Перейти до вмісту

Ведмідь гімалайський

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гімалайський ведмідь

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Ведмедеві (Ursidae)
Рід: Ведмідь (Ursus)
Вид: Гімалайський ведмідь
Ursus thibetanus
G.Cuvier, 1823
Ареал гімалайського ведмедя (коричневий — збереглися, чорний — вимерли, темно-сірий — наявність невизначена)
Ареал гімалайського ведмедя

(коричневий — збереглися, чорний — вимерли, темно-сірий — наявність невизначена)

Синоніми
Ursus torquatus
Selenarctos thibetanus
Посилання
Вікісховище: Ursus thibetanus
Віківиди: Ursus thibetanus
EOL: 328069
ITIS: 621850
МСОП: 22824
NCBI: 9642
Fossilworks: 104029

Ведмі́дь гімала́йський[1][2], ведмідь білогрудий[2] (Ursus thibetanus) — ссавець ряду хижі. Гімалайського ведмедя іноді відносять до окремого роду Selenarctos, «місячних ведмедів». Це ведмідь середнього розміру, з чорним хутром та характерною міткою у формі літери «V» на грудях. Вид близько пов'язаний з барибалом (американським чорним ведмедем, Ursus americanus).

Зовнішній вигляд

[ред. | ред. код]
Білий V-подібний грудний знак гімалайського чорного ведмедя

Гімалайський ведмідь за розміром майже удвічі менший за бурого ведмедя і відрізняється від нього стрункішою статурою, тонкою гостроносою мордою, великими округлими вухами; передні лапи сильніші за задні. Самці цього виду 150—190 см завдовжки, висота в загривку близько 70–100 см, важать 80—200 кг із середньою вагою близько 135 кг. Самиці помітно дрібніші — дорослі важать 40–125 кг, а великі до 140 кг.

Хутро коротке, блискуче, шовковисте; зазвичай чорне, але зустрічаються особини бурого або рудуватого кольору. На грудях завжди є біла, іноді з жовтуватим відтінком, пляма у формі букви V; вона нагадує півмісяць, і саме через неї гімалайського ведмедя називають «місячним».

Розповсюдження

[ред. | ред. код]

Мешкає в пагорбових і гірських лісах від Ірану через Афганістан, Пакистан і Гімалаї до Кореї і Японії. На півночі ареал захоплює північний схід КНР (Манчжурію) і Приморський край Росії, а на півдні доходить до півночі В'єтнаму і островів Хайнань і Тайвань. У Гімалаях літом він живе на висоті 3000—4000 м, на зиму спускається до підніжжя гір.

Спосіб життя і харчування

[ред. | ред. код]

На відміну від бурого ведмедя, гімалайський веде напівдеревний спосіб життя — на деревах він здобуває корм, там же рятується від ворогів і гнуса. Основні природні вороги гімалайського ведмедя: амурський тигр і бурий ведмідь.

Їжа гімалайського ведмедя на 85 відсотків рослинного походження: кедрові та інші горіхи, жолуді, різні ягоди і плоди, пагони трав і чагарників, соковиті цибулини і кореневища. Хижачить рідко, але не гидуватиме падлом. З білкової їжі харчується мурашками та іншими комахами, молюсками, жабами. На людей не нападає.

Взимку лягає в сплячку. Барлоги влаштовує в дуплах м'яких деревних порід — тополі або липи. Середня тривалість життя — близько 25 років.

Розмноження

[ред. | ред. код]

Подібно до бурого ведмедя, гімалайський злучається літом, але дещо раніше, ніж бурий, а гін протікає спокійніше.

Самиці народжують 1—2 дитинчат вагою по 300—400 г. Ведмежата розвиваються поволі й навіть у місячному віці абсолютно безпорадні. Статевої зрілості молоді звіри досягають на третьому році.

Розмір популяції та охорона

[ред. | ред. код]

Гімалайський ведмідь, так само як і бурий, служить цінним об'єктом полювання. У китайській народній медицині використовується його жовчний міхур, в кулінарії — лапи.

  • До Червоного списку МСОП внесений один з підвидів гімалайського ведмедя — белуджистанський гімалайський ведмідь (U. thibetanus gedrosianus), що мешкає в південній частині Центрального Белуджистану і знаходиться на межі зникнення (Critically Endangered). До початку 70-х років минулого століття число його особин не перевищувало 200.
  • Інший підвид — уссурійський гімалайський ведмідь (U. thibetanus ussurianus) — до 1998 був занесений до Червоної книги Росії, нині — мисливський вид. Він мешкає на півдні російського Далекого Сходу та в Північно-Східному Китаї та в Кореї. Його чисельність в Росії в 90-ті роки оцінювалася в 4—7 тисяч голів, в наш час[коли?] знаходиться на межі зникнення (до 1 тисячі) через високу чутливість до господарської діяльності людини, зокрема, вирубки лісів, скорочення кількості місць зимівлі та масового полювання.

Підвиди

[ред. | ред. код]
  • Ведмідь тайванський (Ursus thibetanus formosanus)
  • Ведмідь белуджистанський (Ursus thibetanus gedrosianus)
  • Ведмідь японський (Ursus thibetanus japonicus)
  • Ведмідь афганістанський (Ursus thibetanus laniger)
  • Ведмідь південнокитайський (Ursus thibetanus mupinensis)
  • Ведмідь гімалайський звичайний (Ursus thibetanus thibetanus)
  • Ведмідь уссурійський (Ursus thibetanus ussuricus)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Шарлемань, М. Ссавці. — Плазуни. — Земноводяні. — Київ : Держ. вид-во України, 1927. — С. 28.
  2. а б Маркевич, О. П. Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Номенклатура. — Київ : Наук. думка, 1983. — С. 204.

Інтернет-ресурси

[ред. | ред. код]