Вежа мовчання

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вежа мовчання або дахме (перс. دخمه‎) — поховальна споруда в зороастрійському релігійному обряді.

Конструкція[ред. | ред. код]

Вежа мовчання в Персії, XIX століття.
дахме в іранському остані Єзд

Вежі мовчання зазвичай у висоту близько 6 м. Їх споруджували з цегли або каменю на височинах (у давнину деякі іранські громади, які проживали в горах, просто відгороджували ділянку схилу суцільною цегляною стіною[1]). На ґратчастих майданчиках, що на вершинах цих башт, розкладали трупи, що їх потім скльовували птахи — падальники. Звільнені від плоті кістки збирали потім у глибокий колодязь у центрі вежі. У цих колодязях кістки продовжували тліти й руйнуватися, доки остаточні продукти розпаду не були змиті дощовою водою. Будівництво веж мовчання пов'язане з положенням у зороастризмі, згідно з яким «нечисте» мертве тіло не можна віддавати ні землі, ні вогню.

Історія[ред. | ред. код]

«Вежі мовчання». Графічна реконструкція Едварда Айвза. 1773

Перша відома згадка про похоронні башти належить до першої половини IX століття. В листі до зороастрійців Самарканда йдеться про дотримання обряду в період, коли стара вежа пошкоджена, а нова ще не побудована[1]. Ймовірно, однак, що вежі будували вже в III–VI століттях, за правління Сасанидів. Слово «дахме» походить від індоєвропейського кореня, що означає «ховати». Спочатку так називали будь-яку могилу, але з розквітом будівництва поховальних веж це слово стали вживати головним чином щодо них[2].

У новий час, з посиленням реформістських тенденцій у зороастризмі, вежі поступово виходили з ужитку, поступаючись місцем похованню тіл у гробах у цементованих могилах, що також дозволяє уникнути контакту нечистих трупів із землею. В Тегерані зороастрійський цвинтар, арамгу, відкрили 1937 року, через два роки — в Кермані, в провінції Єзд — в середині 1960-х років. Ще через десять років єдиним місцем в Ірані, де все ще використовували дахме, залишався Шеріфабад з його консервативною громадою. Тоді ж зороастрійці Індії перейшли до кремації трупів, особливо в перенаселеному Бомбеї[3].

Нині використання веж мовчання в Індії проблематичне зокрема через майже повне зникнення в регіоні птахів-падальників, в результаті чого процес розкладання тіл йде природним шляхом. З метою збереження традиції над однією з веж мовчання в Індії встановлена ​​система сонячних рефлекторів, що спрямовують тепло для якнайшвидшого розкладання плоті, а також обговорюються проекти з розведення грифів при вежах мовчання[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Mary Boyce. Zoroastrians in tenth-century Iran // Zoroastrians: Their Religious Beliefs and Practices. — Routledge, 2001. — P. 156-162. — ISBN 0-415-23902-8.
  2. Мария Молина (Декабрь 2011). И да съест вас собака. Наука в фокусе. Архів оригіналу за 2014-11-08. Процитовано 2014-11-07. 
  3. Boyce, 2001, p. 221
  4. Sanjeev Srivastava. (18 July, 2001). Parsis turn to solar power. BBC. Процитовано 2014-11-07. 

Дивись також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]