровольцев из оккупированных стран принимали в качестве пушечного мяса рядовыми, или на низкие военные должности. Именно этот опыт построения воинских частей для ведения боевых действий на Востоке Украины принял на вооружение Генштаб Вооруженных сил России.

Основу цього з'єднання «складають два армійські корпуси, підготовлені до проведення активних наступальних дій. Керівництво та забезпечення 1-го і 2-го армійських корпусів здійснюється спеціально створеним 12 командуванням резерву Південного округу ЗС РФ (штаб розташований в місті Новочеркаськ, Ростовська область РФ).»[2]

За даними, що є в розпорядженні Олександра Турчинова, загальне командування всім з'єднанням російсько-терористичних військ здійснює генерал-полковник російської армії Сердюков Андрій Миколайович. Начальник штабу угруповання — перший заступник командувача Південним військовим округом (використовує документи прикриття на прізвище Сєдов). Командування 1-м армійським корпусом до початку серпня 2015 здійснював генерал-майор Завізьон Олексій Володимирович, (відряджений з посади начальника штабу 41-ї армії(ru) Центрального військового округу ЗС РФ, використовував документи прикриття на прізвище Пілевін). Командування 2-го армійського корпусу здійснює генерал-майор російської армії Никифоров Євгеній Валерієвич (відряджений з посади заступника Командувача 58-ї армії(ru) Південного військового округу ЗС РФ, використовує документи прикриття на прізвище Моргун), який змінив на цій посаді генерал-лейтенанта Юдіна Сергі Сергійовича, (до того очолював штаб 20-ї армії(ru) Західного військового округу ЗС РФ).[2]

За словами Олександра Турчинова, штатна чисельність з'єднанням у складі двох корпусів складає до 35 000 чоловік. «Основні командні та штабні посади в цих армійських корпусах займають кадрові російські офіцери. Рядовий склад корпусів складається до 40% з жителів окупованої території Донецької та Луганської областей, а також з контрактників і найманців з Росії, які придбали бойовий досвід під час військових дій на Сході України і в гарячих точках РФ[2]

Додатково на окупованій українській території знаходиться військовий резерв угруповання у складі 15 батальйонних та 6 ротних тактичних груп ЗС Російської Федерації (всого 21 тактична група загальною чисельністю більш ніж 9 000 чоловік. Крім того, на східному кордоні України сконцентровані ще 53 тактичні групи Збройних Сил РФ ( з них 39 батальйонних та 14 ротних) сумарною чисельністю 50 500 осіб.[2]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]