Вахевич Борис Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вахевич Борис Андрійович
Народився 29 серпня 1875(1875-08-29)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 1906
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Громадянство
(підданство)
Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність історик
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Сфера інтересів джерелознавство
Заклад Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Борис Андрійович Вахевич (* 1875 — † 1906) — історик-джерелознавець середньовічної України.

Життєпис та науковий доробок[ред. | ред. код]

Народився 29.08.1875 в Одесі. Середню освіту отримав у приватному пансіоні та 2-й гімназії. З 1895 по 1899 вчився на історико-філологічному факультеті Імператорського Новоросійського університету. За рішенням міністра народної освіти від 31.12.1899 р. його залишено для приготування до професорського звання. З 1 січня 1900 два роки був стипендіатом по кафедрі російської історії. Керівником Б. Вахевича був проф. історико-філологічного ф-ту ІНУ І. Линниченко. 1901 одноголосно обраний дійсним членом ІФТ при ІНУ, 1902 — членом-кореспондентом Імператорське Одеське товариство історії і старожитностей. Він не залишався стороннім спостерігачем суспільно-політичних подій: у листопаді 1905 підписався під закликом віддати під суд градоначальника Нейгардта та ін. винуватців єврейського погрому в Одесі.

З 26.03.1905 по 17.07.1906 працював на посаді приват-доцента в ІНУ. Зокрема, він заявив спеціальний курс для студентів-істориків ІНУ «Очерк русской историографии ХІХ в.». 17.07.1906 помер внаслідок важкої хвороби.

Наукова кар'єра ледве розпочавшись, трагічно обірвалась. Тому його науковий доробок є незначним. Однак він свідчить, що історик формувався як спеціаліст з історіографії та джерелознавства Східної Європи. 1901, на засіданні ІФТ при ІНУ, оприлюднив доповідь «Дослідження академіка О. О. Шахматова про руські літописи», у якій навів основні висновки видатного російського історика щодо складу літописних зводів, методологію його праць. Найбільшим внеском в історичну науку стала його публікація на сторінках «Записок» ОТІС в 1902 та окреме видання «Кроники великого княжества литовского й жомоитского», або так званого «Румянцевського літопису». Намагався видати джерело на високому рівні, корелюючи його з ін. відомими списками — Красинського, Уваровським, Супрасальським, Биховця, публікацію супроводив археографічною передмовою. У передмові він висловив припущення, підтримане й ін. науковцями, що протограф його з'явився у Вільно в 60-ті рр. XVI ст. Після виходу 24-го тому «Записок» (1902) список потрапив до наукового обігу під назвою «Румянцевського». Події в ньому було доведено до 1567.

Наукові публікації[ред. | ред. код]

  • З Кроники великого княжества литовского жомоитского // ЗООИД. — 1902. — Т. ХХІV. — 1. Исследования..

Література[ред. | ред. код]

  • Музичко О. Є., Хмарський В. М. До історії розвитку української медієвістики в Одесі кінця ХІХ — початку ХХ ст.:
  • Б. А. Вахевич // Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. Науки: економіка, політологія, історія. — 2005. — № 1 (13). — С.159-168.