Велика Моравія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Велика Моравія
VIII століття – 907
Розташування Велика Моравія
Велика Моравія наприкінці ІХ ст.
Столиця Велеград
Мови Староцерковнослов'янська, Староморавська , Старословацька .
Релігії Поганство, Християнство
Форма правління монархія
Моймировичі, князі
 - (830846) Моймир I
 - (894907) Моймир II (останній)
Історія
 - Утворення князівства VIII століття
 - Розквіт при Святополку І з 871 по 894 рік
 - Завоювання Угорщиною 907 рік
Попередник
Наступник
Blank.png Аварський каганат
Blank.png Нітранське князівство
Чеське князівство Přemyslovci erb.svg
Угорське королівство Alex K Kingdom of Hungary-flag.svg

Вели́ка Мора́вія (чеш. Velkomoravská říše, словац. Veľká Morava) — історична держава західних слов'ян у басейні Середнього Дунаю, що сягала верхів'їв рік Лаби й Одри. Виникла наприкінці VIII — початку IX століть на території сучасних Словаччини й Моравії та досягла розквіту в 860880 роках.

Територія Великої Моравії[ред.ред. код]

Традиційний погляд на межи Великої Моравії[ред.ред. код]

Велика Моравія за часів Святополка I. Достовірно великоморавські землі виділені темно-зеленим. Ймовірно великоморавські - світло-зеленим.

На думку більшості істориків, основні території Великої Моравії були розташовані в долині річки Морави в сучасній Чехії, та в землях Словаччини.[1][2] Припускають що великі ранні середньовічні фортеці і значне скупчення поселень виросли навколо них, що важливі центри влади з'явилися в цьому регіоні в 9-му столітті.[3][4]

« На півночі розташовані Aфдріді, на північному заході Вілте, які називаються Хефелдан. На сході країна венедів, яка називається Сисилі; на південному сході, на деякій відстані, Моравія. На захід від Моравії є, Тюрингія та Богемія і частина Баварії. На південь від них, з іншого боку річки Дунай, країна Карантанія, яка лежить на південь в горах, під назвою Альпи... На схід від країни Моравії, країна Віслян і на схід від них є даки, які були раніше готами. На північний схід від Моравії є Далемінці і на схід від Далемінці є Хоричі і на півночі від Далемінців живуть Сурпі і на захід від них Сиселі.  »

Король Альфред - Англо-саксонська версія Орозія[5]

Межі Моравії не можуть бути точно визначені через відсутність точних одночасних джерел.[6][7] Наприклад, монахи, які пишуть в Фульдських анналах в 9-му столітті, очевидно, були обмежені знанням про географію віддалених районах Центральної Європи.[8]] Крім того, Велико-Моравські князі почали вести експансіоністську політику в 830-ті роки, таким чином межі свого князівства часто змінювали.[9]

Велика Моравія досягла піку свого територіального розширення при Святополку I (870-894 р.).[10] Мала Польща, Паннонія і інші регіони були змушені підкоритися, принаймні формально, часто тільки протягом короткого періоду, визнати його сюзеренітет.[11][7] Тим не менш, ні археологічні знахідки, ні письмові джерела не підтверджують традиційне уявлення про постійну анексію величезних територій в його правління.

Початки[ред.ред. код]

Руїни у Дуцовом з часів Великоморавії

На початку IX століття князівство на річці Північна Морава, лівій притоці Дунаю, у теперішній східній Чехії, приєднало або підкорило собі слов'янські землі, розташовані навколо нього й домоглося фактичної незалежності від Франкської держави, створеної Карлом Великим. Великоморавське князівство об'єднувало в той час слов'янські землі на середньому Дунаєві і його притоках — чехів, словаків, панонських слов'ян, східних словенців і східних хорватів і прагнуло звільнитися від верховенства й заступництва німецького імператора й баварських єпископів.

Вперше назва Моравія згадується в західних джерелах в 822 році, коли посли мораван, серед інших послів слов'ян, прибули до двору імператора Франкської держави Людовика I Благочестивого[12][13].

Першим історично достовірним правителем Моравського князівства є Моймир I, засновник династії Моймировичів.

Маючи мету хрестити Моравію, король Баварії Людовик II Німецький в 829 році передав землі Моравії під юрисдикцію єпископства Пассау. Моймир I підтримав християнських місіонерів, і в 831 році єпископ Регінар Пассауський хрестив його і всіх мораван[14].

Боротьба за незалежність[ред.ред. код]

Велика Моравія в часи Ростислава і Святополка I.
Історія Чехії
Coat of arms of the Czech Republic.svg
Стародавня Чехія
Унетицька культура
Бойї
Маркомани
Середні Віки
Держава Само
Велика Моравія
Пржемисловичі
Чеське князівство
Королівство Богемія
Гуситські війни
Ягеллони
Династія Габсбургів
Ера Габсбургів
Габсбурзька монархія
Тридцятирічна війна
Австрійська імперія
Австро-Угорщина
Перша світова війна
Чехословаччина
Перша Чехословацька Республіка
Німецька окупація
Лютневий заколот
Чехословацька Соціалістична Республіка
Празька весна
Операція «Дунай»
Оксамитова революція
Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Оксамитове розлучення
Сучасність
Чеська Республіка

Портал «Чехія»

Князі Моймир I (Mojmír) (830846), який в 833 приєднав до своєї держави Нітранське князівство, і Ростислав (846870) виступили проти агресивної політики німецьких феодалів. Боротьба із зовнішньою експансією, підпорядкована логіці внутрішньодержавного будівництва, змусила Велику Моравію прийняти християнство й створити власну церковну організацію. Термін Великоморавія став уживатися, починаючи з візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного в його праці De Administrando Imperio, написаної близько 950 року.

Князь Моймир I визнав над собою сюзеренітет (номінальне верховенство) франкських імператорів, але зберігши повну політичну автономію. У 833 року завоював Князівство Нітра на території сучасної західної частини Словаччини, яким правив князь Прібіна, а в 846 - поширив свою владу на територію Чехії. Так утворилася Велика Моравія, яка згодом перетворилася на королівство Велика Моравія.

У 846 році між Моймиром I і Людовиком II Німецьким стався конфлікт: король Східно-франкського королівства звинуватив мораван у намірі відколотися, вторгся в Моравію , повалив Моймира і поставив новим князем його племінника Ростислава [15]. Відомостей про подальшу долю Моймира I немає.

846 року Великоморавія була успадкована племінником Моймира Ростиславом.

Ростислав Моравський[ред.ред. код]

Князь Ростислав

Приблизно в 861 році Ростислав вирішив, що остаточно покінчить з впливом східних франків у Великій Моравії. Тому звернувся до папи Римського з проханням надати вчителів, які б могли вишколити місцевих священників (згідно з декотрими джерелами хотів єпископа). Однак папа не відгукнувся. Візантійські священники, які вже давно діяли у Великоморавії запропонували звернутися з цим самим проханням до візантійського імператора Михаїла ІІІ. Ростислав разом із Святополком так вчинили 861 або 862 року. Михаїл ІІІ, який в переддень схизми радо використав такий шанс і приблизно 863 року прислав Кирила і Мефодія, слов'яни за походженням. Ці ченці, що діяли у Великій Моравії створили одну з слов'янських писемностей — кирилицю. Папа Адріан II висвятив Мефодія на єпископа Моравії та Паннонії, давши йому, як своєму легатові, всі місіонерські повноваження.

Як Ростислав, так і Святополк були змушені у 868869 роках відбивати чергові напади східних франків. 870 року Святополк перейшов на сторону ворога і визнав суверенітет східних франків над його Нітранським князівством. Після того, як Ростислав намагався полонити Святополка, Святополк у свою чергу дав полонити Ростислава і віддав його в листопаді 870 до рук східних франків. Крім того вислали власних графів Вільяма та Енгельшалька як регентів у Моравське князівство Ростислава. Святополк у Нітранському князівстві, який тоді надіявся, що стане володарем і в тій частині Великоморавії, яка належала Ростиславові, відмовився визнати східно-франкську окупацію, за що його разом з Мефодієм ув'язнили. Влітку 871 року під проводом Славомира виникло великоморавське повстання проти східно-франкських регентів. Франки звільнили Святополка за умови, що їм допоможе придушити повстання. Однак звільнений Святополк обернувся проти франків, переміг, і став новим володарем Великоморавії. Його перемога означала остаточний кінець будь-якої надвлади східних франків у Великоморавії.

Правління Святополка I[ред.ред. код]

Пам'ятник Святополку у Братиславі
Велика Моравія
Історія Словаччини
Coat of arms of Slovakia.svg
Стародавня Словаччина
Римська епоха
Лангобарди
Середні Віки
Давні слов'яни
Аварський каганат
Держава Само
Нітранське князівство
Велика Моравія
Блатенське князівство
Угорське королівство
(10-е століття – 1526)
Матуш Чак
Омодей Аба
Османська імперія
Уйварський еялет
Будайський еялет
Еґерський еялет
Князівство Імре Текелі
Ера Габсбургів
Габсбурзька монархія
Австрійська імперія
Словацьке повстання (1848—1849)
Австро-Угорщина
Перша світова війна
Чехословаччина
Перша Чехословацька Республіка
Словацька Радянська Республіка
Перша Словацька Республіка
Словацьке національне повстання
Лютневий заколот
Чехословацька Соціалістична Республіка
Словацька Соціалістична Республіка
Операція «Дунай»
Оксамитова революція
Чеська і Словацька Федеративна Республіка
Оксамитове розлучення
Сучасність
Словацька Республіка

Портал «Словаччина»

По смерті князя Ростислава в країні правив князь Святополк (Svatopluk) (870-894), який провадив пролатинську політику. При ньому латинський обряд, поширюваний західними місіонерами, взяв гору над візантійським. У 871 і 872 роках Святополк знову був змушений оборонятися від нападів франків. У 874 році між послами Святополка і Людовика Німецького був укладений Форххаймській мир Святополк зобов'язувався виплачувати Східно-Франкському королівству данину і формально визнавав його верховенство. Натомість він отримував перепочинок у боротьбі проти свого найбільш сильного супротивника, можливість завойовувати нові землі і перетворити Велику Моравію на потужну державу. Експансії Великої Моравії сприяло її культурну перевагу над сусідами. Вже в 874 році Святополк опанував землями у верхній течії Вісли. Далі він зайняв північ сучасної Моравії в околицях міста Опава. У 880 році до володінь Великої Моравії додалися Сілезія і схід сьогоднішньої Угорщини в середній течії Тиси, що належав тоді болгарам. З 890 року частиною держави Святополка стали також Богемія (князівство Пржемисловичів) і Лужиця.

У 882 році Святополк в якості союзника східно-Франкського короля Карла III вторгся в землі своїх давніх ворогів, маркграфов Вільгельма II і Енгельшалька I і прогнав їх. Вони в свою чергу уклали союз з Арнульфом Каринтійським в Паннонії, , який налаштував болгар проти Святополка. Святополк розбив болгар і включив до складу своєї держави навіть Паннонію - частину території Арнульфа Каринтійського. Святополк проводив значущі суспільні та військові реформи, зберігаючи сильні позиції Великої Моравії в Центральній Європі. До реформ належала і церковне управління, створене в 880 році. У Нітрі було засновано єпископство, підпорядковане архієпископу Мефодію . У тому ж році Велика Моравія стала леном римського папи, що означало рівне становище зі Східно-Франкським королівством. Святополк став і де-юре королем, хоча і раніше іноді називався Rex. Рік по тому в Нітрі було засновано перший монастир в сучасній Словаччині.

В кінці правління Святополка римський папа внаслідок складних відносин і смерті Мефодія заборонив літургію на церковнослов'янській мові , згодом папський легат був вигнаний учнями Мефодія. Князь Святополк правив до 894 року. За добу Святополка Велика Моравія набула найбільшого розміру. Саме у цей період до складу держави входила територія Закарпаття.

Святополк I помер в 894 році. Заповівши своїм синам укріплювати державу і чинити опір східним франкам, він розділив державу між синами. Князем Великої Моравії став його перший син Моймир II. Другий син, Святополк II, отримав Нітранське князівство. (Можливо, що у Святополка I був ще один син - Предслав.)

Столицею на Великоморавії було місто Велеград, чиє місцезнаходження на сьогоднішній день є спірне.

Занепад Великої Моравії[ред.ред. код]

Вже наступного 895 році Святополк II, підтримуваний Арнульфом каринтійських, повстав проти свого старшого брата. Розпочатий конфлікт послабив Велику Моравію, і від неї стали відкладатися прикордонні території. Сюзеренітет Арнульфа визнали Богемія і Лузація. Моймир II зумів консолідувати сили. У 898 році він попросив папу прислати в Моравію нових священнослужителів, щоб зменшити вплив священнослужителів з Баварії. Баварці, незадоволені цією вимогою, послали до Великої Моравії війська. Моймир II розбив їх і, більше того, зумів зловити бунтующего брата. Втім, баварці виручили Святополка II і забрали з собою.

Нова небезпека виникла, коли прийшли угорці. У 896 році вони розселилися на малонаселених землях Великої Моравії вздовж верхньої і середньої течії Тиси , а в 900-901 роках стали переходити Дунай і селитися на правій його стороні.

Коли в 901 році угорці стали здійснювати набіги на землі Східно-Франкського королівства, німецька знать уклала мир з Великою Моравією, а Моймир II помирився з братом, який повернувся на батьківщину. Цей мирний договір також поклав край війні між Великою Моравією і франкским васалом Богемією, що йшла з 895 року.

У період з 902 по 906 роки Моймир II кілька разів відбивав нападки угорців (іноді за допомогою баварських військ). Моймир II і Святополк II, ймовірно, загинули в 907 році в битві при Пресбурзі[16].

На початку X століття у Великоморавську державу вторглися угорські племена, найбільш великі міста були зруйновані й запустіли. Держава розпалася в результаті мадярського завоювання в 906907 роках. В Угорщині слов'янське населення було асимільовано. Згодом Моравія стала частиною Чеського князівства.

Культура Великої Моравії[ред.ред. код]

Християнський хрест знайдений в Мікульчицях

Культура Великої Моравії розвивалася під сильним впливом Візантії.

З архітектурних пам'ятників того періоду збереглися лише фундаменти, виявлені при розкопках в XX столітті.

« У центральній області Великої Моравії були виявлені залишки 20 храмів, споруджених з кам'яних брусов, а всередині прикрашених кольоровими фресками. Більшість цих будівель з'явилося вже в 1-й пол. IX століття, до приходу Кирило-Мефодіевой місії ... Мефодію, який став згодом архієпископом Моравським, вдалося домогтися (в Римі) введення слов'янської літургії в костелах Великої Моравії.  »

- писав академік Йозеф Поулік ... Найбільш популярним типом церковної споруди була ротонда. Саме з Великої Моравії поширилася вона пізніше в Чехію і Польщу на Русь, а також в інші слов'янські держави.

У прикладному мистецтві відчувається арабське і перське вплив. Дуже розвиненим було ювелірна справа, особливо у виготовленні жіночих прикрас. Секрет найтоншого моравського лиття неповністю розгаданий і в наші дні. У першій половині IX століття переважав так званий блатніцко-мікульчіцкій стиль, коли гравійований орнамент комбінувався з карбуванням, високим рельєфом і черню.

Література[ред.ред. код]

Святий Горазд - учень Кирила і Мефодія, ймовірний автор Житія Мефодія. Фреска початку XVII століття

Але місії Кирила і Мефодія виходять за межі релігійної та політичної сфер. Після того, як папа Римський визнав за слов'янською мовою статус літургійної і дозволив читання Євангелія на-слов'янській під час богослужіння, стала активно розвиватися література цією мовою, спочатку переклади проповідей, потім і оригінальні твори, наприклад, «Проглас» святого Кирила. Тим не менше, після смерті Мефодія (885 р.) всі його послідовники були вигнані з Великої Моравії і використання слов'янського богослужіння у Великій Моравії був епізод у своїй історії, яка тривала всього близько 22 років. [17] Пізня форма старослов'янської мови залишається літургійною мовою в Росії, Болгарії, Польщі, Македонії та Сербської Православної Церкви. Кирило також винайшов глаголицю, яка теж підходить для слов'янських мов. Він перевів Євангеліє і перший переклад Біблії на слов'янську мову був пізніше завершений його братом Мефодієм.

Мефодій написав першу слов'янську правовий кодекс, поєднуючи місцеве звичаєве право з передовим візантійським правом. Точно так само, у Великій Моравії правовий кодекс не просто переклад з латині, але він також визначає покарання за число злочинів, спочатку трактує миритися з дохристиянськими слов'янськими звичаями забороненими в християнстві. Канонічне право просто запозичено з візантійських джерел.

Є не так багато літературних творів, які можуть бути однозначно визначені як написані у Великій Моравії. Одним з них є Проглас, вірш, у якому Кирило захищає слов'янську літургію. Житіє Кирила (приписується Клименту Охридському) і Житіє Мефодія (написаного ймовірно наступником Мефодія Гораздом) є біографією святих з цінної інформації про Велику Моравію Ростислава і Святополка І.

Брати також заснували академію, спочатку на чолі з Мефодієм, який підготував сотні слов'янських духовних осіб. Добре освічений клас не має важливого значення для адміністрації всіх ранньофеодальних держав та Великої Моравії не виняток. Житіє Мефодія згадує єпископа Нітри радником Святополка I і навіть князю Коцелу в Блатенському князівстві було сказано, щоб він освоював глаголицю.[18] Місцезнаходження академії Великої Моравії були визначено, але можливі місця включають Мікульчіце (де деякі щупи були знайдені в церковній будівлі), замок Девін (з будівлею визначено як вірогідну школу), і Нітру (Єпископальна Базиліка і монастир). Коли учні Мефодія були вигнані з Великої Моравії в 885 році, вони поширили свої знання (у тому числі глаголицю) в інших слов'янських країнах, таких як Болгарія, Хорватія та Чехії. Вони створили кирилицю, яка стала стандартом алфавіту в Київській Русі (сучасній Росії, України і Білорусі). Культурна спадщина Великої Моравії збереглася в Болгарських семінаріях, прокладаючи шлях для Хрещення Київської Русі.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Macháček, 2009, С. 261
  2. Curta, 2006, С. 126-128
  3. Curta, 2006, С. 130
  4. Barford, 2001, С. 109
  5. King Alfred's Anglo-Saxon Version of Orosius (ch. 1.1.12), pp. 35-37.
  6. Kirschbaum, 2005, С. 35
  7. а б Macháček, 2012, С. 11
  8. Curta, 2006, С. 128
  9. Barford, 2001, С. 109-110
  10. Barford, 2001, С. 110
  11. Poulík, 1978, С. 160
  12. Аннали королівства франків (822 рік).
  13. Гімбутас М. Сло'вяни
  14. Sommer, Petr, «Bohemia and Moravia», in Berend, Nora, Christianization and the rise of Christian monarchy : Scandinavia, Central Europe and Rus' c. 900—1200, Cambridge, UK ; New York: Cambridge University Press, pp. 214—262
  15. Фульдські аннали (846 год).
  16. Давня історія. Середньовіччя. Нова історія
  17. Milan Strhan, David P. Daniel, Slovakia and the Slovaks: a concise encyclopedia, Encyclopedical Institute of the Slovak Academy of Sciences, 1994 , p. 229
  18. Stanislav, Ján (1934). Životy slovanských apoštolov Cyrila a Metoda. Panonsko-moravské legendy.. Bratislava, Praha: Vydané spoločne nakladateľstvom Slovenskej ligy a L. Mazáča. Процитовано 2009-10-09.