Вацлав Ян Пшездецький

Вацлав Ян Пшездецький
Народився	15 липня 1883(1883-07-15)  Лесьмеж, Ґміна Озоркув, Зґерський повіт, Польща
Помер	29 червня 1964(1964-06-29) (80 років)  Penleyd, Maelor Southd, Рексем, Уельс, Велика Британія
Поховання	Pwllhelid
Країна	Польща
Діяльність	офіцер
Alma mater	НТУ «ХПІ»
Знання мов	польська
Заклад	Penley Community Hospitald
Учасник	Перша світова війна, Польсько-радянська війна 1920, Друга світова війна, Польська кампанія, Battle of Grodnod і Громадянська війна в Росії
Військове звання	бригадний генерал, капітан і генерал
Діти	Janusz Franciszek Przeździeckid
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Вацлав Ян Пшездзецький (пол. Wacław Jan Przeździecki; 15 липня 1883, Лесьмеж — 29 червня 1964, Пенлі) — польський воєначальник, бригадний генерал Польської армії.

Біографія

Він народився у дворянській родині гербу Пжезхала, яку російська влада позбавила земельної власності. Його батьками були Ян, робітник цукрового заводу, та Матильда, уроджена Кляйншмідт-Зажицька.

Він здобув освіту у Вищій школі ремесел у Лодзі, яку закінчив у 1903 році, а потім у Харківському технологічному інституті, з якого був виключений у 1904 році за членство в незалежницькій організації. З 1904 по 1906 рік навчався у військовому училищі в Казані. Після закінчення навчання у званні лейтенанта був призначений до 260-го піхотного полку в Батумі на посаду ад'ютанта батальйонної школи підготовки унтер-офіцерів. У 1913 році отримав звання капітана. Під час Першої світової війни командував ротою, а потім батальйоном. Після тяжкого поранення в Пруссії був визнаний непридатним до фронтової служби та звільнений з армії. З травня 1915 року жив у Варшаві, де працював у військовій комісії. Після Лютневої революції брав активну участь у діяльності різних польських організацій у Росії, зокрема в 1-му Польському корпусі. У червні 1917 року був членом Польського військового виконавчого комітету. Він обіймав, серед іншого, посаду начальника штабу Бобруйської фортеці, а пізніше — начальника штабу 2-ї Польської стрілецької дивізії. 25 жовтня 1918 року Регентська рада прийняла його до лав Польської армії, підтвердивши звання капітана, старшинство набуло чинності 22 березня 1917 року. 21 листопада 1918 року його було призначено начальником Першого організаційного відділу Генерального штабу у Варшаві. 18 грудня 1918 року його було переведено на посаду начальника Сьомого наукового відділу Прикордонної охорони.

На початку 1919 року разом із групою офіцерів колишнього Першого польського корпусу в Росії його було направлено до Познані для допомоги в організації Великопольської армії. 15 січня 1919 року він став офіцером за наказом Головнокомандувача Збройними силами в колишньому Прусському розділі генерал-лейтенанта Юзефа Довбора-Мусницького. 6 березня 1919 року його було призначено командиром 5-го Великопольського стрілецького полку. 23 березня 1919 року його було призначено інспектором піхоти 2-ї Великопольської стрілецької дивізії. 6 червня 1919 року Комісаріат Верховної Народної Ради, за проханням Головнокомандувача, офіційно прийняв його до лав Збройних Сил на території колишнього Прусського розділу у званні полковника.

Під час війни з більшовиками він командував 29-ю (липень 1919 — липень 1920), 13-ю (липень — серпень 1920), та 24-ю піхотною бригадою (вересень 1920 — жовтень 1921). 11 червня 1920 року Головнокомандувач затвердив його у званні підполковника з 1 квітня 1920 року в піхоті, у «групі колишнього Східного корпусу та колишньої Російської армії», а 21 червня 1920 року Міністр військових справ дозволив йому «користуватися титулярним званням полковника». Командуючи XXIV піхотною бригадою, він залишався на реєстрі 54-го піхотного полку.

1 вересня 1921 року його було затверджено на посаді командира піхоти 27-ї піхотної дивізії в Ковелі.[9] З 1921 по 1922 рік він відвідував Перший курс підготовки у Вищій військовій академії у Варшаві. 3 травня 1922 року його було затверджено у званні полковника зі старшинством з 1 червня 1919 року та 108-м рангом у піхотному офіцерському корпусі. У вересні 1922 року, після завершення курсу та отримання «повної кваліфікації для служби на посадах Генерального штабу», його було призначено до Інспекції армії № 2 на посаду першого штабного офіцера генерал-майора Люціана Желіговського. Під час служби в Інспекції армії № 2 він залишався надлишковим офіцером 55-го піхотного полку в Лешно.

20 серпня 1926 року президент Ігнацій Мосцицький призначив його командиром 21-ї гірської піхотної дивізії в Бєльську. 16 березня 1927 року президент Мосцицький присвоїв йому звання бригадного генерала зі старшинством з 1 січня 1927 року та 17-й ранг у корпусі генералів. Він був звільнений у відставку 30 червня 1936 року. На пенсії він проживав на хуторі Наталін у гміні Подороськ (Вовковиський повіт), який отримав у рамках військового поселення.

Після початку Другої світової війни в 1939 році, під час Польської кампанії, він добровільно зголосився організовувати резервні частини. В середині вересня став командиром Резервного центру Сувалської та Підляської кавалерійських бригад (його попередником на цій посаді був полковник Едмунд Гельдут-Тарнасевич). Після вторгнення радянських військ до Польщі він командував обороною Гродно від наступаючої Червоної армії. 23 вересня 1939 року він наказав підлеглим підрозділам перетнути литовський кордон. Він справді перетнув литовський кордон і був там інтернований. У 1940 році його депортували НКВС та помістили до Козельського табору. За наказом Берії його перевели до Москви та ув'язнили у Луб'янській в'язниці. Йому запропонували можливість сформувати польську армію разом з Червоною Армією. Після того, як прийняття пропозиції було обумовлено отриманням згоди польського уряду, переговори були перервані, і його було перевезено до табору для військовополонених НКВС у Грязовці.

Після угоди Сікорського-Майського та так званої амністії його звільнили, і він провів 1942–1947 роки в Палестині. Його вважали прихильником Пілсудського, тому йому відмовили у військовій службі, незважаючи на неодноразові прохання. Похований на цвинтарі в Пуллхелі (Кернарфоншир, Уельс).

Нагороди

• Амарантова стрічка (22 червня 1918)
• Virtuti Militari, срібний хрест (№6689; 10 травня 1922)
• Хрест Хоробрих — нагороджений тричі.
• Медаль Перемоги (14 січня 1925)
• Орден Відродження Польщі, командорський хрест (10 листопада 1928) — «за заслуги у сфері військової організації та навчання».
• Золотий хрест Заслуги (19 березня 1931) — «за заслуги у сфері військової організації та навчання».
• Хрест Незалежності (2 травня 1933) — «за роботу з відновлення незалежності».
• Пам'ятна медаль учаснику війни 1918-1921 років
• Медаль «Десятиліття здобутої незалежності»
• Бронзова медаль «За довголітню службу» (10 років)
• Пам'ятний знак 1-го польського корпусу в Росії
• Пам'ятний знак в'язнів ідеї
• Орден Почесного легіону, кавалер (Франція)

Література

• Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych. Процитовано 19 січня 2022.
• Spis oficerów służących czynnie w dniu 1.6.1921 r.. Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1921. 
• Lista starszeństwa oficerów zawodowych. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1922. 
• Rocznik Oficerski 1923. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1923. 
• Rocznik Oficerski 1924. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1924. 
• Rocznik Oficerski 1928. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1928. 
• Rocznik Oficerski 1932. Warszawa: Ministerstwo Spraw Wojskowych, 1932. 
• Mieczysław Cieplewicz, Przeździecki Wacław Jan [w:] Polski Słownik Biograficzny, Warszawa-Kraków-Wrocław-Gdańsk, t. XXIX s. 71–72 wersja elektroniczna IPSB.
• Tadeusz Kryska-Karski, Stanisław Żurakowski, Generałowie Polski Niepodległej, Editions Spotkania, Warszawa 1991, wyd. II uzup. i poprawione.
• Piotr Stawecki; (1994). Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918–1939. ISBN 83-11-08262-6. OCLC 830050159. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з посиланнями на джерела із зайвою пунктуацією (посилання)
• Witold Jarno, Okręg Generalny nr III Kielce w latach 1918–1921, Wydawnictwo Ibidem, Łódź 2003, ISBN 83-88679-31-7.