Шевченкове (Долинський район)
| село Шевченкове | |
|---|---|
 |
|
| Країна |  Україна |
| Область | Івано-Франківська область |
| Район/міськрада | Долинський район |
| Рада/громада | Шевченківська сільська рада |
| Код КОАТУУ | 2622087601 |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1515 |
| Населення | 2112 |
| Площа | 39,79 км² |
| Густота населення | 53,08 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77556 |
| Телефонний код | +380 3477 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°53′49″ пн. ш. 23°55′16″ сх. д. / 48.89694° пн. ш. 23.92111° сх. д.Координати: 48°53′49″ пн. ш. 23°55′16″ сх. д. / 48.89694° пн. ш. 23.92111° сх. д. |
| Водойми | р. Свіча |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77556, Івано-Франківська обл., Долинський р-н, с. Шевченкове, вул. Шевченка, 17, тел. 53216 |
| Карта | |
 Шевченкове
|
|
Шевченкове
|
|
Шевче́нкове — село Долинського району Івано-Франківської області. Колишня назва — Велдіж.
Географія[ред. • ред. код]
Географічне розміщення між гір породило назву Велдіж — «велика діжа». З пташиного польоту село нагадує велику діжку. З півночі-сходу село оточують гори Кримянець, Клива. На півдні — гора Нягра, на заході — гора Лиса.
У селі розташований Шевченківський заказник.
Історія[ред. • ред. код]
Перші згадки про село Велдіж з'являються в першій люстрації в (1469 р.). Федір Чалганський за подароване йому село Велсдіч зобов’язується утримувати трьох арбалетників і здорових коней[1]. Тоді в цьому регіоні активно видобували залізну руду. В ті часи руські князівства були поділені на повіти, і Велдіж належало до Жидачівського повіту.
У податковому реєстрі 1515 року в селі документуються млин і 5 ланів (близько 175 га) оброблюваної землі[2].
У 1648 році жителі села брали активну участь у народному повстанні, за що їх очікувала кривава розправа після відходу Хмельницького[3].
Багатий ліс (дерева, гриби, ягоди, звірі), видубуток залізної руди, солеваріння (неподалік, в м. Долині) сприяли розвиткові цього регіону. В XVIII ст. в Велдіжі було збудовано фабрику Готліба, яка випускала широкий асортимент металевих виробів. Це були лопати, сокири, ободи для коліс, плуги, косарки і т. д. Фабрика існувала до 1930 року. Також у присілку Жакля діяла гамарня, де виготовляли залізні машини-січкарні.
У 1939 році в селі проживало 2910 мешканців (1890 українців, 600 поляків, 50 латинників, 320 євреїв і 50 німців та інших національностей)[4].
Персоналії[ред. • ред. код]
- Тисяк Василь — український оперний співак, тенор.
- Дмитро Тисяк - брат Василя, оперний співак, тенор, актор Станіславського драматичного театру, перший офіційний виконавиць пісень січових стрільців, що були записані на грамофонний диск.
- Попович-Боярська Климентина Карлівна — українська письменниця, громадська діячка.
- Чудик Ігор Іванович - доктор технічних наук, завідувач кафедри Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу
- Охримович Володимир Юліанович - адвокат, журналіст.
- Мацалак Микола Миколайович — депутат Верховної Ради УРСР 8-9-го скликання.
Примітки[ред. • ред. код]
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 17 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 167 – Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. - 252 s.
- ↑ Жерела до істориї України-Руси, т. ІV, стор. 176 – Львів, НТШ, 1895. – 412 с.
- ↑ Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 23 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
 |
У Вікісловнику є сторінка Шевченкове. |
|
||||||||||||||
 |
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
