Велика Моравія
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Вели́ка Мора́вія (чеськ. Velkomoravská říše, словац. Veľká Morava) — історична держава західних слов'ян у басейні Середнього Дунаю, що сягала верхів'їв річок Лаби й Одри. Виникла наприкінці VIII — початку IX століть на території сучасних Словаччини й Моравії та досягла розквіту в 860—880 роках.
Зміст
Територія Великої Моравії[ред. | ред. код]
Традиційний погляд на межі Великої Моравії[ред. | ред. код]
На думку більшості істориків, основні території Великої Моравії були розташовані в долині річки Морави в сучасній Чехії, та в землях Словаччини.[1][2] Припускають, що великі ранні середньовічні фортеці та значна скупченість поселень виросли навколо них, що важливі центри влади з'явилися в цьому краї в 9-му столітті.[3][4]
| « | На півночі розташовані Aфдріді, на північному заході Вілте, які називаються Хефелдан. На сході країна Венедів, яка називається Сиселі; на південному сході, на деякій відстані, Моравія. На захід від Моравії розташовані Тюрингія та Богемія і частина Баварії. На південь від них, з іншого боку річки Дунай, країна Карантанія, яка лежить на південь в горах, під назвою Альпи... На схід від країни Моравії, країна Віслян і на схід від них є Даки, які були раніше Готами. На північний схід від Моравії є Далемінці і на схід від Далемінців є Хоричі і на півночі від Далемінців живуть Сурпі на заході від Сиселів. | » |
Король Альфред — Англо-саксонська версія Орозія[5]
Межі Моравії не можуть бути точно визначені через брак точних одночасних джерел.[6][7] Наприклад, монахи, що пишуть у Фульдських анналах в 9-му столітті, очевидно, були обмежені знанням про географію віддалених районах Центральної Європи.[8] Крім того, Велико-Моравські князі почали вести експансіоністську політику в 830-ті роки, таким чином межі свого князівства часто змінювали.[9]
Велика Моравія досягла піку свого територіального розширення за Святополка I (870-894 р.).[10] Мала Польща, Паннонія та інші регіони були змушені підкоритися, принаймні формально, часто тільки протягом короткого періоду, визнати його сюзеренітет.[11][7] Утім однак, ані археологічні знахідки, ані письмові джерела не підтверджують традиційне уявлення про постійну анексію величезних територій за його правління.
Початки[ред. | ред. код]
На початку IX століття князівство на річці Північна Морава, лівій притоці Дунаю, у теперішній східній Чехії, приєднало або підкорило собі слов'янські землі, що лежали навколо нього й домоглося фактичної незалежності від Франкської держави, створеної Карлом Великим. Великоморавське князівство об'єднувало в той час слов'янські землі на середньому Дунаєві і його притоках — чехів, словаків, панонських слов'ян, східних словенів і східних (карпатських) хорватів і прагнуло звільнитися від верховенства й заступництва німецького імператора й баварських єпископів.
Вперше назва Моравія згадується в західних джерелах в 822 році, коли посли мораван, серед інших послів слов'ян, прибули до двору імператора Франкської держави Людовика I Благочестивого[12][13].
Першим історично достовірним правителем Моравського князівства є Моймир I, засновник династії Моймировичів.
Маючи мету хрестити Моравію, король Баварії Людовик II Німецький в 829 році передав землі Моравії під юрисдикцію єпископства Пассау. Моймир I підтримав християнських місіонерів, і в 831 році єпископ Регінар Пассауський хрестив його і всіх мораван[14].
Боротьба за незалежність[ред. | ред. код]
Князі Моймир I (Mojmír) (830—846), який в 833 приєднав до своєї держави Нітранське князівство, і Ростислав (846–870) виступили проти агресивної політики німецьких феодалів. Боротьба із зовнішньою експансією, підпорядкована логіці внутрішньодержавного будівництва, змусила Велику Моравію прийняти християнство й створити власну церковну організацію. Термін Великоморавія став уживатися, починаючи з візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного в його праці De Administrando Imperio, написаної близько 950 року.
Князь Моймир I визнав над собою сюзеренітет (номінальне верховенство) франкських імператорів, але зберігши повну політичну автономію. У 833 року завоював Князівство Нітра на території сучасної західної частини Словаччини, яким правив князь Прібіна, а в 846 — поширив свою владу на територію Чехії. Так утворилася Велика Моравія, яка згодом перетворилася на королівство Велика Моравія.
У 846 році між Моймиром I і Людовиком II Німецьким стався конфлікт: король Східно-франкського королівства звинуватив мораван у намірі відколотися, вторгся в Моравію, повалив Моймира і поставив новим князем його племінника Ростислава[15]. Відомостей про подальшу долю Моймира I немає.
Ростислав Моравський[ред. | ред. код]
Приблизно в 861 році Ростислав вирішив, що остаточно покінчить із впливом східних франків у Великій Моравії. Тому звернувся до папи Римського з проханням надати вчителів, які б могли вишколити місцевих священиків (згідно з декотрими джерелами хотів єпископа). Однак папа не відгукнувся. Візантійські священики, які вже давно діяли у Великоморавії запропонували звернутися з цим самим проханням до візантійського імператора Михаїла ІІІ. Ростислав разом із Святополком так вчинили 861 або 862 року. Михаїл ІІІ, який у переддень схизми радо використав такий шанс і приблизно 863 року прислав Константина і Методія (Кирила і Мефодія), слов'ян за походженням. Ці ченці, що діяли у Великій Моравії, долучилися до створення слов'янської писемності. Папа Адріан II висвятив Мефодія на єпископа Моравії та Паннонії, давши йому, як своєму легатові, всі місіонерські повноваження. Константин і Методій склали в Моравії "Судовий закон для мирян". Перший пункт цього закону стосувався людей, які не прийняли християнство, накладаючи суворі покарання на тих, хто здійснює язичницькі обряди, жертви або молитви. Покарання полягало в тому, що: «Кожне село, в якому робляться жертви або молитва поганська, має бути віддане Божому храму з усім майном, що належить господарям у цьому селі. Ті, хто приносять жертви та молитви, будуть продані з усією своєю власністю, а отриманий прибуток буде передано бідним»[16].
Як Ростислав, так і Святополк були змушені у 868–869 роках відбивати чергові напади східних франків. 870 року Святополк перейшов на сторону ворога і визнав суверенітет східних франків над його Нітранським князівством. Після того, як Ростислав намагався полонити Святополка, Святополк у свою чергу дав полонити Ростислава і віддав його в листопаді 870 до рук східних франків. Крім того, франки вислали власних графів Вільяма та Енгельшалька як регентів у Моравське князівство Ростислава. Святополк у Нітранському князівстві, який тоді надіявся, що стане володарем і в тій частині Великоморавії, яка належала Ростиславові, відмовився визнати східно-франкську окупацію, за що його разом з Мефодієм ув'язнили. Влітку 871 року під проводом Славомира виникло великоморавське повстання проти східно-франкських регентів. Франки звільнили Святополка за умови, що їм допоможе придушити повстання. Однак звільнений Святополк обернувся проти франків, переміг, і став новим володарем Великоморавії. Його перемога означала остаточний кінець будь-якої надвлади східних франків у Великоморавії.
Правління Святополка I[ред. | ред. код]
По смерті князя Ростислава в країні правив князь Святополк (Svatopluk) (870-894), який провадив пролатинську політику. При ньому латинський обряд, поширюваний західними місіонерами, взяв гору над візантійським. У 871 і 872 роках Святополк знову був змушений оборонятися від нападів франків. У 874 році між послами Святополка і Людовика Німецького був укладений Форхгаймський мир. Святополк зобов'язувався виплачувати Східно-Франкському королівству данину і формально визнавав його верховенство. Натомість він отримував перепочинок у боротьбі проти свого найбільш сильного супротивника, можливість завойовувати нові землі і перетворити Велику Моравію на потужну державу. Експансії Великої Моравії сприяла її культурна перевага над сусідами. Вже в 874 році Святополк опанував землями у верхній течії Вісли. Далі він зайняв північ сучасної Моравії в околицях міста Опава. У 880 році до володінь Великої Моравії додалися Сілезія і схід сьогоднішньої Угорщини в середній течії Тиси, що належав тоді болгарам. З 890 року частиною держави Святополка стали також Богемія (князівство Пржемисловичів) і Лужиця.
У 882 році Святополк як союзник східно-Франкського короля Карла III вдерся в землі своїх давніх ворогів, маркграфів Вільгельма II і Енгельшалька I і прогнав їх. Вони в свою чергу уклали союз з Арнульфом Каринтійським в Паннонії, який налаштував болгар проти Святополка. Святополк розбив болгар і включив до складу своєї держави навіть Паннонію — частину території Арнульфа Каринтійського. Святополк проводив значущі суспільні та військові реформи, зберігаючи сильні позиції Великої Моравії в Центральній Європі. До реформ належало і церковне управління, створене в 880 році. У Нітрі було засновано єпископство, підпорядковане архієпископу Мефодію. У тому ж році Велика Моравія стала леном Папи Римського, що означало рівне становище зі Східно-Франкським королівством. Святополк став і де-юре королем, хоча і раніше іноді називався Rex. Рік по тому в Нітрі було засновано перший монастир в сучасній Словаччині.
В кінці правління Святополка римський папа внаслідок складних відносин і смерті Мефодія заборонив літургію на церковнослов'янській мові, згодом папський легат був вигнаний учнями Мефодія. Князь Святополк правив до 894 року. За добу Святополка Велика Моравія набула найбільшого розміру. Саме у цей період до складу держави входила територія Закарпаття.
Святополк I помер в 894 році. Заповівши своїм синам укріплювати державу і чинити опір східним франкам, він розділив державу між синами. Князем Великої Моравії став його перший син Моймир II. Другий син, Святополк II, отримав Нітранське князівство. (Можливо, у Святополка I був ще один син — Предслав.)
Столицею на Великоморавії було місто Велеград, чиє місцезнаходження на сьогоднішній день є спірне.
Занепад Великої Моравії[ред. | ред. код]
Вже наступного 895 році Святополк II, підтримуваний Арнульфом Каринтійським, повстав проти свого старшого брата. Розпочатий конфлікт послабив Велику Моравію, і від неї стали відпадати прикордонні території. Сюзеренітет Арнульфа визнали Богемія і Лузація. Моймир II зумів консолідувати сили. У 898 році він попросив папу прислати в Моравію нових священнослужителів, щоб зменшити вплив священнослужителів з Баварії. Баварці, незадоволені цією вимогою, послали до Великої Моравії війська. Моймир II розбив їх і, більше того, зумів зловити бунтівника-брата. Втім, баварці виручили Святополка II і забрали з собою.
Нова небезпека виникла, коли прийшли угорці. У 896 році вони розселилися на малонаселених землях Великої Моравії вздовж верхньої і середньої течії Тиси, а в 900—901 роках стали переходити Дунай і селитися на правій його стороні.
Коли в 901 році угорці стали здійснювати набіги на землі Східно-Франкського королівства, німецька знать уклала мир з Великою Моравією, а Моймир II помирився з братом, який повернувся на батьківщину. Цей мирний договір також поклав край війні між Великою Моравією і франкським васалом Богемією, що тривала з 895 року.
У період з 902 по 906 роки Моймир II кілька разів відбивав нападки угорців (іноді за допомогою баварських військ). Моймир II і Святополк II, ймовірно, загинули в 907 році в битві при Пресбурзі[17].
На початку X століття у Великоморавську державу вдерлися угорські племена, найбільші міста були зруйновані й запустіли. Держава розпалася в результаті мадярського завоювання в 906—907 роках. В Угорщині слов'янське населення було асимільовано. Згодом Моравія стала частиною Чеського князівства.
Культура Великої Моравії[ред. | ред. код]
Культура Великої Моравії розвивалася під сильним впливом Візантії.
З архітектурних пам'ятників того періоду збереглися лише фундаменти, виявлені при розкопках в XX столітті.
| « | У центральній області Великої Моравії були виявлені залишки 20 храмів, споруджених з кам'яних брусів, а всередині прикрашених кольоровими фресками. Більшість цих будівель з'явилося вже в 1-й пол. IX століття, до приходу Кирило-Мефодіевої місії ... Мефодію, який став згодом архієпископом Моравським, вдалося домогтися (від Риму) введення слов'янської літургії в костелах Великої Моравії. | » |
— писав академік Йозеф Поулік… Найбільш популярним типом церковної споруди була ротонда. Саме з Великої Моравії поширилася вона пізніше через Чехію і Польщу на Русь, а також в інші слов'янські держави.
У прикладному мистецтві відчувається арабський і перський впливи. Дуже розвиненою була ювелірна справа, особливо у виготовленні жіночих прикрас. Секрет найтоншого моравського лиття неповністю розгаданий і в наші дні. У першій половині IX століття переважав так званий блатницько-мікульчицький стиль, коли гравійований орнамент комбінувався з карбуванням, високим рельєфом і черню.
Література[ред. | ред. код]
Але місії Кирила і Мефодія виходять за межі релігійної та політичної сфер. Після того, як папа Римський визнав за слов'янською мовою статус літургійної і дозволив читання Євангелія слов'янською під час богослужіння, стала активно розвиватися література цією мовою, спочатку переклади проповідей, потім і оригінальні твори, наприклад, «Проглас» святого Кирила. Тим не менше, після смерті Мефодія (885 р.) всі його послідовники були вигнані з Великої Моравії і використання слов'янського богослужіння у Великій Моравії був епізодом у своїй історії, який тривав тільки близько 22 років.[18] Пізня форма старослов'янської мови залишається літургійною мовою в Росії, Болгарії, Польщі, Македонії та Сербській Православній Церкві. Кирило також винайшов глаголицю, яка теж підходить для слов'янських мов. Він переклав Євангеліє і перший переклад Біблії на слов'янську мову був пізніше завершений його братом Мефодієм.
Мефодій написав перший слов'янський правовий кодекс, поєднуючи місцеве звичаєве право з передовим візантійським правом. Точно так само, у Великій Моравії правовий кодекс є не просто перекладом з латині, але він також визначає покарання за число злочинів, спочатку трактує примирення з дохристиянськими слов'янськими звичаями, забороненими в християнстві. Канонічне право просто запозичено з візантійських джерел.
Є не так багато літературних творів, які можуть бути однозначно визначені як написані у Великій Моравії. Одним із них є Проглас, вірш, у якому Кирило захищає слов'янську літургію. Житіє Кирила (приписується Клименту Охридському) і Житіє Мефодія (написане ймовірно наступником Мефодія Гораздом) є біографією святих із цінної інформацією про Велику Моравію Ростислава і Святополка І.
Брати також заснували академію, спочатку на чолі з Мефодієм, який підготував сотні слов'янських духовних осіб. Добре освічений клас не має важливого значення для адміністрації всіх ранньофеодальних держав та Великої Моравії. Житіє Мефодія згадує єпископа Нітри радником Святополка I і навіть князю Коцелу в Блатенському князівстві було сказано, щоб він освоював глаголицю.[19] Місцезнаходження академії Великої Моравії були визначено, але можливі місця включають Мікульчице (де деякі щупи були знайдені в церковній будівлі), замок Девін (з будівлею, визначеною як вірогідною школою), і Нітру (Єпископальна Базиліка і монастир). Коли учні Мефодія були вигнані з Великої Моравії в 885 році, вони поширили свої знання (у тому числі глаголицю) в інших слов'янських країнах, таких як Болгарія, Хорватія та Чехії. Вони створили кирилицю, яка стала стандартом алфавіту в Київській Русі (сучасній Україні, Білорусі та Росії). Культурна спадщина Великої Моравії збереглася в Болгарських семінаріях, прокладаючи шлях для Хрещення Київської Русі.
Див. також[ред. | ред. код]
- Блатенське князівство
- Моравія
- Маробод
- Моймир
- Ростислав (князь великоморавський)
- Святополк I (князь Великої Моравії)
- Предслав
- Костел святої Маргарити Антіохійської (Копчани)
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Велика Моравія |
- А. Г. Плахонін. Великоморавське князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 471. — ISBN 966-00-0734-5.
- Great Moravian reenactment and experimental archeology, articles, timeline, primary sources, original findings (чес.)
- Articles about Great Moravia and text of many primary sources (чес.)
- Микола Чубатий. Християнство слов'янського обряду і Русь IX.—XI. століть (II).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Macháček, 2009, с. 261
- ↑ Curta, 2006, с. 126-128
- ↑ Curta, 2006, с. 130
- ↑ Barford, 2001, с. 109
- ↑ King Alfred's Anglo-Saxon Version of Orosius (ch. 1.1.12), pp. 35-37.
- ↑ Kirschbaum, 2005, с. 35
- ↑ а б Macháček, 2012, с. 11
- ↑ Curta, 2006, с. 128
- ↑ Barford, 2001, с. 109-110
- ↑ Barford, 2001, с. 110
- ↑ Poulík, 1978, с. 160
- ↑ Аннали королівства франків (822 рік).
- ↑ Гімбутас М. Сло'вяни
- ↑ Sommer, Petr, «Bohemia and Moravia», in Berend, Nora, Christianization and the rise of Christian monarchy: Scandinavia, Central Europe and Rus' c. 900—1200, Cambridge, UK ; New York: Cambridge University Press, pp. 214—262
- ↑ Фульдські аннали (846 год).
- ↑ Zakon sudnyj ľjudem. Soudní zákoník pro lid - sepsán kolem roku 863. Zákoník z Velké Moravy (Zakon sudnyj Ljudem) - PDF. docplayer.cz. Процитовано 2019-01-27.
- ↑ Давня історія. Середньовіччя. Нова історія
- ↑ Milan Strhan, David P. Daniel, Slovakia and the Slovaks: a concise encyclopedia, Encyclopedical Institute of the Slovak Academy of Sciences, 1994 , p. 229
- ↑ Stanislav, Ján (1934). Životy slovanských apoštolov Cyrila a Metoda. Panonsko-moravské legendy.. Bratislava, Praha: Vydané spoločne nakladateľstvom Slovenskej ligy a L. Mazáča. Архів оригіналу за 2008-03-25. Процитовано 2009-10-09.
]
- Колишні держави Європи
- Колишні монархії Європи
- Великоморавія
- Історія Моравії
- Середньовічна Австрія
- Середньовічні держави Польщі
- Середньовічні держави Німеччини
- Середньовічна Словаччина
- Середньовічна Угорщина
- Середньовічні держави України
- Середньовічна Хорватія
- Середньовічна Чехія
- Середньовічні держави Європи
- Середньовічні слов'янські держави
- Історія Закарпатської області
- Історія Галичини
- Історія Центральної Європи
- IX століття в Європі
- IX століття в Україні
- IX століття в Угорщині
- 907 у Європі
- 907 в Україні
- 907 в Угорщині
- Держави і території, засновані у VIII столітті
- Держави і території, зникли 907
