Велика Бердичівська вулиця (Житомир)

Велика Бердичівська вулиця  Україна
Вулиця Велика Бердичівська
Населений пункт	Житомир
Район	Корольовський район
Історичні відомості
Колишні назви	Великий Станишівський Шлях (у XVIII столітті)
Загальні відомості
Протяжність	3,2 км
Координати	50°14′54″ пн. ш. 28°40′40″ сх. д.
Транспорт
Рух	двобічний, дві смуги
Покриття	асфальт
Інфраструктура
Навчальні заклади	Житомирський державний університет імені Івана Франка
Медичні заклади	Поліклініка № 1 Корольовського району Центральна міська лікарня № 1
Заклади культури	Житомирський обласний український музично-драматичний театр імені Івана Кочерги
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r7946436  ·R
Мапа
Велика Бердичівська вулиця у Вікісховищі

Вели́ка Берди́чівська ву́лиця — одна з найдавніших вулиць міста Житомира.

Розташування

Знаходиться у центрі Житомира та в районі Путятинки і Смолянки.

Історія

Виникла не пізніше XVII ст. як шлях, що вів із Житомирського замку в напрямку c. Станишівки, а далі — через Тетерів — у напрямку Бердичева. У XVIII ст. була відома під назвою Великий Станишівський Шлях.

Забудова почалась у центральній частині міста та поступово просувалася у східному напрямку і в основному сформувалася на початку ХХ ст. у тому вигляді, в якому є і сьогодні (окрім сучасних повоєнних будівель). Починається від Соборного майдану і закінчується на Смолянському майдані, проходить через майдан Корольова. Довжина 3,2 км.

У 1781 р. вулиця закінчувалась на межі сучасного майдану Корольова. Чіткої лінії забудови не було, в окремих місцях ширина вулиці сягала 85,5 м. У 1852 р. фактична забудова вулиці закінчувалася на межі сучасної вул. Шевченка, а вже наприкінці 1850-х років міська межа перемістилася до району сучасної міської лікарні № 1. У 1882 р. було побудовано Бердичівське шосе, яке напряму зв'язало Житомир із Бердичевом, минаючи Станишівку і Кодню. Відтоді роль частини вулиці Великої Бердичівської на відтинку між нинішніми вул. Льва Толстого і Смолянським майданом, стала другорядною, що вплинуло на її забудову. Й досі тут збереглися маленькі будиночки, що є характерним для вулиць передмістя.

Наприкінці XVIII — на початку ХХ ст. називалася вулицею Українською. Назва пояснюється тим, що за часів перебування міста під Річчю Посполитою польські можновладці вважали, що Україна розпочинається на південь від Тетерева і дали вулиці відповідну компасну назву, підкреслюючи тим самим, що Житомир ще знаходиться у Польщі. З укріпленням російської влади на Волині й офіційним затвердженням Житомира губернським центром (1804 р.) вулиця дістала нову «нейтральну» назву (компасний топонім) Велика Бердичівська (вперше в документах зустрічається у 1830-х роках).

Прикметник «велика» означав, що була ще й Мала Бердичівська. У 1919 р. тимчасово носила назву вулиця Петлюри (був також інший варіант — вулиця Квітки-Основ'яненка). З 1920 по 1990 рік вулиця Велика Бердичівська називалася вулицею Карла Маркса (у період німецько-фашистської окупації з 1941 по 1943 роки називалася вулицею Гімлера (1941 р.), з 1942 по 1943 рр. — Головною). У радянський період вулиця топографічно в міру розширення міської межі «приєднувала» до себе самостійні вулиці, які були її продовженням в напрямку Станишівки, а згодом і нові вулиці, що вели у Східний промвузол. У 1957 р. до неї влилися і перестали існувати вулиця Липки, Перша та Друга Смолянка; у 1971 р. — хутір Солдатська Слобідка, с. Станишівський Поруб (тодішня головна вулиця села — Леніна) та безіменна дорога на Слободу-Селець.

Наприкінці 1980-х років вул. Карла Маркса «дотягнулася» до заводу силікатних виробів, хоча він фактично вже знаходився на зовсім іншій вулиці — Промисловій. Тоді формальна довжина вул. Карла Маркса сягнула 9,2 км. Під час початку упорядкування топонімічного ландшафту Житомира, у 1991 р. вулиці Карла Маркса було повернуто її попередню назву Велика Бердичівська в межах, у яких вона була такою у 1920-х роках (виняток становить частина вулиці між вул. Льва Толстого і Смолянським майданом, яку вирішили не дрібнити, тому і не повернули шматочкам цього великого кварталу двох старих назв: вулиці Липки і 1-ша Смолянка). Інші самостійні частини вул. Карла Маркса були відповідно названі: вулиця Івана Гонти і вулиця Слобідська. Ці три вулиці розділяють майдани: Смолянський та Станишівський, які існували і раніше, але були безіменними.

З 1958 по 1974 рр. трамвайний рух здійснювався лише на відрізку Великої Бердичівської між вул. Льва Толстого і Смолянським майданом. У 1974 р. цю останню ділянку трамвайної лінії було теж демонтовано. У 1966 р. на вулиці Великій Бердичівській було відкрито тролейбусний рух.

Будівлі

Будинок Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу

Велика Бердичівська, № 2

Будинок Житомирського автомобільно-дорожнього коледжу Національного транспортного університету

Будинок має статус пам'ятки архітектури.

З 1870 по 1917 роки в будинку розміщувалось Волинське губернське казначейство. Тут працював фінансист та громадський діяч Ілля Бруховський, бував його син відомий краєзнавець-натураліст Всеволод Бруховський (1890—1969).

Пам'ятна дошка на будинку № 2

Велика Бердичівська, № 6

Будинок волинського губернського правління

Триповерховий, цегляний будинок в центральній частині міста. Побудований у 1854 р. і використовувався для розміщення Волинського губернського правління та губернської друкарні. У правлінні працювали Іван Якович Рудченко (Іван Білик), український письменник і фольклорист, чиновник з особливих доручень (1875—1878), брат українського письменника Панаса Мирного, та автор першого українського словника прислів'їв «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864), Симонов Матвій Терентійович (Микола Номис). У 1917 р. в ньому розміщувалися Волинська Українська Рада, редакція першої в Житомирі української газети «Громадянин». У підвальному поверсі будинку, а згодом у його подвір'ї, діяла Волинська губернська друкарня. Будинок зберіг первісний зовнішній вигляд.

Велика Бердичівська, № 13

В. Бердичівська 13

Велика Бердичівська, № 15/1

Центральна частина міста: Велика Бердичівська на розі з Михайлівською вулицею. У кінці XIX століття в цій будівлі знаходилася контора і склад фотографічного приладдя відомого видавця житомирських поштових листівок Г. Лейбенгарца, акціонерне товариство «ГРАМОФОН», а також багато інших контор. В 1907 році в цьому будинку відкрилося Житомирське комерційне училище. Його директором в 1910—1920 роках був Микола Леонтійович Лятошинський, батько відомого композитора Бориса Лятошинського.

Міська рада, Житомир

Майдан Корольова, № 4/2

Будинок Товариства взаємного кредиту

Центральна частина міста: Майдан Корольова на розі з Михайлівською вулицею. Триповерховий, цегляний будинок, складається з двох симетричних частин: лівобічна виходить на Михайлівську вулицю, а правобічна — на майдан Корольова. Побудований в 1900 р. для Товариства взаємного кредиту у стилі модернізованого бароко. В лівобічній частині розташовувались в орендованих приміщеннях (1913–1914) музичні класи Житомирського артистичного товариства, в яких з 1906 по 1910 навчався Скорульський Михайло Адамович. У класах навчався також майбутній український композитор Б. М. Лятошинський. У залі Товариства взаємного кредиту 20 травня 1903 р. виступав Ф. І. Шаляпін (тепер тут сесійний зал міської ради). В 1922 р. тут відбулась прем'єра п'єси Івана Кочерги, який тоді жив і творив у Житомирі «Зубний біль сатани». У роки Другої світової війни будинок був частково пошкоджений. У 1950-х pp. перепланований, реконструйований, надбудований третім поверхом, з'єднаний новою фасадною стінкою з сусідніми будівлями, що існували до 1941 р. як самостійні. З 1959 тут знаходиться міська рада.

Міський центр дитячої творчості, Житомир

Майдан Корольова, № 10

Будинок Житомирської Маріїнської гімназії

Будинок складається з двох частин: основної і прибудови. Основна — дво- та триповерхова (з двору), цегляна, побудована як прибутковий будинок у середині XIX ст., винаймалася губернською поштовою конторою. У січні 1875 р. будинок придбано Маріїнською жіночою гімназією. Це був єдиний до кінця XIX ст. у Волинській губернії жіночий середній навчальний заклад. В гімназії у 1900-х рр. викладав співи житомирський музичний діяч, музичний етнограф М. П. Гайдай — батько української співачки, народної артистки СРСР З. М. Гайдай (1902—1965), яка навчалась тут у 1912 р. Вихованками гімназії були також сестри Лесі Українки — Ніна та Ольга Косачі, природознавець М. Н. Копачевська, поетеса Вероніка Морозівна (В. Я. Морозова), мати Святослава Ріхтера — Г. П. Москальова. У 1919 гімназію було закрито. У її приміщенні розташувався перев'язочний пункт 44-ї стрілецької дивізії, в якому 18 серпня 1919 р. помер командир Таращанської бригади 44-ї дивізії В. Н. Боженко. У наступні роки в будинку знаходилась школа партійно-радянського будівництва, потім — одна з міських шкіл, школа-інтернат, Корольовський райвиконком, з 1983 — міський центр дитячої творчості та дитяча картинна галерея.

Велика Бердичівська, № 32

Будинок Дворянського зібрання

Центральна частина міста. Двоповерховий, цегляний будинок, збудований в другій половині XIX ст. спеціально для Дворянського зібрання. Стіни прикрашало фігурне ліплення, яке не збереглося до наших днів. Будинок мав великий балкон по центру, на першому й другому поверсі були великі зали. Зазнав руйнації у 1944 р. під час визволення Житомира, збереглися тільки стіни. Під час відбудови з'явився третій поверх, залишилася актова зала на другому поверсі. В даний час будинок займає поліклініка № 1 Корольовського району Житомира.

Житомирський державний університет ім. Франка, Житомир

Велика Бердичівська, № 40

Комплекс будівель Житомирської чоловічої гімназії

Головним фасадом виходить на вул. В. Бердичівську. Побудований у 1862 р. для Житомирської чоловічої гімназії, яка розміщувалася в ньому до закриття в 1918. В наступні роки (1862–1964) зліва і справа на відстані 30 м від навчального корпусу були збудовані кам'яні двоповерхові флігелі, в яких розміщувались канцелярія гімназії та квартира її директора, а в другому бібліотека і житло для вихователів гімназії. З жовтня 1919 р. в будинку розміщувався Волинський педагогічний інститут, Волинський інститут народної освіти (з 1920), Інститут соціального виховання (з 1929), Педагогічний (з 1934), Вчительський (з 1935), Педагогічний (з 1938), з 2004 р. — Житомирський державний університет імені Івана Франка. У роки Другої світової війни будинок був пошкоджений. В ході реконструкції у 1962 було добудовано третій поверх з куполом астрономічної обсерваторії. Наприкінці 1980-х споруджено новий корпус, в якому розмістилися історичний, філологічний та факультет підготовки вчителів початкових класів.

Велика Бердичівська, № 42/2

Знаходиться в центральній частині міста. Будинок цегляний, двоповерховий, побудований в комплексі споруд колишньої Житомирської чоловічої гімназії у 1860-х як будинок для казенних квартир дирекції та викладачів. З 1881 по 1885 разом із батьками (батько — Л. М. Омелянський був директором гімназії) в цьому будинку мешкав учень гімназії Василь Леонідович Омелянський, в майбутньому — мікробіолог, академік АН СРСР, почесний член ряду зарубіжних академій наук, автор першого вітчизняного підручника з мікробіології (1909). Після 1919 р. будинок було суттєво переплановано.

Велика Бердичівська, № 89

Пологовий притулок, у якому народився С. Т. Ріхтер

Південна частина міста. Вул. В. Бердичівська, 89. З відступом від лінії забудови вулиці, на невеликому узвишші. В 1901 р. на власний кошт житомирських меценатів братів М. і А. Дуриліних за проектом архітектора М. Лібровича збудований одноповерховий будинок в стилі модернізованого бароко. Призначення будинка — пологовий притулок для небагатих громадян міста. 20 березня 1915 в цьому будинку народився великий музикант 20 ст. — піаніст Святослав Теофілович Ріхтер. У наш час будинок було реставровано, планувалося створення в ньому музею мистецтва і літератури.

Джерела

Мокрицький Георгій Павлович. Вулиці Житомира / Мокрицький Георгій Павлович ; [худож. В. Кондратюк та ін.]. — Житомир: Волинь, 2007. — 640 с. : іл., фотогр., карти, табл., діагр. — (Енциклопедія Житомира. Т. 1). — Бібліогр.: с. 633—638. — ISBN 966-690-84-Х.

Мокрицький Георгій Павлович. Пам'ятки Житомира : енциклопедія : Пам'ятки археології, історії та монументального мистецтва / за заг. ред. Г. Мокрицького. — Житомир: Волинь, 2009. — 243 с. : фотоіл., схеми. — (Енциклопедія Житомира. Т. 2. Кн. 1). — Бібліогр.: с. 52—62. — ISBN 966-690-105-Х.

Посилання

• План міста Житомира Волинської губернії (затверджено 2 травня 1827 року, Санкт-Петербург)
• Велика Бердичівська вулиця та її майдани [Архівовано 19 червня 2015 у Wayback Machine.]