Вбивство Мартіна Лютера Кінга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вбивство Мартіна Лютера Кінга
Martin Luther King Jr NYWTS.jpg
Мартін Лютер Кінг
Місце атаки Мотель «Лорейн», Мемфісі, штат Теннессі
Координати 35°08′04″ пн. ш. 90°03′27″ зх. д. / 35.1345° пн. ш. 90.0576° зх. д. / 35.1345; -90.0576Координати: 35°08′04″ пн. ш. 90°03′27″ зх. д. / 35.1345° пн. ш. 90.0576° зх. д. / 35.1345; -90.0576
Дата 4 квітня, 1968; 51 рік тому (1968-04-04)
18:01 (CST (UTC−6)
Зброя Remington 760 Gamemaster
Загиблі Мартін Лютер Кінг

Мартін Лютер Кінг-молодший, американський правозахисник, був убитий в Мемфісі, штат Теннессі, 4 квітня 1968 року, у віці 39 років. Вбивця, Джеймс Ерл Рей, був заарештований в лондонському аеропорту Хітроу, екстрадований в США і звинувачений у вбивстві. 10 березня 1969 року Рей був визнаний винним і засуджений до 99 років ув'язнення в окружній в'язниці штату Теннессі. Подальші спроби Рея оскаржити рішення і постати перед комісією присяжних не увінчалися успіхом, він помер у в'язниці 23 квітня 1998 року у віці 70 років.

До замаху[ред. | ред. код]

У березні 1968 року Кінг відправився в Мемфіс, Теннессі, де він збирався підтримати страйк негритянських сміттярів. Робітники оголосили страйк 11 лютого 1968 року в знак протесту проти нерівних зарплат і умов роботи. В той час місто платило чорним робочим значно менше, ніж білим. До того ж, на відміну від своїх білих колег по роботі, чорні не отримували плату, якщо залишалися вдома через погану погоду, отже, чорним робітникам доводилося працювати і під час злив і хуртовин.

3 квітня Кінг повернувся в Мемфіс, щоб виголосити промову в Мейсонівському храмі (штаб-квартира Церкви Бога у Христі). Його рейс в Мемфіс був перенесений у зв'язку із загрозою вибуху його літака. В цей день Мартін Лютер Кінг виголосив останню промову у своєму житті, також відому як «Я був на вершині гори». Ближче до кінця своїй промові він згадав про загрозу його вибуху:

«І потім я вирушив у Мемфіс. І деякі почали говорити про загрози… або говорити про загрози, яких не було. Що може зі мною статися через наших хворих білих братів? Я не знаю, що станеться зараз. У нас попереду важкі дні. Але це не відноситься до мене. Тому що я був на вершині гори. І мене це не турбує. Як будь-хто, я б хотів прожити довге життя. Довголіття значимо. Але я не думаю про це зараз. Я просто хочу виконати волю Господа. Він дозволив мені піднятися на вершину гори. І я озирнувся. І я побачив землю обітовану. Я, можливо, не доберуся з вами до неї. Але я хочу, щоб ви знали, що ми як народ доберемося до землі обітованої! І я такий щасливий сьогодні! І я ні про що не хвилююся! Я не боюся нікого. Мої очі побачили велич Бога!»

Вбивство[ред. | ред. код]

Мотель «Лорейн», де був убитий Кінг. Зараз у ньому розташовується Національний музей цивільних прав

Кінг забронював номер 306 в мотелі «Лорейн» у Мемфісі, яким володів чорношкірий підприємець Волтер Бейлі (мотель був названий на честь його дружини). Близький друг і колега Кінга, преподобний Ральф Девід Абернетлі був присутній при замаху.

Вид на готель «Лорейн», з другого поверху вікна ванни в пансіонаті, звідки Джеймс Ерл Рей, як стверджував, здійснив фатальний постріл у Мартіна Лютера Кінга

Згідно біографу Тейлору Бранчу, останні слова Кінга були адресовані музиканту Бену Бранчу. Бранч повинен був грати на концерті, який Мартін Лютер збирався відвідати. Кінг сказав: «Бен, обов'язково зіграй „Take My Hand, Precious Lord“ на сьогоднішній зустрічі. Зіграй її по-справжньому добре».

В 18:01 за місцевим часом 4 квітня 1968 року, коли Кінг стояв на балконі другого поверху мотелю, він був вражений єдиною кулею, випущеною з гвинтівки. Куля пройшла через праву частину шиї і глотку, потім, пройшовши через спинний мозок, зупинилася в його плечі.

Кінг був терміново відправлений у госпіталь св. Йосифа, де лікарі розкрили його грудну клітку і провели прямий масаж серця. Про його смерть було оголошено в 19:05.

Наступні події[ред. | ред. код]

Промова Роберта Кеннеді[ред. | ред. код]

Промова з приводу вбивства була виголошена сенатором від штату Нью-Йорк Робертом Кеннеді (який був убитий 2 місяцями пізніше), 4 квітня 1968 року. Роберт Кеннеді проводив кампанію з висунення від демократичної партії на президентські вибори 1968 року і в цей день вже виступав в Нотердамському університеті та університеті Бола. Перед посадкою на літак на Індіанаполіс, де він повинен був вимовити останню промову у своїй кампанії, він дізнався, що на Кінга було скоєно замах. Він не знав, що поранення Кінга було смертельним до тих пір, поки літак не сів в Індіанаполісі.

Прес-секретар і спічрайтер швидко накидали промову для Роберта Кеннеді з приводу вбивства, але Роберт відмовився від їх версії, і замість неї виголосив промову, яку сам написав під час польоту. Незадовго до початку промови начальник поліції Індіанаполіса поінформував Роберта Кеннеді, що не зможе забезпечити належну охорону, але Роберт незважаючи на це вирішив виступити. Його промова тривала всього 4 хвилини 57 секунд.

Він був першим, хто публічно поінформував людей про смерть Мартіна Лютера Кінга, чим викликав крики та зойки в натовпі. Деякі з помічників Роберта Кеннеді не виключали можливість того, що звістка про вбивство Кінга може викликати громадські заворушення. Коли юрба затихла, Роберт Кеннеді зізнався, що він сповнений злості, особливо через той факт, що швидше за все вбивця був білий і він сповнений тих же почуттів, які він відчував після вбивства свого брата, Джона Фіцджеральда Кеннеді. Його помічники були здивовані такими заявами Роберта, оскільки він ніколи не говорив про смерть брата. Роберт Кеннеді продовжив свою промову і заявив, що країні доведеться докласти зусиль, щоб «подолати ці досить складні часи», і виголосив цитату з твору грецького поета Есхіла (його Роберт Кеннеді називав своїм улюбленим автором). На закінчення Роберт Кеннеді заявив, що країна потребує єдності темношкірого і білого населення, попросив присутніх помолитися за сім'ю Кінга і за країну і виголосив ще одну давньогрецьку цитату «Давайте присвятимо себе тому, про що стародавні греки писали багато століть тому: приборкання людської жорстокості та побудови світу доброго і спокійного».

Працівникив магазині одягу Abe Schrader слухають похоронну службу Мартіна Лютера Кінга-молодшого на портативному радіо. 8 квітня 1968 року.

Заворушення[ред. | ред. код]

Вбивство Мартіна Лютера Кінга призвело до хвилі заворушень на території всієї країни, в більш ніж 60 містах. Через п'ять днів президент Ліндон Джонсон оголосив про введення національного дня жалоби за померлими борцями за громадянські права. Близько 300 тисяч людей прийшли на похорон Кінга. Замість президента на похорон поїхав віце-президент Г'юберт Гемфрі. Сам президент був на зустрічі, присвяченій війні у В'єтнамі, яка проходила на військовій базі Кемп-Девід. Запис останньої проповіді Кінга, яка прозвучала в Ебензерській баптиській церкві, була програна на його похороні. В цій проповіді він просить не згадувати про його нагороди і почесті на похороні, але він хотів донести до людей те, що він намагався нагодувати «голодних», «одягнути голих», «бути чесним з питань війни у В'єтнамі» і «любити і служити людству». На прохання Кінга, його добра подруга Махалія Джексон виконала його улюблений гімн «Take My Hand, Precious Lord» на його похороні.

Після вбивства питання, пов'язане зі страйком сміттярів в Мемфісі, було вирішено на користь темношкірих робітників.

Заворушення у Вашингтоні[ред. | ред. код]

Вашингтонські заворушення 4-8 квітня 1968 року були викликані вбивством Кінга. Заворушення торкнулися понад 110 міст по всій країні, в тому числі такі великі міста, як Вашингтон, Чикаго і Балтимор.

Демонстранти з плакатами, на одному з яких написано «Нехай не буде його смерть даремною», перед Білим домом після вбивства Мартіна Лютера Кінга, квітень 1968

Нові вакансії на державній службі залучили безліч людей на початку 1960-х у Вашингтон. Райони, населені чорними з середнього класу, процвітали. Незважаючи на офіційне скасування расової сегрегації, деякі квартали Вашингтона залишалися центрами ділового життя виключно темношкірих американців.

Як тільки новина про вбивство Кінга поширилася в чорних кварталах, люди почали виходити на вулиці і збиратися разом. Спокійні спочатку, натовпи людей пізніше вийшли з-під контролю і почали громити і грабувати магазини і бити скло.

Мер міста Волтер Вашингтон наказав прибрати наслідки заворушень і розчистити вулиці до світанку. Але до ранку п'ятниці настрої в натовпі залишалися настільки ж войовничими. Відбулося кілька сутичок між бунтівниками і поліцією. До полудня деякі будівлі були підпалені, але пожежники не могли до них дістатися через масштабні заворушення.

Натовп з 20 000 чоловік приголомшив загін поліцейських чисельністю 100 чоловік. Президент Ліндон Джонсон негайно відправив на допомогу близько 13 600 федеральних військових. Морські піхотинці встановили на сходах Капітолія кулемети, а солдати 3-ї піхотної дивізії були відправлені на охорону Білого Дому. В один момент, 5 квітня, натовп перебував всього в двох кварталах від Білого Дому, але пізніше відступив. Мер міста ввів комендантську годину і заборону на продаж алкоголю і зброї на території міста. До того моменту, як заворушення вляглися, у неділю, 8 квітня, загинули 12 людей (в більшості через пожежі у будинках), 1 097 осіб були поранені і більше 6 000 — заарештовані. Було спалено близько 1 200 будівель, з яких близько 900 — магазини.

Заворушення завдали серйозної шкоди економіці Вашингтона. Внаслідок численних руйнувань було втрачено багато робочих місць, а ціни на страховку злетіли до небувалої висоти, що в свою чергу викликало зростання цін на житло. Рівень злочинності у постраждалих кварталах стрімко виріс.

Заворушення в Балтиморі[ред. | ред. код]

Погроми в Балтиморі почалися на наступний день після вбивства Кінга. Коли 6 квітня 1968 року вони набрали силу, губернатор штату Меріленд Спіро Агню закликав тисячі бійців Національної Гвардії і близько 500 поліцейських Меріленду, щоб припинити народні хвилювання. Коли стало зрозуміло, що сили штату не в змозі контролювати бунтівників, губернатор запросив федеральні війська у президента Джонсона. Існують деякі розбіжності, було це все «бунтом», «народними хвилюваннями» або ж «повстанням». Безумовно, дані події пішли за вбивством Мартіна Лютера Кінга, але вони також були доказом сильного громадського невдоволення негритянської частини населення.

До вечора неділі 5 тисяч повітряних десантників, військових інженерів і артилеристів з 18 повітряно-десантного корпусу, розташованого в Форт Брегг, Північна Каліфорнія, перебували на вулицях Балтимору. Велика частина військовослужбовців пройшли підготовку з управління заворушеннями, в тому числі спеціальну снайперську підготовку. Через 2 дня до них приєдналася одна бригада легкої піхоти. З присутністю військових і поліції на вулицях міста, заворушення почали затихати.

До моменту закінчення заворушень було вбито 6 осіб, близько 700 — поранені, 4500 осіб було заарештовано і було зафіксовано більше тисячі підпалів. Більше тисячі підприємств було розграбовано і спалено. Більшість з них більше ніколи не відкрилися. Загальний збиток власності склав близько 13,5 мільйонів доларів (за цінами 1968 року).

Одним з головних результатів погромів стало те, що публічна критика лідерів чорних рухів, яка була висловлена губернатором Агню, не тільки викликала сильне невдоволення темношкірого населення і білих лібералів, але привернула увагу Річарда Ніксона, який шукав кандидата на пост віце-президента для своєї кампанії з обрання в президенти США. У підсумку Спіро Агню став віце-президентом США.

Заворушення в Луїсвіллі[ред. | ред. код]

Масові заворушення в Луїсвіллі, штат Кентуккі, пов'язують з убивством Кінга. 27 травня 1968 року натовп чисельністю близько 400 осіб, переважно темношкірі, зібралися на розі 28 і Грінвуд, в кварталі Паркленд. Це перехрестя, як і Паркленд в цілому перетворилися в один з центрів чорної спільноти, оскільки місцеве відділення НАСПКН відкрилося саме в цьому районі.

Натовп протестував проти можливого відновлення практики білих офіцерів, яка була заборонена кількома тижнями раніше. Кілька лідерів співтовариства повідомили натовпу, що не було досягнуто такого рішення, і натовп почав розходитися. Незважаючи на це по натовпу почали поширюватися чутки про те, що рейс представника Координаційного Комітету Студентів Проти Насильства в Луїзіану був навмисно відкладений білими (з'ясувалося, що це була неправда). Після того, як натовп почав кидатися пляшками, протестувальники остаточно вийшли з під контролю. Несвоєчасна і слабка реакція поліції ще більше розлютила натовп, яка продовжувала зростати. Поліція, включаючи капітана, якому кинутою пляшкою розбили обличчя, була змушена відступити, залишивши після себе патрульну машину, яка пізніше була перевернута і підпалена.

До півночі погромники розграбували декілька магазинів, перевернули кілька машин і влаштували серію підпалів.

Протягом години мер Кеннет Шмід запросив 700 військових Національної Гвардії Кентуккі і встановив в місті комендантську годину. Жорстокість і вандалізм продовжували вирувати і на наступний день, але були придушені до 29 травня. Власники магазинів почали в них повертатися, незважаючи на те, що війська знаходилися в місті до 4 червня. Під час заворушень було проведено 472 арешти. Двоє чорних підлітків були вбиті. Було завдано збитків близько 200.000 доларів.

Затримання і суд над вбивцею[ред. | ред. код]

Через два місяці після вбивства Кінга, 10 червня 1968 року, підозрюваний у ньому Джеймс Ерл Рей був схоплений в лондонському аеропорту Хітроу під час того, як він намагався вилетіти з Англії або в Анголу, Родезію або в Південну Африку, використовуючи для цього підроблений канадський паспорт на ім'я Рамона Георга Снейда. Рей був негайно екстрадований в Теннессі і звинувачений у вбивстві Кінга. Там він зізнався у скоєнні злочину, хоча через 3 дні відрікся від своїх слів.

За порадою свого адвоката Рей пішов на угоду з правосуддям і добровільно визнав свою провину, завдяки чому уникнув страти (яка загрожувала б йому, якби він був викритий в ході судового процесу). В результаті він був засуджений на термін до 99 років.

Рей звільнив свого захисника, посилаючись на те, що той був частиною урядової змови проти нього самого. Весь залишок свого життя він провів у спробах оскаржити свій вирок, але всі ці спроби успіхом не увінчалися.

Втеча[ред. | ред. код]

Рей і ще семеро ув'язнених втекли з в'язниці, розташованої в місті Петрос, Теннессі 10 червня 1977 року. Всі втікачі були спіймані 13 червня і повернуті до в'язниці. До терміну Рея був доданий ще рік за втечу, так що в загальному його термін склав 100 років.

Повторний судовий процес[ред. | ред. код]

У 1997 році син Кінга Декстер зустрівся з Реєм і публічно підтримав бажання Рея домогтися повторного слухання. Лойд Джоуверс, власник ресторану в Мемфісі, був притягнутий до цивільної відповідальності за звинуваченням у тому, що він був частиною змови щодо вбивства Кінга, і сім'ї Кінга було присуджено 100 доларів в якості компенсації.

Доктор Вільям Пеппер залишався адвокатом Рея до моменту смерті свого підзахисного і діяв від імені родини Кінга. Сім'я висловлювала думку, що Рей не був причетний до вбивства Мартіна Лютера Кінга.

Заяви про змову[ред. | ред. код]

Ходили думки, що Рей був використаний як «козел відпущення» у цій справі, так само як Лі Харві Освальд був використаний у справі про вбивство Джона Кеннеді. Одним з доводів прихильників версії змови було те, що свідчення Рея були отримані під загрозою винесення смертного вироку.

Багато також посилалися на неоднозначні результати балістичної експертизи гвинтівки, з якої ймовірно був зроблений фатальний постріл, яка не змогла точно довести провину Рея і довести те, що ця зброя взагалі була використана при вбивстві. Крім того, люди, які були з Кінгом на момент замаху, заявляли, що постріл був зроблений з іншого боку, ніж стверджувало слідство.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Вбивство Мартіна Лютера Кінга надихнуло американську активістку антирасизму Джейн Елліотт на створення експерименту «Блакитноокі/Кароокі», в якому учасники розділялися на «привілейовану» і «гноблену» групи; експеримент дозволяв учасникам відчути на собі негативний ефект дискримінації і просувався в якості стратегії з протидії расизму.

Посилання[ред. | ред. код]