Вацетіс Іоаким Іоакимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вацетіс Іоаким Іоакимович
II Vatzetis.jpg
Ім'я при народженні латис. Jukums Vācietis
Народження 11 листопада 1873(1873-11-11)
маєток Нейгоф, Нейгофська волость, Курляндська губернія, Російська імперія
Смерть 28 липня 1938(1938-07-28) (64 роки)
Москва, СРСР
Поховання
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Russian Soviet Federative Socialist Republic (1937–1954).svg Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
Flag of the Soviet Union (1936–1955).svg СРСР
Освіта Академія Генерального штабу
Роки служби 1891 — 1938
Звання Red Army ComArmy2 1940 col.png Командарм другого рангу
Командування Головнокомандувач Збройними силами РРФСР
Війни / битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоної Зірки
Вацетіс Іоаким Іоакимович у Вікісховищі?

Ваце́тіс Юкумс (Йоаки́м) Йоаки́мович (латис. Jukums Vācietis; 11 листопада) 1873, маєток Нейгоф, Нейгофська волость, Гольдінгенський повіт, Курляндська губернія — 28 липня 1938, Москва) ́— радянський військовий і політичний діяч латиського походження, командарм 2-го рангу (1935), професор. Розстріляний у 1938. Посмертно реабілітований у 1957.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 11.11.1873 в маєтку Нейгоф (латис. Jaunmuiža, нині Jaunlutriņi) Гольдінгенського повіту Курляндської губернії, нині Салдуський край Латвії.

Освіта вища (Академія Генерального штабу, 1909), полковник царської армії. 1917 р. у царській армії командував 5 Латиським стрілецьким полком. Разом з полком перейшов на сторону Радянської влади. У листопаді 1917 р. був призначений начальником оперативного відділу Польового революційного штабу Ставки главковерха М. Криленка.

У лютому 1918 р. керував бойовими діями проти контрреволюційного корпусу генерала Довбор-Мусницького і військ Української Центральної Ради. У березні 1918 р. був призначений командиром Латиської стрілецької дивізії. На початку липня за дорученням В. І. Леніна командував радянськими військами по ліквідації заколоту лівих есерів у Москві.

Командувач Східним фронтом (11.VII—28.IX.18 р.), Головнокомандувач усіма Збройними силами Республіки (6.IX.18 —9.VII.19, з 6 по 28.IX поєднував обидві посади); одночасно був командувачем армією Радянської Латвії (6.I—10.III.19 р.). Призначений з особливо важливих доручень при РВСР (серпень 1919 — 1921).

З 1922 — професор з історії воєн Військової академії, автор ряду наукових робіт. У 1921—1927 викладач Військової академії РСЧА, 1927—1929 старший керівник кафедри з історії воєн Військової академії ім. М. В. Фрунзе, 1929—1932 начальник кафедри світової війни Військової академії ім. М. В. Фрунзе, 1932—1937 начальник військово-історичного циклу, професор військової Академії РСЧА ім. Фрунзе. Командарм 2-го рангу (1935), латиш, безпартійний.

Нагороджений орденом Червоного Прапора (1928).

Арештований 29 листопада 1937. Засуджений ВКВС СРСР 28.07.1938 за обвинуваченням у шпигунстві та участі у дореволюційній терористичній організації.

Розстріляний 28.07.1938. Реабілітований 28.03.1957.

Джерела[ред. | ред. код]