Вацлав Сераковський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вацлав Сераковський
Wacław Hieronim Sierakowski, archbishop of Lviv.png
Народився вересень 1700
Raba Wyżna[d]
Помер 28 листопада 1780(1780-11-28) (80 років)

Нагороди
Орден Білого Орла

Сераковський Вацлав Геронім з Богуславиць гербу Оґоньчик (пол. Wacław Hieronim Sierakowski; 1700, Раба Вижня, Краківське воєводство — 25 жовтня 1780, Оброшине / Дунаїв[1]) — польський шляхтич, римо-католицький релігійний діяч, львівський латинський архиєпископ з 1713 р. Представник роду Сераковських.

Життєпис[ред.ред. код]

Батько — староста мшаньський та ольшовський, закрочимський стольник Ян Сераковський, мати — дружина батька Маріанна з Рушковських.

Спочатку навчався, певне, вдома, потім в Новодворських школах, університеті Кракова. 24 травня 1716 прийняв нижче капланське свячення.

Брату в листі від 27 лютого 1739 писав, що «вчора став Кам'янецьким єпископом». 16 листопада 1739 Папа затвердив призначення його королем на цю посаду 7 березня, 21 березня 1740 — урочиста церемонія, зразу почав візитацію. 1 листопада 1741 отримав призначення на посаду Перемиського єпископа РКЦ, «преконізований» 25 травня 1742, урочисте входження на посаду 30 листопада. За дозволом Папи зберіг посаду пробоща Ярослава. 1751 року було утворено 3 архидияконати: Перемиський, Ярославський, Бжозівський. 1753 року зі Стрия та Дрогобича наказав перевезти до бібліотеки Перемиського колегіуму парафіяльні збірки книг.

1759 року: отримав пропозицію стати Львівським архиєпископом РКЦ, яку спочатку відхилив. Після обіцянки також посади опата в Могилі 3 серпня отримав призначення на посаду Львівського архиєпископа РКЦ водночас з кустодією в Сандомирі. 18 грудня 1759 був підтриманий Львівською капітулою, 21 липня 1760 був затверджений Папою, який видав паллій (отримав його в маєтку Міхала Жевуського у Роздолі 4 вересня). Урочистий «інґрес» у Львові — 28 вересня.

26 серпня 1763 поділив єдину досі парафію катедри Львова на 6 окремих. На синоді 20-22 травня 1765 року було збільшено з 7-ми до 12-ти кількість деканатів Львівської архидієцезії, було утворено 2 нові архидияконати — Галицький, Жовківський. Відіграв значну роль під час організації Барської конфедерації.

6 червня 1772 видав декрет стосовно піднесення статусу костелу Панни Марії до рівня колегіати, при ній запровадив каноніків, Раді Львова залишив право пропонувати кандидатуру її пробоща.[2]

Не брав участі у церемонії привітання губернатора Галичини Антона фон Перґена 29 вересня 1772 року, 29 грудня склав присягу («голд»), наказав з цієї нагоди співати «Te Deum». 24 квітня 1775 року отримав з рук цісаря Йозефа ІІ великий хрест ордену св. Стефана, 16 червня — спадковий титул графа, 23 червня був приведений до присяги як таємний радник перед Марією Терезією.

Володів набутими маєтками Дидня з Кривим, Яблониця Руська, Видрня в Перемиській землі Руського воєводства, з яких дохід в 1762 році становив 17000 злотих. Колекціонував книги, порцеляну, срібні вироби, ікони. Був протектором Станіслава Строїнського (мав збірку його робіт), Петра Полейовського. Частина його колекції увійшла до збірки Львівської катедральної капітули РКЦ.

Підтримував тісні контакти з братом Романом — краківським гродським суддею, допомагав його синам.

13 жовтня 1780 року написав заповіт. Помер 25 жовтня 1780 (Палац архієпископів РКЦ, Оброшине), був похований згідно заповіту 30 жовтня в Латинській катедрі Львова, його наступник Фердинанд Кіцький сприяв виготовленню та встановленню його надгробку тут 28 жовтня 1784. Серце було поховане в колегіумному костелі Пречистої Діви Марії Сніжної 15 листопада 1780 року.

Владислав Лозінський вказував на його запальність до руйнації під час реконструкції катедри Львова.[3] Мечислав Орлович стверджував, що під час реконструкції катедри було усунуто пам'ятні «надгробки» архтєпископів Д. Вільчека, Ф. Ліґензи, П. Тарла, Я. Д. Соліковського, Я. Порохницького, С. Ґроховського.[4]

Конфліктував з львівським унійним єпископом Левом (Шептицьким), оскільки той намагався утворити Унійну митрополію з центром у Львові.[5]

Фундації, будівництво[ред.ред. код]

Освячення храмів[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 79.
  2. Zubryćkyj D. Kronika miasta Lwowa. — Lwów : w księngarni Kajetana Jabłońskiego, 1844. — 492 s. — S. 488. (пол.)
  3. Władysław Łoziński. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1890. — 305 s. — S. 114. (пол.)
  4. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie… — S. 81.
  5. Petrus J. Domus Sapientiae Leopoliensis // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1998. — № III. — S. 227—228. (пол.)
  6. Barącz S. Pamiątki buczackie. — Lwów : Drukarnia «Gazety narodowej», 1882. — 168 s. — S. 91—97. (пол.)
  7. Wojutycze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1893. — T. XIII : Warmbrun — Worowo. (пол.) — S. 773. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Польща Це незавершена стаття про особу Польщі.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.