Ведильці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Ведильці
Vedyltsi gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Чернігівський
Рада/громада Ведильцівська сільська рада
Код КОАТУУ 7425581301
Облікова картка Ведильці 
Основні дані
Засноване 1619
Населення 1051
Площа 6,5 км²
Густота населення 161,69 осіб/км²
Поштовий індекс 16422
Телефонний код +380 462
Географічні дані
Географічні координати 51°27′45″ пн. ш. 30°50′55″ сх. д. / 51.46250° пн. ш. 30.84861° сх. д. / 51.46250; 30.84861Координати: 51°27′45″ пн. ш. 30°50′55″ сх. д. / 51.46250° пн. ш. 30.84861° сх. д. / 51.46250; 30.84861
Середня висота
над рівнем моря
148 м
Водойми р. Пакулька
Найближча залізнична станція Малійки
Відстань до
залізничної станції
7 км
Місцева влада
Адреса ради 15542, с. Ведильці, вул. Центральна, 26А; тел. 68-35-42
Карта
Ведильці. Карта розташування: Україна
Ведильці
Ведильці
Ведильці. Карта розташування: Чернігівська область
Ведильці
Ведильці

Веди́льці — село в Україні, в Чернігівському районі Чернігівської області. Дворів — 635. Населення становить 1051 осіб. Орган місцевого самоврядування — Ведильцівська сільська рада, якій також підпорядковане с. Малійки.

Географія[ред. | ред. код]

Село Ведильці розташоване обабіч річки Пакульки, за 35 км від Чернігова, з яким сполучене автошляхом та залізницею. Віддаль до найближчої залізничної станції Малійки — 7 км.

Назва[ред. | ред. код]

Перші поселенці тяжкою працею відвойовували у лісів землю. Вони виготовляли з дерева різні вироби, смолу, гонили дьоготь, потім до Києва перевозили їх на плотах з поручнями, що називалися ведилками. Звідси, очевидно, й виникла назва села.

Історія[ред. | ред. код]

Ведильці вперше згадуються в грамотах короля Сигізмунда III від 1619 року і Владислава IV від 1633 року. Тоді вони входили до складу Чернігівського повіту Чернігівського воєводства.

Гетьманщина[ред. | ред. код]

Ведильці засновані наприкінці XVII ст. селянами-втікачами з Правобережної України. 1712 року Петро І віддав його Києво-Печерській лаврі. У першій половині XVIII ст. село входило до Любецької сотні Чернігівського полку. Основні жителі його були казенні селяни. 1755 року тут налічувався 41 двір, якому нале жало 174 десятини орної землі, «на 570 копиць» сінокосу. Посполиті мали 118 коней, 29 волів. Населення займалося переважно землеробством та бортництвом (мало 113 бортей), виготовляло дерев'яні вироби. Частина жителів працювала на сусідніх Пакульській та Хотинівській гутах, де вироблялося віконне скло, посуд, у тому числі й кришталевий.

Імперський період[ред. | ред. код]

З утворенням Чернігівського намісництва село в 1782 році ввійшло до складу Пакульської волості Чернігівського повіту.

Коли почалася російсько-французька війна 1812 року, 50 чоловік пішло до російського війська. Десять з них було відзначено медалями та іншими нагородами. Багато жителів вступило в народне ополчення Чернігівського повіту. Селяни постачали для потреб російської армії воли, фураж, йшли погоничами в обоз.

Життя селян було тяжким: на користь держави вони виконували більше десяти повинностей. Тільки одного подушного доводилося платити по 2 крб. 53 коп. Селяни відробляли на користь казни від 12 до 21 дня на місяць. За присадибні ділянки сплачували по 5 крб. на рік. Особливо тяжкою була рекрутська повинність. Щороку доводилося визначати від чотирьох до десяти рекрутів. На кожного з них збирали по ЗО крб. 51 коп. А дохід від землі, якою користувалися селяни, становив 333 крб. сріблом. Усе це призводило до того, що посполиті переселялися до Західного Сибіру та на південь України.

У 1835 році 17 родин переселилось до Бессарабської області в село Кебабча.[1][2]

1839 року покинуло свої землі 46 сімей. 11 чоловік виїхали до Київської губернії. Але оскільки це було зроблено без відома волосного старшини, їх примусили повернутися й сплатити від 5 до 8,50 крб. штрафу. Селян оббирала також волосна та сільська старшина. Так, у колективній скарзі жителів Ведилець на старосту Мойсея Чубаря писалося, що він самочинно брав по 2 копійки в кожного, а також протягом трьох років вимагав під солдатських дітей та підставних солдатів по 5 крб. у рік. В іншому документі вдова солдата Анастасія Веремеева скаржилася на старосту, котрий привласнив її землі. Зубожілі селяни не одержували медичної допомоги, лишалися неписьменними.

Реформа 1807 рр. не поліпшила економічного становища селян. В селі налічувалося 1398 ревізьких душ, у розпорядженні яких було 1674 десятини землі, з них 272 — неродючої. Земельний наділ зменшився з 3,2 десятини до 1,1 й коштував 29,17 крб. Селяни змушені були займатися бондарством, гончарством, дехто а них залишав свої крихітні наділи і йшов на відхожі промисли, наймався на роботу в містах.

За даними на 1859 рік у козацькому й власницькому селі Чернігівського повіту Чернігівської губернії мешкало 1428 осіб (694 чоловічої статі та 734 — жіночої), налічувалось 193 дворових господарств, існували православна церква й пристань[3].

У 1880 році 31 сім'я просила дозволу на переселення. Ті, що залишалися, постійно відчували нестачу хліба, бо з десятини збирали від 10 до 20 пудів зерна.

Станом на 1886 у колишньому державному й власницьке селі Пакульської волості мешкало 1548 осіб налічувалось 307 дворових господарств, існували православна церква, 3 постоялих будинки, лавка, водяний і 22 вітряних млини, маслобійний завод[4].

1896 року з 450 дворів 195 не вистачало свого борошна до нового врожаю. По хліб їздили у південні повіти губернії. Посилювався процес класового розшарування.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2123 осіб (993 чоловічої статі та 1130 — жіночої), з яких 2094 — православної віри[5].

1903 року в селі налічувалося вже 85 безкінних дворів. У той же час три куркулі зосередили в своїх руках 180 десятин кращої землі. Основні відомості з історії:

Село Ведильці, центр сільської ради, розташоване за 35 км від обласного центру. З містом Черніговом його з'єднує автомобільна дорога з твердим покриттям. До найближчої великої залізничної станції Малійки — 7 км. Розташоване на р. Пакульці.

До Ведильцівської сільської ради входить село Малійки. Населення села Ведильці на 01.01.2008 р. становило 894 особи, по сільський раді — 1184 особи. Село належить до Чернігівського району Чернігівської області.

Про минуле…

Перша письмова згадка про село міститься в грамоті польського короля Сигізмунда III від 1619 року. Існує декілька версій походження назви села. Серед них — версія про походження назви села від специфічної форми човнів у формі виделок, від назви річки Виделки, що є притокою р. Пакулька.

Після національно-визвольної війни середини XVII ст. Ведильці ввійшли до складу Любецької сотні Чернігівського полку. З 1712 р. належать Києво-Печерській Лаврі. В кінці XIII ст. в селі нараховувалось 45 дворів. З 1783 р. це — державне село, що входить спочатку до Чернігівського повіту Чернігівського намісництва, з 1802 р. — до Чернігівської губернії. В 1836 р. в селі було збудовано Покровську церкву, в 1897 р. в ньому нараховувалось 337 дворів і 2358 жителів. З 1882 р. працює земська школа.

Всі трагічні події цього століття — війни, голодомори, масові репресії глибоко пройшли через долі жителів села. Під час Другої світової війни 3 травня 1943 р. воно було спалено німецькими військами, загинуло близько 800 чоловік. З фронтів війни не повернулося 243 мешканці, село втратило близько половини населення.

У повоєнний період село було відбудоване. В господарському житті найкращих результатів місцевий колгосп " Червона Зірка " досяг у період між 1954 і 1976 роками, коли його очолював М. К. Мринський.

Сучасність[ред. | ред. код]

Голова сільської ради — Кузьменко Валентин Миколайович, тел. 68-35-42 с. Ведильці вул. Центральна, 26-А

2. Сервісні послуги

2.1. Проїзд: автобус: Дні тижні Час відправлення з м. Чернігова Час відправлення з с. Ведильці Понеділок 6.30 13.30 8.00 15.00 Вівторок 6.30 13.30 8.00 15.00 Середа 6.30 15.40 8.00 17.10 Четвер 6.30 13.30 8.00 15.00 П'ятниця 6.30 15.40 8.00 17.10 Субота 6.30 13.30 8.00 15.00 Неділя 6.30 15.40 8.00 17.10

2.2. Зв'язок. Медицина:

Найкраще покриття на території села у оператора мобільного зв'язку «Київстар». Відділення зв'язку розташоване за адресою: вул. Центральна, 13 Б, Медпункт: вул. Зелена,1-А.

3. Розваги

У приміщенні магазину, розташованого за адресою с. Ведильці, вул. Центральна, 26-В щоп'ятниці і щосуботи працює бар (з 20.00.до 22.00). Будинок культури проводить вечори відпочинку щоп'ятниці і щосуботи з 21.00 до 23.00. На місцевому стадіоні в центрі села проходять спортивні змагання з футболу.

4. Визначні місця

На території села є наступні пам'ятні місця:

  • пам'ятник загиблим в часи Другої світової війни, розташований в центрі села;
  • пам'ятний знак на місці масової загибелі мешканців села в 1943 році (вул. Урожайна,1);
  • могила Героя Радянського Союзу М. Г. Туровця, розташована на сільському кладовищі на північно-західній околиці села;
  • меморіальний комплекс, споруджений для вшанування пам'яті загиблих мешканців села в1943 році, розташований на південній околиці села.

5. Інформація про село Села Ведильці та Малійки: сучасне життя. Економіка і соціальний розвиток:

На території с. Ведильці та Малійки діяли наступні підприємства — * ПОП «Червона зірка» (близько 36 працюючих, з них 4 — управлінці); частину земель орендувало ТОВ «Інтерагро» ;

  • Ведильцівське лісництво (44 працюючих);
  • приватна пилорама (до 6 працюючих);

Багато особистих селянських господарств виходило зі своєю продукцією на ринок міст Славутича і Чернігова. Нараховувалося щонайменше 20 власників приватних тракторів та 4 автомобілів, що обробляли або самостійно, або на основі угод з власниками особистих селянських господарств більшу частину орних земель села (оранка, посадка і збір врожаю, транспортні послуги та ін.). Кількість худоби в особистих селянських господарствах у кілька разів перевищувала кількість худоби в ПОП"Червона зірка" (чисельність поголів"я коливалася в межах 230 — 100–120 голів ВРХ). Основні товарні культури особистих селянських господарств в рослинництві — картопля, овочі, а в тваринництві — сир, молоко, м'ясо свинини і яловичини; в ПОП"Червона зірка" — зернові, молоко, м'ясо. Значна частина мешканців сіл Ведильці і Малійки працюють на підприємствах м. Славутича і Чернігова, на ЧАЕС, триває міграція молоді до м. Славутича і Чернігова та інших населених пунктів в пошуках краще оплачуваної роботи. Вихідці з села служать у прикордонних військах, в Збройних Силах (по контракту), у міліції та на митниці. Соціальний розвиток виглядав дещо краще, ніж у кінці XX століття. Станом на 01.12.2009 р. близько 65% з 400 дворів села користувались природним газом. Було проведено ремонт Будинку культури, збудовано невеликий критий ринок, проведено частковий ремонт лінії електромереж та модернізовано систему опалення в місцевій школі та у відділенні зв'язку. Поліпшилось забезпечення обладнанням місцевого ФАПу. Діють три магазини, двічі на тиждень — у вівторок і четвер — торгують приїжджі підприємці.

Працюють Будинок культури, бібліотека та відділення зв'язку, діють два ФАПи (в с. Ведильці та с. Малійки). Збільшилась кількість власників легкових автомобілів. На території села розвивається ТОВ «Біокарт-Агро» Культурно — інформаційна ситуація. Певною популярністю в районі користується духовий оркестр, що діє при місцевій школі. У Будинку культури і в школі проводяться дискотеки та інші інтелектуальні та розважальні програми; час від часу виступають приїзджі актори. Щорічно святкується День села (перша неділя липня). Найбільш популярні видання в селах: загальнодержавні — газета «Сільські вісті», місцеві — газета «Наш край», «Гарт», «Чернігівський вісник», «Сіверщина». Більшість родин села мають телевізори і радіоприймачі. У селі нараховується 74 стаціонарні телефони, діє мобільний телефонний зв'язок. У користуванні мешканців налічується близько 20 комп'ютерів.

Персоналії[ред. | ред. код]

Герб села[ред. | ред. код]

Символи герба засвідчують наступне:

  • корона з колосків - хліборобство;
  • колесо історії - символізує час, який рухається від дня появи посленення, а також нагадує колесо водяного млина та невід'ємного знаряддя культурного побуту поліського села - прялки;
  • ромбічні символи на колесі історії взяті з орнаментів рушників - про родючість у землеробській культурі поліського села;
  • дві зірочки - пам'ять про земляків героїв радянського союзу Андрія Блуштуна та Микити Туровця;
  • світло-блакитна смужка - стилізоване зображення річки;
  • зелений колір щита - ліси, що оточують село.

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Національний архів Республіки Молдова, фонд 134, опис 2, справа 3; опис 3, справа 981.
  2. Витоки.Хто ми?. sites.google.com (uk). Процитовано 2019-04-22. 
  3. рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 188)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 104. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-263)