Велесова книга

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велесова книга
Vlesknig.png
Фотографія прописів однієї з дощечок
Жанр легенди, молитви, оповідання
Автор імовірно, Юрій Миролюбов
Мова неіснуюча мова, імітуюча праслов'янську
Опубліковано 195459
Переклад 1994, Борис Яценко

Ве́лесова кни́га (також Влес-Книга) — текст мовою, схожою на слов'янську, фальсифікація[1][2][3][4], створена в XIX або (більш імовірно) XX столітті. Текст імітує праслов'янську мову та містить опис історії, міфології та релігії слов'янських племен «русів». Імовірно, автором тексту є історик-аматор Юрій Миролюбов. Згідно з його твердженнями, він був лиш перекладачем, а оригіналом були дерев'яні дощечки, знайдені у 1919 році на Харківщині художником Федором Ізенбеком і втрачені під час другої світової війни.

Попри те, що наукова спільнота спеціалістів у галузі слов'янської філології та історії вважає Велесову книгу безумовною пізньою підробкою, а мову тексту — вигаданою дилетантами.[5][6][7][8][9][10], окремі науковці та численні ентузіасти відмовляються брати до уваги численні факти, які вказують на неісторичність підробки, та обстоюють її давньослов'янське походження[11][12][13][14]. Деякі неоязичники розглядають Велесову книгу як священне писання слов'ян[15][16][17][18], проте інші це заперечують.[19]

Історія тексту[ред.ред. код]

Усі відомості про історію тексту до моменту публікації виходять від емігранта, автора художніх творів та творів зі слов'янського фольклору Юрія Миролюбова.

Згідно з його розповідями Велесову книгу було знайдено 1919-го року полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у розгромленій поміщицькій садибі у селі Великий Бурлук на Харківщині. Текст ВК був вишкрябаний швайкою чи випалений на березових (за іншими даними дубових) дощечках розміром 38 на 22 см, завтовшки до 1 см, після чого покриті лаком чи олією та нанизані на ремінець. У 1925 Ізенбек оселився у Брюсселі, де познайомився з Юрієм Петровичем Миролюбовим — білоемігрантом з України. За освітою Миролюбов був інженером-хіміком, але дуже цікавився слов'янськими старожитностями. Подальша доля Велесової книги тісно пов'язана саме з цією постаттю.

Миролюбов так викладає обставини знахідки:

Ізенбек знайшов їх у розграбованій садибі чи то князів Задонських, чи то Донських або Донцових, не пам'ятаю, позаяк сам Ізенбек достеменно не знав їхнього імені. Це було на Курському чи Орловському напрямку. Господарів перебили червоні бандити, їхню численну кногозбірню пограбували, подерли, а на підлозі валялися розкидані дошки, по яких ходили неосвічені вояки і червоногвардійці до приходу батареї Ізенбека.

З 1925 р. по 1939 р. Миролюбов намагався реставрувати дощечки, переписувати їх, розшифровувати і фотографувати. Ізенбек не дозволяв виносити дощечки зі свого приміщення та відхилив пропозиції бельгійських науковців, які хотіли зайнятися вивченням дощечок. Миролюбову вдалося переписати більшу частину і зберегти достатньо чітке зображення однієї з табличок і ще кілька (до шести) менш чітких. Якісна світлина була зроблена лише з 16-ї дощечки, яка й дала назву книзі (текст цієї дощечки починається словами: «Влес книгу сію»). Під час Другої світової війни, у 1940 р. у Брюссель прийшли німці, а у серпні 1941 року Ізенбек помирає, і таблички безслідно зникають.

У 195459 рр. частину ВК було опубліковано в журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. Редактор журналу А. А. Куренков отримав тексти ВК від Миролюбова. Після цього дослідженням книги почав займатись М. Ф. Скрипник, який також отримав копії переписаних Миролюбовим текстів. Він опублікував тексти ВК у Канаді у 70-х роках 20 ст. Саме це видання Скрипника вважається найбільш повним та точним.

Наукові експертизи тексту Велесової книги[ред.ред. код]

Фотографія дощечки № 16 Велесової книги

Першу експертизу проводила Академія наук СРСР на запит емігранта з Києва ентомолога Сергія Лєсного за посередництва Мельбурнського університету (Австралія) наприкінці 1950-х років. Експертний висновок був підготований палеографом Лідією Жуковською та описував текст як підробку.

Другу експертизу провів співробітник Інституту історії російської літератури АН СРСР Олега Творогова, який дослідив надіслані Борисом Ребіндером (Франція) тексти з архіву Юрія Миролюбова, надруковані М. Скрипником в українських виданнях Лондона та Гааги. Він також дійшов висновку, що текст є фальшивим.

З кінця 80-х років XX століття текст вивчав український філолог Борис Яценко, який відстоював справжність тексту. Він вважав «дощечки Ізенбека» копією кінця XVII століття, яка в свою чергу була зроблена з копії XV століття, що й призвело до наявності морфологічних та фонетичних помилок, виявлених Жуковською і Твороговим.

Зміст Велесової книги[ред.ред. код]

Велесова книга викладає історію східних слов'ян (іменованих, зокрема, русами та русичами) від міфологічних пращурів до варяга Ерека (деякими коментаторами ототожнюється з Рюриком). Власне історія викладається нібито непослідовно, народи різних епох начебто зводяться в один час, складається враження, що ігноруються західна і південна гілки слов'янських племен, використовуються літературні назви історичних персонажів (відомі за римсько-візантійськими джерелами боспорський цар Мітрідат, готський вождь Германаріх, вождь антів Мезамір). Імена давніх героїв мають пізньослов'янську етимологію, відмінну від ранньослов'янських імен (відомих з синхронних римсько-візантійських джерел), у текстах також використовуються історико-географічні терміни, що виникли в пізнішому часі. Географія представлена в розпливчастих межах, сполучаючи віддалені один від одного місцевості в єдиний театр дії. Таким чином можна припускати, що давні слов'яни мали інше обчислювання часу та простору.

Більшу частину текстів займає прославляння самих русичів з протиставленням їм візантійців і готів, перераховуються язичницькі боги, поверхово описуються обряди русів.

«Релігія ВК» не є ні політеїстичною, ні монотеїстичною, а сприймає «слов'янських богів» як «єдину групу богів, які нерозривно об'єднані в Сварозі-небі»; тобто забороняється й «улещувати» = «підвищувати в статусі» окремих богів, і відділяти їх від Сварога-неба :

аще боть іе блоудень інь іакове олещашеть бозе тоіл одіеліащете о свргы ізверзждень буде із рды іако ніе міахомь бозіа развіе вышень і сврг і іноі соуте множествоі іако бгі е іединь и мнъжествень да сен не разділіащеть нікіе тоа множьства і не рещашеть якожде іміахомь богы много а се бо свент ыре іде до ноі і да боудіемь достіщеноі овіа

що в перекладі Г. С. Лозко значить:

Якщо ж трапиться якийсь блудень, що рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то вигнаний буде з Роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Боги — єдине і множествене. І нехай ніхто не розділяє того множества і не говорить, що мали Богів многих. Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо достойні Його! (30 дощечка)

Важливим божеством був Триглав, який єдиний в трьох особах — бог Сварог, бог Перун і бог Світовид. Крім Триглава в «Велесовій книзі» згадуються численні слов'янські божества, а також вводиться вчення про Яв, Прав і Нав, яке отримало значний розвиток в сучасному рідновірстві. Деякі сюжети перегукуються з відомими записами з XVI—XVIII ст., наприклад «Сказання про Славеня і Руса», а також із «Словом о полку Ігоревім».

Образи «Велесової книги», які не мають пояснень в сучасній науці[ред.ред. код]

«Велесова книга» має безліч уривчастих розповідей (та образів), які не мають інтерпретації-пояснень в сучасній науці. Це:
1) Невідомі науці «міста Велесової книги»: Ворензенць, Іронь, Карань, Голунь (вона ж РусьКолунь та РусаГрад).
Відомі науці міста (Київ, Новгород, Корсунь-Херсонес) постають на тисячоліття древнішими, аніж це загальновизнано.
2) Історичні події та їх датування :
 — похід русів у війську Набусара;
 — прихід слов'ян на Дніпро — з «гори Ірської» (в районі Індії);
 — датування періоду слов'яно-готських воєн; та періоду «приходу варягів на Русь».
3) Згадуються невідомі історіографії «історичні лідери Русі»: Орій, Кісько, Свентояр, Скотень, Криворіг, Сегеня, Барвлень, та інші.
4) В галузі міфології є ряд образів, які невідомі «в загальновизнаних джерелах по міфології слов'ян» :
 — птиця-блискавка, богиня перемоги «Матір Слава» (вона ж «Матір Сва») — є «найпопулярнішим божеством Велесової книги», згадується у «Велесовій книзі» 63 рази (частіше за будь-яке інше божество);
 — бог «Влес» у Велесовій книзі — має зовсім інші функції (він вчитель землеробства, ремесел, заповідей моралі), аніж «скотій бог Велес» в традиції Київської Русі;
 — божественні поняття «Яво, Право, Наво» — з яких в «рідновір'ї» виводять поняття «православ'я».

Прихильники та противники давньослов'янського походження текстів[ред.ред. код]

Противники[ред.ред. код]

Противники давньослов'янського походження текстів Велесової книги вважають її або підробкою Олександра Сулакадзева[ru] початку 19 століття (Лідія Жуковська[ru]), або творчістю самого Миролюбова (Олег Творогов[ru]). До цієї думки схиляється більшість науковців-славістів.

Окрім зазначених вище д.ф.н. Творогова О. В. та Жуковської Л. П. фальсифікацією Велесову книгу вважає низка фахівців зі слов'янських мов: лінгвіст і джерелознавець, фахівець у царині давнослов'янських мов А. А. Алєксєєв; член-кореспондент РАН В. І. Буганов;[20] академік Борис Рибаков; історик Н. Н. Данилевський; дослідниця слов'янської писемності І. В. Уханова; історик та архівіст, член РАН В. П. Козлов; автор дисертації «„Велесова книга“ у світлі історіографії фальсифікацій та видавничої практики XX століття» В. А. Соболев; Ф. П. Філін; професор української філології Григорій Грабович (США); академік НАН України Григорій Півторак; Л. Шульман; І. Лучук; історик і академік НАНУ Петро Толочко; журналіст Юрій Рудницький та інші.

За словами академіка А. А. Залізняка, «Велесова книга» являє собою особливу гілку аматорської лінгвістики зі створення текстів на уявній прадавній мові, що прямо зображує велич предків, і спроба видати такий текст за древній. Груба і примітивна підробка цього твору не викликає у професійних лінгвістів ніякого сумніву, бо автор уявляв собі мову древніх слов'ян просто як суміш сучасних мов, довільно спотворював слова, замінюючи в них літери, додаючи зайві склади, обрубуючи закінчення в наївному переконанні, що все це створить враження давнини[21].

Михайло Брайчевський у своїй книзі «Походження слов'янської писемності» зазначає:[22]

«Велесова книга» попервах не справила серйозного враження, але згодом набула неабиякої популярності, надто з-поміж білянаукової публіки. Більшість науковців вважають пам'ятку фальсифікатом Сулакадзевського кшталту, хоча і деякі поважні дослідники схильні ставитися до неї з належною увагою та пієтетом.

Прихильники[ред.ред. код]

З-поміж фахівців автентичність давньослов'янських текстів підтримують: доктор філологічних наук, Бєгунов Юрій Констянтинович (Росія), професор Радивой Пєшич, переклад сербохорватською мовою якого був виданий у 1997 р. у Белграді (Сербія); доктор філологічних наук Радоміл Міроєвіч (Сербія), філолог-славіст Борис Яценко (Україна).

Сьогодні основна підтримка Велесовій книзі виходить від ентузіастів. Це наприклад, професор філософії Володимир Шаян; доктор історичних наук Петро Панченко; доктор філологічних наук, професор Олесь Білодід; доктор філологічних наук, професор Григорій Клочек; доктор філологічних наук, професор Василь Яременко; професор-філолог Іван Ющук; письменники Валерій Шевчук, Володимир Коломієць, Микола Костенко, Микола Карпенко, Богдан Сушинський, Сергій Піддубний; філолог сходознавець-санскритолог С. Наливайко; кандидат філософських наук Галина Лозко; кандидат технічних наук Олексій Шпоть.

На думку Олексія Шпотя, твердження про те, що Велесова книга є результатом підробки Сулакадзєва або Миролюбова, некоректні, оскільки Василь Татищев, пишучи свою «Историю Российскую», вже користувався інформацією з дощечок Велесової книги, свідомо перейменувавши «ільмерців» на «ільменців». Проте сучасна історіографія не вбачає таких запозичень.

Інші дерев'яні письмові пам'ятки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Соболев, Н. (2002). "Влесова книга" в свете историографии фальсификаций и издательской практики XX в (Російською). МГУП. 
  2. Данилевский, И. (2005). Влесова книга» // Православная энциклопедия. (Російською). Церковно-научный центр «Православная энциклопедия». ISBN 5-89572-015-3. 
  3. Зализняк, А. (2009). О профессиональной и любительской лингвистике (Російською). «Наука и жизнь». 
  4. Жуковская, Л. (1960). Поддельная докириллическая рукопись // Вопросы языкознания (Російською). с. 142—144. 
  5. Сергій Гірік. Наук-поп як зброя проти псевдонауки. Історична правда, 3 травня 2012
  6. Григорій Грабович. Слідами національних містифікацій. Критика, червень 2001
  7. Зализняк А. А. О «Велесовой книге» // Фальсификация исторических источников и конструирование этнократических мифов.— М., 2011. С. 101—113(рос.)
  8. Андрей Зализняк. О Велесовой книге. «Наука и жизнь», № 2, 2009
  9. Лев Клейн. Воскрешение Перуна. — СПб, 2004.
  10. Дмитрий Сичинава. 10 причин, почему «Велесова книга» не может быть подлинной. Курс № 2 Исторические подделки и подлинники. Arzamas.ru, 2015(рос.)
  11. Юрій Шилов. Істина «Велесової книги».
  12. Яценко Б. І. Про Велесову Книгу.
  13. Ю. К. Бегунов. Чтобы свеча не угасла… В защиту «Книги Велеса»(рос.)
  14. Тюняев А. А., Правда о Велесовой книге. // Заключение на статью — «Буганов В. И., Жуковская Л. П., академик Рыбаков Б. А., Мнимая „древнейшая летопись“, „Вопросы истории“, 1977, № 6, стр. 202—205», «ХайВей», Украина, 30 июля 2007 г. (рос.)
  15. Волхвиня Зореслава (Галина Лозко). Вступ до Велесової книги
  16. Велесова книга. Святе Письмо українців. Сайт Об'єднання рідновірів України
  17. Богумир (Р. Д. Мыколаев). Родноверие на Украине. Велесов круг, 2007
  18. Как современные родноверы относятся к Велесовой книге?
  19. Есть ли у родноверия священное писание? Славянский Языческий Портал (slaviy.ru)(рос.)
  20. Буганов В. И., Жуковская Л. П., Рыбаков Б. А. Мнимая «древнейшая летопись» // Вопросы истории, 1977, № 6.
  21. (рос.) А. А. Зализняк. Об исторической лингвистике // «Наука и жизнь» № 1, № 2, 2009.
  22. Брайчевський Михайло. Походження слов'янської писемності. — 4-те видання. — Київ: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2009. — 154 с. — (Книжки викладачів НаУКМА).

Джерела[ред.ред. код]

Твори прибічників автентичності[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]