Велика Багачка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Велика Багачка
Welyka Bahachka gerb.png Welyka Bahachka prapor.png
Герб Великої Багачки Прапор Великої Багачки
Пам’ятник кобзареві Ф.Д.Кушнерику
Пам’ятник кобзареві Ф.Д.Кушнерику
Велика Багачка
Велика Багачка на карті Великобагачанського району
Велика Багачка на карті Великобагачанського району
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Великобагачанський район
Рада Великобагачанська селищна рада
Код КОАТУУ: 5320255100
Облікова картка Велика Багачка 
Основні дані
Засноване 1630
Статус з 1959 року
Площа км²
Населення 5753 (2013) [1]
Густота 1112,94 осіб/км²
Поштовий індекс 38300—304
Телефонний код +380 5345
Географічні координати 49°47′07″ пн. ш. 33°43′17″ сх. д. / 49.78528° пн. ш. 33.72139° сх. д. / 49.78528; 33.72139Координати: 49°47′07″ пн. ш. 33°43′17″ сх. д. / 49.78528° пн. ш. 33.72139° сх. д. / 49.78528; 33.72139
Висота над рівнем моря 92 м
Водойма Псел
Відстань
Найближча залізнична станція: Яреськи
До станції: 13 км
До обл. центру:
 - залізницею: 73 км
 - автошляхами: 78 км
Селищна влада
Адреса 38300, Полтавська область, Великобагачанський район, селище Велика Багачка, вул. Європейська, 20
Карта
Велика Багачка is located in Україна
Велика Багачка
Велика Багачка
Велика Багачка is located in Полтавська область
Велика Багачка
Велика Багачка

Commons-logo.svg Велика Багачка у Вікісховищі

Вели́ка Бага́чка(колишній Брацлавець, згодом, до 1925 року, — Багачка) — селище міського типу в Полтавській області, районний центр Великобагачанського району.

Історичне населене місце[2].

Географічне розташування[ред.ред. код]

Великобагачанський шлюз-регулятор із русловим водосховищем на річці Псел

Селище міського типу Велика Багачка знаходиться на правому березі річки Псел, за 78 км від облцентру (автошлях E40). Вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Псільське, нижче за течією на відстані 3 км розташоване село Гарнокут, на протилежному березі - села Мала Решетилівка та Затон. Також Великою Багачкою протікає річка Багачка, яка впадає до Псла на південний схід від селища. Через селище проходить автомобільна дорога Т 1719.

Назва[ред.ред. код]

Акт королівського надання «пустого урочища Богачка» («з ґрунтами, полями званими Балакліка і Рудка, до тієї пустоші Богачка виміряними»), в «адміністрації Миргородській», шляхтичу (вірогідно з Волині) Яну Клосинському та його дружині Єлізаветі («Ельжбеті») Вишковській виданий у Варшаві 20 вересня 1630 року. Привілей на статус містечка для Богачки той самий Я.Клосинський отримав 20 березня 1637 року. За ним містечко отримувало право на два торгових дні на тиждень (вівторок і субота) та проведення чотирьох ярмарків протягом року. Ян (Іван) Клосинський підписувався як «державець полтавський і богацький» ще 7 березня 1646 року. Рід Клосинських (Глосинських-Глошинських) згодом покозачився (див. згадку Михайла Клосинського, козака в Миргороді, у Зборівському реєстрі 1649 року).

Одним з перших «імен», знаних в історії містечка, було ім'я Михайла Браславця, козака похованого у місцевій церкві 1644 року. Водночас згадується (це вже легенда) один із перших поселенців — Багач[3]. Є підстава вважати, що це одна і та ж сама особа: цілком можливо, Багач прийшов з Брацлава (Немирівський район Вінницької області), за що й був прозваний Брацлавцем подібно до того, як Микита Сененко був прозваний Уманцем. Назва селища і річки походить від цього прізвиська[4].. Утворилася за допомогою суфікса -к-. Великою названа в 1925 році на відміну від однойменного села, що виникло пізніше неподалік[4].

Історія[ред.ред. код]

Історичний герб селища

Вперше поселення згадується на карті України французького інженера Гійома Боплана під назвою Богачка. В матеріалах українських істориків М. О. Максимовича та Ф. Д. Ніколайчика, згадується «богацька сотня». Це наштовхує на думку про можливість існування другої назви поселення — Богацьке. За іншою легендою, свою назву Багачка отримала в честь першого поселенця в цій місцині — козака Івана Богача.

З 1649 року село Богачка стає сотенним містечком Миргородського полку. Тоді Богацька сотня налічувала 256 чоловік. Двічі (1648 та 1696 роках) Богачка вщент спалювалася кримчаками. У 1710 році в селищі збудували церкву Різдва Богородиці. У складі Богацької сотні на 1764 рік значилося 372 чоловіки населення.

З 1802 року Богачка належить до Миргородського повіту Полтавської губернії. В 1839 році в Богачці створене волосне управління. На 1846 рік у волосному центрі проживало 2082 особи. У 1847 році в Богачці відкрилося приходське училище, в якому навчалося 50 дітей.

За даними на 1859 рік у державному та власницькому містечку мешкало 3200 осіб (595 чоловічої статі та 677 — жіночої), налічувалось 204 дворових господарства, існували 2 православні церкви, сільське приходське училище, завод, відбувалось 2 ярмарки на рік[5].

1881 року була споруджена Троїцька церква.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Багачанської волості, мешкало 1541 особа, налічувалось 262 дворових господарства, існували 2 православні церкви, єврейський молитовний будинок, школа, 3 постоялих двори, 10 постоялих будинків, 2 лавки, 4 кузні, 5 водяних і 23 вітряних млини, 3 цегельних і винокурний заводи, відбувалось 4 ярмарки на рік[6].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3320 осіб (1580 чоловічої статі та 1740 — жіночої), з яких 3144 — православної віри[7].

На 1910 рік населення Богачки становило 3150 чоловік. Ремісничих людей було не багато: теслярів — 12, шевців — 18, чоботарів — 17, столярів — 5, ковалів — 6, ткачів — 5. Всі інші мешканці займалися землеробством, рідше — вівчарством. На 1917 рік Богачка вважалася селянами навколишніх сіл одним із культурних населених пунктів. Адже в ній діяло дві початкові школи, земська лікарня і дві церкви. Інтелігенція була представлена шістьма вчителями, лікарем та фельдшером. В березні 1923 року Богачка стала центром сільської Ради. В 1925 році було здійснено нове районування і селище стало райцентром. З цього року за селищем закріплюється назва — Велика Багачка.

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятник ліквідаторам наслідків Чорнобильської катастрофи
Пам'ятник загиблим під час Голодомору 1932—1933

У 1940 році до Багачки приїздили П. Г. Тичина, М. І. Рильський, у 1960 А. С. Малишко, М. П. Стельмах. Про свою подорож до Великої Багачки П. Г. Тичина написав вірш «Їдемо з Великої Багачки», де розповів про вшанування кобзаря Федора Кушнерика. У Великій Багачці жили кобзарі Антін Скоба (18631908), Федір Кушнерик (18751941) та Герой Радянського Союзу І. І. Шепель (до речі на фасаді школи встановлено меморіальну дошку). Саме тут провів дитячі роки український письменник О. В. Донченко (19021954). Коли до Багачки приїздив кінорежисер О. П. Довженко, то із задоволенням слухав пісні Ф. Д. Кушнерика, знімав фільм «Щорс», змальовував дуб, який і досі стоїть серед стадіону неподалік від школи. Тут народились український поет Сергій Осока (Нечитайло) та український дипломат Бутяга Володимир Іванович, педагог-організатор шкільної освіти на Донбасі Григорій Лейко.

Тарас Шевченко і Багачка[ред.ред. код]

За життя Тараса Шевченка Велика Багачка відносилася до Миргородського повіту Полтавської губернії Російської імперії.

Поет був тут улітку проїздом та в жовтні 1845, коли за завданнями Археологічної комісії описував архітектурні й історичні пам'ятки Полтавщини.

Згадки про Велику Багачку є в повісті «Близнецы» та в «Археологічних нотатках».

Зараз в селищі на честь Тараса Шевченка названо вулицю і кінотеатр.

Економіка[ред.ред. код]

  • Молочно-товарна ферма.
  • Санаторій «Псел» - мінеральна вода «Великобагачанська».
  • Великобагачанський комбікормовий завод, ТОВ.
  • Великобагачанський коопзаготпром, КП.
  • Великобагачанський райспоживспілка.
  • «Електрон», ПП.
  • «Великобагачанський будівельник», ТОВ.
  • ТОВ «Довіра».
  • «Короп», ПП.

Санаторій Псел[ред.ред. код]

В селищі Велика Багачка, на дивовижному березі річки Псел, знаходяться корпуси санаторію «Псел». Сама природа потурбувалася про ефективне лікування та повноцінний відпочинок для кожного, хто приїздить сюди. Санаторій «Псел» — стаціонарний санаторно-курортний заклад, розрахований на 200 місць. Цілюще повітря хвойного лісу, піщані пляжі. Мінеральна вода — «Великобагачанська»

Лікують хронічні гастрити, коліти, проктосигмоїдити, жовчнокам'яну хворобу, пієлонефрити, сечокам'яну хворобу, хронічні захворювання бронхолегеневої системи, бронхіальну астму, остеохондрози, поліартрити, радикуліти, гінекологічні захворювання, простатити. Стоматологія.

У санаторії використовуються найсучасніші методи лікування та діагностики: іридодіагностика, комп'ютерне обстеження всього організму, голкорефлексотерапія, масаж, сорбіційна терапія, методики східної енергетичної терапії, функціональної біоенергодіагностики і біоенерготерапії; медово-молочні бальнеопроцедури, сауна, бальнеологія, трускавецький озокерит, лазеротерапія, пневмовакуумний пресинг, ванни Джакузі, контрастні, перлинні, мінеральні ванни; підводний душ-масаж; тренажерна зала, ЛФК, фітобар, аромотерапія, апітерапія, УЗ-обстеження та інше. Детоксікація організму (виведення шлаків, продуктів метаболізму за допомогою японського апарату «Детокс». Рання діагностика захворювань на стадії доклінічних проявів.

Традиційна українська кухня, дієтичні страви на замовлення. Цікава культурна програма, дозвілля. Працює бар-ресторан, більярд. Послуги перукаря та косметолога. Проживання у затишних кімнатах з усіма зручностями; працює супутникове телебачення, телефони у кімнатах. Пропонуються екскурсійні поїздки по історичним місцям Полтавщини, туризм.

Об'єкти соціальної сфери[ред.ред. код]

  • Дитячий садочок.
  • Школа.
  • Дитяча-юнацька спортивна школа.
  • Районний центр народної творчості.
  • Районний будинок творчості дітей та юнацтва.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Байраківський заказник — ландшафтний заказник місцевого значення.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  3. Історія міст і сіл Української РСР: У 26 томах. — К.: Головна редакція УРЕ, 1957—1979. — 127 с.
  4. а б Янко М. Т. Топонімічний словник України: Словник-довідник. — К.: «Знання», 1998.
  5. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 3095)
  6. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  7. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-170)

Джерела[ред.ред. код]

  • Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.

Посилання[ред.ред. код]