Велика Бугаївка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Велика Бугаївка
Vel bugaiv gerb.gif Vel bugaiv prapor.gif
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Васильківський район
Рада/громада Великобугаївська сільська рада
Код КОАТУУ 3221480501
Основні дані
Засноване 1601
Населення 750
Поштовий індекс 08636
Географічні дані
Географічні координати 50°10′34″ пн. ш. 30°26′27″ сх. д. / 50.17611° пн. ш. 30.44083° сх. д. / 50.17611; 30.44083Координати: 50°10′34″ пн. ш. 30°26′27″ сх. д. / 50.17611° пн. ш. 30.44083° сх. д. / 50.17611; 30.44083
Місцева влада
Карта
Велика Бугаївка. Карта розташування: Україна
Велика Бугаївка
Велика Бугаївка
Велика Бугаївка. Карта розташування: Київська область
Велика Бугаївка
Велика Бугаївка

Вели́ка Буга́ївка — село в Україні, у Васильківському районі Київської області.

Населення — близько 750 жителів.

Історія[ред. | ред. код]

Річ Посполита[ред. | ред. код]

У XVI столітті належало Семену Полозові[1]. Заснована у 1601 р. і входила тоді до складу Київського повіту Київського воєводства Речі Посполитої.

1637 р. згадується як село, що належало шляхтичеві Іванові Грузевичу-Нечаю.

Гетьманщина[ред. | ред. код]

По відновленню 1648 р. української державності увійшла до складу її Васильківської сотні Київського полку і в ній була державна маєтність.

1655 р. Гетьман Богдан Хмельницький своїм указом передав державну маєтність у Великій Бугаївці Павлові Яненку-Хмельницькому у рахунок погашення державного боргу перед ним. По його смерті цю маєтність його удова черниця Феодосія передала 1687 р. у власність Києво-Печерському монастиреві Вознесіння Господнього (жіночому), що було підтверджено указом Гетьмана Івана Мазепи. На той час за поділом 1667 р. України між Річчю Посполитою та Московським царством Велика Бугаївка вже увійшла до складу останнього.

Ярослав Дашкевич стверджував про надання гетьманом Павлом Тетерею 29 квітня 1670 року права «повновластя» на свої маєтки матері-черниці Анастасії, Інокентію Ґізелю, Феодосію Софновичу, чоловіку сестри Атанасія Піроцького, серед яких була «Богаївка».[2]

Російський період[ред. | ред. код]

1711 р. будівлі Києво-Печерського монастиря Вознесіння Господнього за наказом московського царя Петра Романова було відібрано для спорудження печерських укріплень, а сам монастир переведено до Києво-Подільського монастиря Святих Флора і Лавра. Його маєтності, у тому числі й бугаївська, були також передані цьому монастиреві.

1763 р. настоятелька Києво-Подільського монастиря Святих Флора і Лавра Феодора Смаржевська спорудила дерев'яну Великобугаївську церкву Різдва Богородиці.

Перед цим існувала давніша дерев'яна Великобугаївська церква Преображення Господнього, розташована у старому замчищі, яку було перебудовано 1846 р.

Під час відібрання Московським царством монастирський маєтностей 1787 р. маєток у Великій Бугаївці став державною власністю, а його селяни стали державними.

У Великій Бугаївці стояла 3-тя мушкетерська рота, яка взяла участь у Повстанні Чернігівського полку 1826 р.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Великобугаївської волості Київського повіту Київської губернії, мешкало 2692 особи, налічувалось 306 дворів, існували 2 православні церкви, школа, 5 постоялих будинків та лавка. У селі було волосне правління та квартира станового пристава[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3425 осіб (1592 чоловічої статі та 1833 — жіночої), з яких 3379 — православної віри[4].

Період визвольних змагань[ред. | ред. код]

Після розвалу 1917 р. Московської імперії Велика Бугаївка увійшла до складу Української Народної Республіки. Слідом за тим у її межах відбулися події, що були пов'язані з боротьбою українського народу за відстоювання її незалежності.

8 квітня 1919 р. у Великій Бугаївці після одного із боїв з московськими окупантами зупинявся на відпочинок отаман Зелений з частиною своєї дивізії.

21 квітня 1919 р. до Великої Бугаївки прибула і деякий час стояла там піхота дивізії отамана Кармелюка.

1920 р. у Великій Бугаївці було остаточно встановлено московський окупаційний режим.

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

На початку 1930-х років село пережило примусову колективізацію та репресії. Були розкуркулені сім'ї, які мали худобу, земельні наділи, гарні будинки. Збереглися спогади мешканки села Синільник Меланія Корніївна. Згідно з ними, її батьки в 1928 чи в 1929 році перебралися в хату, побудовану з дерева та криту залізом. У родині було ще двоє дітей, ще одна сестра була заміжня і жила з родиною чоловіка. У селі не було приміщення для сільської ради, тому у 1931 році родину Синільників, будинок яких був найкращим у селі, вирішили виселити. Забрали тоді в сім'ї коня та увесь реманент.

Старожили села пригадали родини Ясько Дем'яна, Майорів (вуличне прізвисько) Йосипа із Зарічної та багато інших — порівняно заможних у порівнянні з іншими селянами господарів, які заробили свої статки важкою працею. У процесі розкуркулення, ці родини зазнали особливих репресій.

В ході колективізації у селі було створено 3 колгоспи: на Беркові — імені ІІІ Інтернаціоналу (Комінтерну), на хуторі — імені Молотова, в центрі — ІІ П'ятирічки. Щодо їх діяльності збереглися свідчення:

« Плану хлібозаготівель у Великій Бугаївці не виконують. Сам голова сільради Овсяниченко, секретар комсомольського осередку Кучеренко та лікар Чаплигін — ось ті дезертири, що зривають хлібозаготівлі, підтримуючи куркульські балачки про нереальність плану. А лікар Чаплигін — той одверто виявив своє вороже обличчя, заявивши, що до хлібозаготівель треба підійти обережно, щоб, мовляв, не трапилося потім лікувати людей, що можуть заслабнути з голоду »

М. М. Курна, жителька села та очевидиця подій, розповіла, що в 17 років залишилась сиротою, бо у 1933 році померли від голоду всі її рідні: мати, батько, сестра і брат. У родині Величка Олексія та Величко Феодосії з 7 дітей залишилось четверо. Були в селі родини, які вимерли повністю.

Всього Голодомор за різними свідченнями забрав життя понад 1 тис. жителів В. Бугаївки (точних даних немає). Очевидці трагедії пригадали 102 прізвища загиблих жителів. Відомі 2 місця масового поховання жертв голодомору, нині там встановлені пам'ятники[5].

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

В селі народилися:

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Стаття Hostoml у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III С. 163 з 1895 року(пол.)
  2. Ярослав Дашкевич. Павло Тетеря // Володарі гетьманської булави: Історичні портрети / Автор передмови В. А. Смолій. — К.: Варта, 1994.— 560 с.— С. 279. ISBN 5-203-01639-9
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-89)
  5. Ульянченко В.І., Сергійчук В.І., Гай А.І., Шевченко С.В., Василинець Р.Д. Упорядкування Гая А.І. Київський обласний том Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. — «Буква», 2008. — С. 239. — ISBN 978-966-7195-95-3.