Велика Вільшаниця
| село Велика Вільшаниця | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Львівська область |
| Район/міськрада | Золочівський район |
| Рада/громада | Великовільшаницька сільська рада |
| Код КОАТУУ | 4621881501 |
| Основні дані | |
| Засноване | 1456 |
| Населення | 873 |
| Площа | 3,762 км² |
| Густота населення | 232,06 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 80732[1] |
| Телефонний код | +380 3265 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°48′25″ пн. ш. 24°39′46″ сх. д. / 49.80694° пн. ш. 24.66278° сх. д.Координати: 49°48′25″ пн. ш. 24°39′46″ сх. д. / 49.80694° пн. ш. 24.66278° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
240 м |
| Водойми | р. Гологірка |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 80732, Львівська обл., Золочівський р-н, с. Велика Вільшаниця, тел. 56-1-18 |
| Карта | |
  Велика Вільшаниця | |
 Велика Вільшаниця | |
| Мапа | |
|
Велика Вільшаниця у Вікісховищі? | |
Вели́ка Вільша́ниця — село в Золочівському районі Львівської області (Україна).
Населення становить 873 осіб.
Орган місцевого самоврядування — Великовільшаницька сільська рада.
Зміст
Географія[ред. | ред. код]
Село Велика Вільшаниця розташоване на перехресті трьох географічних районів: Мале Полісся, Надбужанська котловина і Подільська височина. Розкинулося в долині річки Гологірки, за 56 км на схід від обласного центру (м. Львів), та 17 км на південний захід від районного центру (м. Золочів). Через територію села проходить автомагістраль Львів-Кропивницький-Знам'янка, а за 20 км від села розташована залізнична станція «Красне». Село простягається з півночі на південь до трьох кілометрів, займаючи південно-західну частину Буго-Стирської міжрічкової хвилястої рівнини та північно-східну частину гір Гологір. Територія села має різноманітні природні умови. Але більшу частину території займає слабохвиляста рівнина, що безпосередньо прилягає до Гологоро-Кременецького низькогірного краю Поділля. Мікрорельєф пониженої території в південно-західній частині характеризується невеликими западинами.
Через село протікає річка Гологірка, яка бере початок на Головному європейському вододілі, що належить до басейну Балтійського моря. Живлення снігово-дощове і підземне. Рівень води змінюється за сезонами року. Гологірка є правою притокою річки Полтви. Її довжина 24 км.
Ґрунтовий покрив території села теж різноманітний. Це пов'язано з кліматичними умовами і рельєфом території. В ґрунтовому покриві переважають сірі, світло-сірі, чорноземні і торфові ґрунти.
Основна рослинність лук: осот, подорожник, тимофіївка, тонконіг. Болота займають порівняно невеликі площі. Частина боліт осушена. Землі села межують з двома заповідними ділянками степової рослинності. Це Лиса гора і гора Сипуха, які займають площу 84,3 га. Школа і місцева влада проводить природоохоронні заходи з метою збереження рідкісних рослин на цих територіях.
В межах села зустрічаються такі корисні копалини як пісок і торф.
Вигідне фізико-географічне і транспортне розташування села позитивно впливає на його соціально-економічний розвиток.[2]
Історія[ред. | ред. код]
Перша письмова згадка про село належить до кінця XIV ст. А місцевість, на якій воно розташовувалось, була дуже заболочена. На ній росло багато вільхи, так званий, Вільховий гай (Вільшановий гай). Від цього, мабуть, і пішла назва поселення.
Існують дві версії заснування села. Одна розповідає, що у місто Гологори їхали чумаки, везли сіль і біля Вільхового гаю, у долині, вони зупинились на відпочинок. Місцевість їм сподобалась і вони заснували перше поселення. За цією версією село зародилось з північної сторони.
Другий переказ розповідає про те, що їхав мадяр, зупинився на Гряді (поле яке оточує село). На цьому місці побудував тимчасове житло і назвав його «Вільшаниця-Буда». З часом зупинялись інші люди, осідали і поступово виникло поселення. Під час монголо-татарської навали цю територію було спалено. Жителі, які залишились живими, втекли у Вільшановий гай. За цією версією село зародилось зі східної сторони.
Найдавнішою промисловою спорудою, яка збереглася до наших днів, є місцевий млин. Згадка про нього зустрічається ще в XV ст. Млин на той час був водяним.
У селі побудували дерев'яний храм, який під час однієї з пожеж згорів.
Власниками села були шляхтичі Сєнявскі (зокрема, село було віном Йоанни — другої дружини Стефана Александра Потоцького[3]). Землі села Велика Вільшаниця належали володінням графів Ожаровських. На пожертву графині Ожаровської (останньої правительки роду) року 1882 збудовано новий кам'яний храм.
Середня школа[ред. | ред. код]
Особливої уваги заслуговує історія школи села. Її літочислення починається з далекого 1886 року і тісно пов'язане з релігійним життям громади. Графиня Ожировська, котра побудувала храм, допомогла громаді переобладнати господарські приміщення храму, які належали поміщику Озгі, у шкільні класи. Першим директором школи був Йосип Тарнавський. З історії Золочівщини відомо, що то була єдина семикласна школа у Красненському повіті. Сюди приходили діти, молодь з усієї округи від Словіти аж до Вільшанки. Вчилися діти і по сільських хатах: Фігурняка Кароля, Ховзуна Якима, Гураля Василя. В селі було створено шкільний комітет, який прикладав багато зусиль для розбудови школи.
Року 1922 група українців-емігрантів, що проживають в Америці, через жителя села Василя Волошина, передала подарунок для школи, вилитий з бронзи дзвін. Впродовж багатьох десятиліть він кликав дітей на уроки. На пожертви громади та вихідців із села, збудовано двоповерхове приміщення школи, якому вже більше як 70 років.
В роки Другої Світової війни школу було переобладнано в лікарню. Сюди привозили і лікували поранених з навколишніх округ. Пам'яттю про загиблих є братська могила, в якій захоронено понад 300 чоловік. Поряд із захороненими, на меморіальній дошці викарбувано прізвища односельчан, що загинули на фронтах війни. Щороку з ініціативи місцевої влади, школи на могилі вшановують пам'ять загиблим і шану ветеранам війни.
Року 2006 школа відсвяткувала своє 120 річчя. З 2004 р. школу очолює молодий директор Нагірна Наталя Іванівна.
Багато селян під час Другої Світової війни стали на захист незалежності України. У 1941-50 рр. значна кількість односельчан загинула від рук НКВДС. Пам'яткою цим героям є насипана могила. Щороку на Покрову, 14 жовтня, на могилі відправляється панахида, виступи учнів, які присвячені вшануванню пам'яті героям.[4]
Храм[ред. | ред. код]
Згідно даних візитації 1732 р. у с. Вільшаниця був дерев'яний храм Богоявлення Господнього з однією банею, вкритою гонтом. Також біля храму була дерев'яна дзвінниця та цвинтар. У селі налічувалося понад 70 парафіян.[5]
За о. Кароля Левицького у 1874 р. розпочалося будівництво нового мурованого храму. Основним жертводавцем спорудження та оздоблення цього храму стала графиня Сюзанна Ожаровська, у володіння якої входило село. Будівництво нового храму розпочалося згідно з проектом відомого архітектора Сильвестра Гавришкевича. Зі статті газети "Слово" відомо, що 4 (16) жовтня 1881 р. в с. Вільшаниця Унівського деканату відбулося освячення нового мурованого храму, спорудженого у вигляді хреста. Чин освячення здійснив Високопреосвященніший митрополит Йосиф Сембратович. Упродовж 1883-1884 рр. відомий тогочасний митець Теофіл Копистинський намалював для храму 16 ікон. З 1924 р. храм іменується в честь Пресвятої Трійці.[6]
Адміністративний устрій і інфраструктура[ред. | ред. код]
Село Велика Вільшаниця — центр сільської Ради, до якої входять села: Трудовач, Стінка, Гологірки. Села які входять до сільської Ради є невеликі. Село Трудовач і Гологірки газифіковано. В селі Трудовач працює початкова школа. Прокладено асфальтовану дорогу до села Стінка.
Околиці села Велика Вільшаниця в основному зайняті сільськогосподарськими угіддями. Більшість населення села зайнято сільськогосподарською працею. Після розформування колгоспу землі перейшли у приватне користування.
На території села працює хлібопекарня. Відкрито птахофабрику по вирощуванні індиків і проходить будівництво міні-заводу по виробництву кормів для тваринництва. Це звичайно сприятиме забезпеченню населення робочими місцями.
Під керівництвом місцевого підприємця в селі функціонує ферма по відгодівлі страусів.
В селі працює Народний дім «Просвіта», в якому проводить дозвілля молодь села, виступають учасники художньої самодіяльності. До послуг населення — відділення зв'язку, працює медпункт, три продовольчих магазини і один промисловий. Для культурного відпочинку селян відкрито два кафе-бари. Після тривалої реконструкції в селі знову запрацював млин.
В сиву давнину село було поділено на кілька частин, назви яких збереглися до нинішнього дня: Воля, Середина, Кут, Рониво, Доли, Заріччя, Патлаївка, Ходак, Затилля, Гарбалівка, Хмелівка. Деякі назви досліджено: Гарбалівка, Хмелівка — від прізвищ родин, Заріччя — за рікою, Затилля — в кінці села, Доли — в низинній місцевості, Ходак — територія має вигляд чобота-ходака, Воля — початок села, Кут — кінець села. Інші назви досліджуються.
Із західної сторони села знаходиться цвинтар, який в народі називається «Холеричним». Він має трагічну історію. Цвинтар започаткований у час страшної епідемії холери.
Року 1848 на честь скасування кріпосного права було встановлено хрест Свободи. На місці колишньої корчми, за кошти жителів села, було встановлено Хрест Тверезості[7].
Відомі люди[ред. | ред. код]
Село славиться хорошими, працелюбними людьми. Серед вихідців села: лікарі і вчителі, будівельники і юристи, викладачі вузів, професори, поети і самодіяльні композитори.
- Курманович Віктор — генерал УГА.
- Жуковецька Володимира (Псевдонім — Вільшанецька) — поетеса.
- Шнайдер Антін — галицький археолог-аматор і краєзнавець.
- Левко Воловець — український поет.[8]
- Салівончик Володимир Володимирович (1979—2014) — український військовик, загинув в боях під Волновахою[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Довідник поштових індексів України. Львівська область. Золочівський район
- ↑ Велика Вільшаниця. Архів оригіналу за 1 вересень 2014. Процитовано 17 жовтень 2009.
- ↑ Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985.- Tom XXVIII/2. — Zeszyt 117. — S. 179. (пол.)
- ↑ Велика Вільшаниця
- ↑ Національний музей ім. Митрополита Андрея Шептицького у Львові, РЛ-12 Генеральна візитація Львівської єпархії 1730-1733 рр. арк. 107.
- ↑ Короткий парафіяльний літопис с. Велика Вільшаниця (до 90-х років ХХ ст.) / прот. Василій Ховзун. Львів: ЛА "Піраміда", 2015. - ст. 43-47.
- ↑ Велика Вільшаниця. Архів оригіналу за 1 вересень 2014. Процитовано 17 жовтень 2009.
- ↑ Велика Вільшаниця
- ↑ На Львівщині відкрито меморіальну дошку герою-прикордоннику, який загинув під Волновахою. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 5 листопад 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- Olszanica 4.) O., wś // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1886. — T. VII : Netrebka — Perepiat. (пол.) — S. 499—500. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
.png){kind=small}
