Велика Моравія
| Велика Моравія | |||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||||||
 | |||||||||||||
| Столиця | Велеград | ||||||||||||
| Мови | Староцерковнослов'янська, Староморавська, Старословацька. | ||||||||||||
| Релігії | Поганство, Християнство | ||||||||||||
| Форма правління | монархія | ||||||||||||
| Моймировичі, князі | |||||||||||||
| Моймир I (перший) | |||||||||||||
| Моймир II (останній) | |||||||||||||
| Історія | |||||||||||||
• Утворення князівства | VIII століття | ||||||||||||
• Піднесення за Святополка І | з 871 по 894 рік | ||||||||||||
• Завоювання Угорщиною | 907 рік | ||||||||||||
| Населення | |||||||||||||
| |||||||||||||
 Вікісховище має мультимедійні даніза темою: Велика Моравія | |||||||||||||
Вели́ка Мора́вія (чеськ. Velkomoravská říše, словац. Veľká Morava) — ранньосередньовічна держава західних слов'ян у басейні Середнього Дунаю, що сягала верхів'їв річок Лаби й Одри. Виникла наприкінці VIII — початку IX ст. на території сучасних Словаччини й Моравії та досягла найбільшого піднесення у 860—880 роках.
На думку більшості істориків, основні території Великої Моравії були розташовані в долині річки Морави в сучасній Чехії та в землях Словаччини.[1][2] Припускають, що великі ранні середньовічні фортеці та значна скупченість поселень виросли навколо них, що важливі центри влади з'явилися в цьому краї в 9-му столітті.[3][4]
 |
На півночі розташовані Афдріді, на північному заході Вілте, які називаються Хефелдан. На сході країна Венедів, яка називається Сиселі; на південному сході, на деякій відстані, Моравія. На захід від Моравії розташовані Тюрингія та Богемія і частина Баварії. На південь від них, з іншого боку річки Дунай, країна Карантанія, яка лежить на південь в горах, під назвою Альпи... На схід від країни Моравії, країна Віслян і на схід від них є Даки, які були раніше Готами. На північний схід від Моравії є Далемінці і на схід від Далемінців є Хоричі і на півночі від Далемінців живуть Сурпі на заході від Сиселів. |  |
Король Альфред — Англо-саксонська версія Орозія[5]
Межі Моравії не можуть бути точно визначені через брак точних одночасних джерел.[6][7] Наприклад, монахи, що пишуть у Фульдських анналах у IX ст., очевидно, були обмежені знанням про географію віддалених районах Центральної Європи.[8] Крім того, велико-моравські князі почали вести експансіоністську політику в 830-ті роки, таким чином межі свого князівства часто змінювали.[9]
Велика Моравія досягла піку свого територіального розширення за Святополка I (870—894 р.).[10] Паннонія, терени, знані нині як Малопольща та інші регіони були змушені підкоритися, принаймні формально, часто тільки протягом короткого періоду, визнати його сюзеренітет.[11][7] Утім, ані археологічні знахідки, ані письмові джерела не підтверджують традиційне уявлення про постійну анексію величезних територій за його правління.
Осередками великоморавської поселеної структури були добре захищені укріплені поселення, побудовані місцевими слов'янами як на височині, так і в низинах, зокрема, на болотах та річкових островах. Великоморавські міста, особливо в Моравії, але також і в низовинах Словаччини, часто знаходилися далеко від місця, де видобували камінь і транспортували матеріал на десятки кілометрів.
Великоморавські поселення можна розділити на чотири основні категорії. Найважливішими були місцевості з центральними функціями, такі як Мікульчіце-Вали, Старе Місто — Угерське Градіште та Нітра, де кілька замків та поселень утворювали великі укріплені (перед)міські агломерації. Поряд з основними центрами, система укріплених поселень включала укріплені регіональні адміністративні центри, форти, основною функцією яких була оборона, та форти-притулки, які не були заселені постійно, але використовувалися у разі небезпеки. Найбільші форти, зазвичай, були захищені ланцюгом менших фортів. Менші форти також будувалися для захисту торгових шляхів та забезпечення притулку для селян у разі нападу. Існування дворянських дворів, як-от у Дуковому та в інших місцях, також задокументовано. Їхня форма, ймовірно, була натхненна каролінгськими маєтками, що називалися «курті»[12].
У IX ст. центральна укріплена зона Мікульчицького городища[ru], або Акрополь, розташовувалася на острові в Моравії та була оточена кам'яним валом, що охоплював площу 6 га[13] (велике позамурове поселення площею 200 га залишалося неукріпленим)[14]. Хоча місце розташування столиці Великої Моравії, «Веліграда», не було визначено, Мікульчиці з його палацом та 12 церквами є найбільш широко визнаним кандидатом[15]. Важливим поселенням була велика агломерація в Поганську поблизу Бржецлава. Нітра, центр східної частини імперії, автономно управлялася спадкоємцем династії як уділ[16]. Нітра складалася з кількох великих укріплених поселень з різними функціями.
Братиславський Град мав кам'яний двоповерховий палац та простору тринефну базиліку, зведену в середині IX ст. Назва замку вперше згадується в 907 році, під час падіння Великої Моравії, як Brezalauspurc[17]. Ця назва буквально означає або «Замок Предслава» на честь сина Святополука I, або «Замок Браслава» на честь Браслава, якого було призначено графом Арнульфом Каринтійським[18][19]. У словацькій Бойні було виявлено агломерацію кількох укріплених поселень, що сприяло виявленню важливих артефактів, пов'язаних з християнізацією території. Численні замки було побудовано на пагорбах навколо долин Вагу та річки Нітри.
Міцний замок Девін, поблизу Братислави, захищав Велику Моравію від нападів із Заходу.
На поч. IX ст. князівство на річці Північна Морава, лівій притоці Дунаю, у нинішній східній Чехії, приєднало або підкорило собі слов'янські землі, що лежали навколо нього, й домоглося фактичної незалежності від Франкської держави, створеної Карлом Великим. Великоморавське князівство об'єднувало в той час слов'янські землі на середньому Дунаю та його притоках — чехів, словаків, панонських слов'ян, східних словенів і східних (карпатських) хорватів і прагнуло звільнитися від верховенства й заступництва німецького імператора й баварських єпископів.
Вперше назва «Моравія» згадується в західних джерелах у 822 році, коли посли мораван, серед інших послів слов'ян, прибули до двору імператора Франкської держави Людовика I Благочестивого[20][21].
Першим історично достовірним правителем Моравського князівства є Моймир I — засновник династії Моймировичів.
Маючи мету охрестити Моравію, король Баварії Людовик II Німецький у 829 році передав землі Моравії під юрисдикцію єпископства Пассау. Моймир I підтримав християнських місіонерів і 831 року єпископ Регінар Пассауський охрестив його і всіх мораван[22].
Князь Моймир I (830—846), який у 833 році приєднав до своєї держави Нітранське князівство, і князь Ростислав (846—870) виступили проти агресивної політики німецьких феодалів. Боротьба із зовнішньою експансією, підпорядкована логіці внутрішньодержавного будівництва, змусила Велику Моравію прийняти християнство й створити власну церковну організацію. Термін Великоморавія став уживатися, починаючи з візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного в його праці De Administrando Imperio, написаної близько 950 року.
Князь Моймир I визнав над собою сюзеренітет (номінальне верховенство) франкських імператорів, але зберігши повну політичну автономію. 833 року завоював Князівство Нітра на території сучасної західної частини Словаччини, яким правив князь Прібіна, а 846-го — поширив свою владу на територію Чехії. Так утворилася Велика Моравія, яка згодом перетворилася на королівство Велика Моравія.
У 846 році між Моймиром I і Людовиком II Німецьким стався конфлікт: король Східнофранкського королівства звинуватив мораван у намірі відколотися, вторгся в Моравію, повалив Моймира й поставив новим князем його племінника Ростислава[23]. Відомостей про подальшу долю Моймира I немає.
Приблизно в 861 році Ростислав вирішив, що остаточно покінчить із впливом східних франків у Великій Моравії. Тому звернувся до папи Римського з проханням надати вчителів, які б могли вишколити місцевих священиків (згідно з декотрими джерелами хотів єпископа). Однак папа не відгукнувся. Візантійські священики, які вже давно діяли у Великоморавії запропонували звернутися з цим самим проханням до візантійського імператора Михаїла III. Ростислав разом із Святополком так вчинили 861 або 862 року. Михаїл III, який у переддень схизми радо використав такий шанс і приблизно 863 року прислав Константина і Методія (Кирила і Мефодія), слов'ян за походженням. Ці ченці, що діяли у Великій Моравії, долучилися до створення слов'янської писемності. Папа Адріан II висвятив Мефодія на єпископа Моравії та Паннонії, давши йому, як своєму легатові, всі місіонерські повноваження. Константин і Методій склали в Моравії «Судовий закон для мирян». Перший пункт цього закону стосувався людей, які не прийняли християнство, накладаючи суворі покарання на тих, хто здійснює язичницькі обряди, жертви або молитви. Покарання полягало в тому, що: «Кожне село, в якому робляться жертви або молитва поганська, має бути віддане Божому храму з усім майном, що належить господарям у цьому селі. Ті, хто приносять жертви та молитви, будуть продані з усією своєю власністю, а отриманий прибуток буде передано бідним»[24].
Як Ростислав, так і Святополк були змушені у 868—869 роках відбивати чергові напади східних франків. 870 року Святополк перейшов на сторону ворога і визнав суверенітет східних франків над його Нітранським князівством. Після того, як Ростислав намагався полонити Святополка, Святополк у свою чергу дав полонити Ростислава і віддав його в листопаді 870 до рук східних франків. Крім того, франки вислали власних графів Вільяма та Енгельшалька як регентів у Моравське князівство Ростислава. Святополк у Нітранському князівстві, який тоді надіявся, що стане володарем і в тій частині Великоморавії, яка належала Ростиславові, відмовився визнати східно-франкську окупацію, за що його разом з Мефодієм ув'язнили. Влітку 871 року під проводом Славомира виникло великоморавське повстання проти східнофранкських регентів. Франки звільнили Святополка за умови, що їм допоможе придушити повстання. Однак звільнений Святополк обернувся проти франків, переміг, і став новим володарем Великоморавії. Його перемога означала остаточний кінець будь-якої надвлади східних франків у Великоморавії.
По смерті князя Ростислава в країні правив князь Святополк (Святоплук, Svatopluk, 870—894), який провадив пролатинську політику. При ньому латинський обряд, поширюваний західними місіонерами, взяв гору над візантійським. У 871 і 872 роках Святополк знову був змушений оборонятися від нападів франків. У 874 році між послами Святополка і Людовика Німецького був укладений Форхгаймський мир. Святополк зобов'язувався виплачувати Східнофранкському королівству данину і формально визнавав його верховенство. Натомість він отримував перепочинок у боротьбі проти свого найбільш сильного супротивника, можливість завойовувати нові землі і перетворити Велику Моравію на потужну державу. Експансії Великої Моравії сприяла її культурна перевага над сусідами. Вже в 874 році Святополк опанував землями у верхній течії Вісли. Далі він зайняв північ сучасної Моравії в околицях міста Опава. У 880 році до володінь Великої Моравії додалися Сілезія і схід сьогоднішньої Угорщини в середній течії Тиси, що належав тоді болгарам. З 890 року частиною держави Святополка стали також Богемія (князівство Пржемисловичів) і Лужиця.
У 882 році Святополк як союзник східнофранкського короля Карла III вдерся в землі своїх давніх ворогів, маркграфів Вільгельма II і Енгельшалька I і прогнав їх. Вони в свою чергу уклали союз з Арнульфом Каринтійським в Паннонії, який налаштував болгар проти Святополка. Святополк розбив болгар і включив до складу своєї держави навіть Паннонію — частину території Арнульфа Каринтійського. Святополк проводив значущі суспільні та військові реформи, зберігаючи сильні позиції Великої Моравії в Центральній Європі. До реформ належало і церковне управління, створене в 880 році. У Нітрі було засновано єпископство, підпорядковане архієпископу Мефодію. У тому ж році Велика Моравія стала леном Папи Римського, що означало рівне становище зі Східнофранкським королівством. Святополк став і де-юре королем, хоча і раніше іноді називався Rex. Рік по тому в Нітрі було засновано перший монастир в сучасній Словаччині.
Наприкінці правління Святополка римський папа внаслідок складних відносин і смерті Мефодія заборонив літургію церковнослов'янською мовою, згодом папського легата вигнали учні Мефодія. Князь Святополк правив до 894 року. За Святополка І Велика Моравія набула найбільшого розміру. Саме в цей період до складу держави входила територія Закарпаття.
Святополк I помер 894 року. Заповівши своїм синам укріплювати державу і чинити опір східним франкам, він розділив державу між нащадками. Князем Великої Моравії став його перший син Моймир II. Другий син, Святополк II, отримав Нітранське князівство. (Можливо, у Святополка I був ще один син — Предслав.)
Столицею Великоморавії було місто Велеград, чиє місцезнаходження на сьогоднішній день є спірне.
Уже наступного 895 року Святополк II, підтримуваний Арнульфом Каринтійським, повстав проти свого старшого брата. Розпочатий конфлікт послабив Велику Моравію, і від неї стали відпадати прикордонні території. Сюзеренітет Арнульфа визнали Богемія і Лузація. Моймир II зумів консолідувати сили. У 898 році він попросив папу прислати в Моравію нових священнослужителів, щоб зменшити вплив священнослужителів з Баварії. Баварці, незадоволені цією вимогою, послали до Великої Моравії військо. Моймир II розбив їх і, більше того, зумів зловити бунтівника-брата. Утім, баварці виручили Святополка II і забрали з собою.
Нова небезпека виникла, коли прийшли угорці. У 896 році вони розселилися на малонаселених землях Великої Моравії вздовж верхньої і середньої течії Тиси, а в 900—901 роках стали переходити Дунай і селитися на правому його боці.
Коли в 901 році угорці стали здійснювати набіги на землі Східнофранкського королівства, німецька знать уклала мир з Великою Моравією, а Моймир II помирився з братом, який повернувся на батьківщину. Цей мирний договір також поклав край війні між Великою Моравією і франкським васалом Богемією, що тривала з 895 року.
У період з 902 по 906 роки Моймир II кілька разів відбивав нападки угорців (іноді за допомогою баварських військ). Моймир II і Святополк II, ймовірно, загинули в 907 році в битві при Пресбурзі[25].
На початку X століття у Великоморавську державу вдерлися угорські племена, найбільші міста були зруйновані й запустіли. Держава розпалася в результаті мадярського завоювання в 906—907 роках. В Угорщині слов'янське населення було асимільовано. Згодом Моравія стала частиною Чеського князівства.
Моравських монархів у франкських і арабських документах IX ст. регулярно називали дуксами («герцогами»), іноді regis («королями») або маліками («королями»). Згідно візантійських джерел вони мали слов'янський титул князя чи великого князя[26]. Великою Моравією правили монархи з «ширшого роду»[27], відомого як Дім Моймира. Трон рідко переходив від батька до сина. Святополк I був єдиним правителем, чиїм успадковував син.
Аристократія відігравала важливу роль в урядуванні: моравські монархи не приймали важливих рішень без обговорення їх у раді, сформованій моравськими правителями[28][29]. Монарху допомагав дворський чи надворний жупан (на кшталт палатина)[30]. Він керував князівським двором і був уповноважений представляти монарха під час його відсутності, оскільки монарх не мав постійного місця проживання.
Фінансовими питаннями завідував товерник (від слова товор, що означало скриня). Документами, листуванням, дипломатичними справами та відносинами з іноземними країнами займалася судова канцелярія на чолі з канцлером. Цю посаду зазвичай обіймали представники вищого духовенства.
Держава була поділена на жупи на чолі із жупанами. Центрами жуп були укріпленні місця, замки. Жупани мали судову владу, збираючи натуральні виплати на користь монарха, підтримували мир і порядок, а отже, могли організовувати армію. Їх кількість збільшилася з 11 до 30 до др. пол. IX ст.[28]. Жупанам підпорядковувалися сотники і десятники.
Підкорені племена перебували під управлінням васальних князів або намісників[31], але вони зберігали свою автономію, що сприяло швидкому розпаду Моравії. Терміни «Моравські землі» (Moravьskskyję strany), «Верхня Моравія» (vyšnьnii Moravě, vyšnьneję Moravy) та «Моравські королівства» (regna Marahensium, regna Marauorum), що використовувалися в документах IX ст., стосуються дуалістичної організації Моравської держави, що складалася з «Королівства Ростислава» (regnum Rastizi) та «Королівства Святополка» (regnum Zwentibaldi). Він та інші історики[32] ототожнюють першу з сучасною Моравією в Чехії, а другу — з Нітранским князівством у сучасній Словаччині.
Привілейованим станом були племенна аристократія (вельможі і «провідні люди»[33]) та вожді. Багато обставлені могили було виявлені лише в Мікульчицях та інших великих укріпленнях, контрольованих монархами[34]. Нижче розташовувалися члени дружини — воїни та витязі. До правлячого класу входило також вище духовенство. У державі також проживало багато священиків.
Решту складало населення (ремісники, селяни, торговці тощо), здебільшого пов'язане з правлячим класом, очевидно, через протофеодальні відносини. Більшість населення складали вільні люди, які були зобов'язані сплачувати щорічний податок. Це населення складалося з обчин (громад). Також зафіксовано рабство та феодальну залежність[35].
Аналіз ранньосередньовічних кладовищ Моравії показує, що 40 % чоловіків та 60 % жінок померли, не досягнувши 40 років[36]. Понад 40 % могил містили рештки дітей віком від 1 до 12 років.
Збереглися лише два юридичні тексти: «Номоканон Мефодія» і «Закон судний людєм»[37]. Перший є перекладом збірки візантійського церковного права; другий базується на візантійському кодексі права VIII ст., відомому як Еклога. Обидва було завершено Мефодієм незадовго до його смерті у 885 році[38].
Структура великоморавської армії базувалася переважно на ранньофеодальній концепції військової служби, яку виконували переважно правлячі еліти. Основою великоморавської армії була князівська дружина, що складалася з професійних воїнів, які відповідали за збір данини та покарання правопорушників. Дружина складалася з представників аристократії («старша дружина») та членів князівських військових груп («молодша дружина»)[39]. Деякі з її членів утворювали постійну озброєну охорону для князя, а решта розміщувалися в укріпленнях або в інших стратегічних пунктах.
Важка кіннота Великої Моравії наслідувала сучасних франкських попередників лицарів, маючи дороге спорядження, яке могли собі дозволити лише найвищі соціальні верстви[40]. Загальний розмір дружини оцінюється у 3000–5000 дружинників[41].
У разі більших мобілізацій кіннота посилювалася додатковими меншими підрозділами, набраними з дружин місцевих магнатів та з традиційних громад. Другий елемент армії (поготовка) складався з нижчих класів вільних громадян, які в більшості випадків не були професійними воїнами. Завдяки своїй великій чисельності та знанню поширених видів зброї вони представляли серйозну військову силу. Вони відігравали вирішальну роль головним чином в обороні території Великої Моравії. Максимальна чисельність армії оцінюється в 20 000–30 000 вояків[41]. Чисельність війська Святополка, яке брало участь у битвах у Паннонії у 883—884 роках, оцінюється у 20 000–25 000 піхоти, 8 000 кінноти та 1 000 колісниць[42].
Військо очолював князь або, за його відсутності, воєвода.
Важливим елементом оборони Великої Моравії була система міцних укріплень, які було важко облягати за тодішніх форм військової організації.
Типовою зброєю була сокира специфічної форми, що називалася брадатика. Лучники, на відміну від попереднього періоду, вже були частиною піхоти. Списи повсюдно використовувалися як піхотою, так і кіннотою. З IX ст. почали застосовувати двосічні мечі[43]. В особистому бою також використовувалися бойові ножі.
Основу становили землеробство, скотарство, ремесла і торгівля. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо та інші зернові, бобові, мак, фрукти, виноград, технічні культури (наприклад, коноплі), а також розводили велику рогату худобу, свиней, овець та коней[44]. Їхні тварини були відносно невеликими: наприклад, їхні коні не були більшими за сучасних коней Пржевальського.
Гірничодобувні роботи активно проводилися навколо Рудних гір, Татр у Спішському регіоні та навколо Острова. Обробка заліза та ковальська справа були найважливішими галузями місцевої промисловості. Прикладом високорозвиненого виробництва інструментів є асиметричні плуги[45]. Окрім сільськогосподарського реноменту, підков та інших знарядь для худоби, коней, виготовляли зброю.
Розкопки цвинтаря біля Братиславського замку, розташованого біля базиліки, виявили зразки великоморавських ювелірних виробів, подібних за стилем та якістю до тих, що були з Мікульчиць.
Державу перетинали два важливі торговельні шляхи: природній водний шлях по Дунаю та стародавній Бурштиновий шлях, що свідчить про те, що ці поселення, всі розташовані на річках, були важливими центрами торгівлі. Археологічні дослідження у Старому Місті у Угерську-Градішті також свідчать про імпорт зі Східнофранкського і Італійського королівств престижних товарів, включаючи шовкові та вовняні тканини тонкої роботи, парчу та скляний посуд, речі розкоші, які призначалися для верхівки моравського суспільства[46]. Головним експортним товаром були раби, якими ставали бранці, захоплені в полон під час військових кампаній[47], віск і коні. Внутрішній ринок базувався на перерозподілі товарів.
Вважається, що моравські монархи не могли ефективно збирати податки, мита та штрафи, що послаблювало їхнє міжнародне становище[48].
Немає жодних ознак місцевої монетної справи, а іноземні монети являли франкські денарії та візантійські золоті та срібні монети. Так, у Микульчицях було виявлено номізму імператора Михаїла III карбування 856—866 років[49]. Злитки[джерело не вказане 77 днів] у формі сокир (гривні), які у великій кількості викопували у фортецях, були «догрошовою валютою».
Великоморавські слов'яни спочатку сповідували політеїстичну релігію з культом предків. У Моравії (Мікульчиці та Поганська) було знайдено кілька культових місць, що використовувалися для поклоніння богам до приходу християнства на терени Моравії. Єдине знайдене слов'янське язичницьке святилище — це об'єкт у Мості-при-Братиславі, присвячений, ймовірно, богу війни та грому Перуну. Святилище було залишене в середині IX ст.[50].
Територія Великої Моравії спочатку була євангелізована місіонерами з Франкської імперії або Візантійських анклавів в Італії та Далмації з початку VIII ст. 846 року князь Ростислав попросив підтримки у Візантійської імперії та приєднався до східного православ'я. Найважливішу подію в християнізації Моравії традиційно пов'язують з впливом візантійських братів-місіонерів, святих Кирила та Мефодія, які прибули до Моравії 863 року. Наступний володар Святополк I 886 року вигнав учнів Мефодія з Моравії, фактично поклавши край існуванню слов'янської літургії у своїй державі.
Морави мали міцні культурні зв'язки зі своїми західними сусідами, франками, а деякі предмети доводять вплив Каролінгів. Археологічні дані свідчать про те, що матеріальна культура IX століття, знайдена в сучасній Моравії, значною мірою перебувала у франкській сфері та демонструвала незначний вплив Візантії[51][52].
З архітектурних пам'ятників того періоду збереглися лише фундаменти, виявлені при розкопках в XX столітті. Більшість великоморавських замків були досить великими городищами на пагорбах, укріпленими дерев'яними палісадами, кам'яними стінами, а в деяких випадках і ровами. Типові великоморавські вали поєднували зовнішню суху кам'яну стіну з внутрішньою дерев'яною конструкцією, заповненою землею. Укріплення зазвичай утворювали кілька суміжних огороджень, причому елітні будівлі були зосереджені в центрі, а ремесла — у зовнішніх огородженнях. Більшість будівель були дерев'яними, але церковні будівлі та житлові будинки були кам'яними. У багатьох випадках для зміцнення укріплень також було застосовано камінь[53].
Великоморавська сакральна архітектура, ймовірно, зазнала впливу франкської, далматинсько-істрійської, візантійської та класичної архітектури, що також свідчило про складну місіонерську діяльність.
|
У центральній області Великої Моравії були виявлені залишки понад 25 храмів, споруджених з кам'яних брусів, а всередині прикрашених кольоровими фресками. Більшість цих будівель з'явилося вже в 1-й пол. IX століття, до приходу Кирило-Мефодіевої місії ... Мефодію, який став згодом архієпископом Моравським, вдалося домогтися (від Риму) введення слов'янської літургії в костелах Великої Моравії. | |
— писав академік Йозеф Поулік… Найбільш популярним типом церковної споруди була ротонда. Саме з Великої Моравії поширилася вона пізніше через Чехію і Польщу на Русь, а також в інші слов'янські держави.
Великоморавська сакральна архітектура представлена багатим розмаїттям типів, від тринефних базилік (Мікулчіце III, Братислава), триконх (Девін), простих ротонд без апсид (Мікулчіце VII), двоапсидних ротонд (Мікулчіце VI), чотириконхічних ротонд (Мікулчіце IX) до цілої групи однонефних церков та ротонд з однією апсидою. Найбільша кількість церков була знайдена у південно-східній Моравії. Мікульчице, з дванадцятьма церквами, явно домінують серед усіх інших місцевостей, перші кам'яні церкви були побудовані близько 800 року[54].
Тринефна базиліка з Мікульчице, яка має внутрішні розміри 35 м на 9 м та окремий баптистерій, є найбільшою сакральною будівлею, знайденою на сьогоднішній день[55]. Великі церкви також були важливими церковними центрами. Сучасне датування кількох церков передує візантійській місії. Церкви були прикрашені переважно фресками, але використання секко також задокументовано. Авторами, ймовірно, були іноземні художники з Франції та північної Італії[56].
У прикладному мистецтві відчувається арабський і перський впливи. Дуже розвиненою була ювелірна справа, особливо у виготовленні жіночих прикрас. Типові великоморавські ювелірні вироби включали срібні та золоті сережки, прикрашені дрібним зернистим філігранним оздобленням, а також срібні та позолочені бронзові ґудзики, покриті листяним орнаментом.
Секрет найтоншого моравського лиття неповністю розгаданий і в наші дні. У пер. пол. IX ст. переважав так званий блатницько-мікульчицький стиль, коли гравійований орнамент комбінувався з карбуванням, високим рельєфом і черню.
Але місії Кирила і Мефодія виходять за межі релігійної та політичної сфер. Після того, як папа Римський визнав за слов'янською мовою статус літургійної і дозволив читання Євангелія слов'янською під час богослужіння, стала активно розвиватися література цією мовою, спочатку переклади проповідей, потім і оригінальні твори, наприклад, «Проглас» святого Кирила. Тим не менше, після смерті Мефодія (885 р.) всі його послідовники були вигнані з Великої Моравії і використання слов'янського богослужіння у Великій Моравії був епізодом у своїй історії, який тривав тільки близько 22 років.[57] Пізня форма старослов'янської мови залишається літургійною мовою в Росії, Болгарії, Польщі, Македонії та Сербській православній церкві. Кирило також винайшов глаголицю, яка підходить для слов'янських мов. Він переклав Євангеліє і перший переклад Біблії на слов'янську мову був пізніше завершений його братом Мефодієм.
Мефодій Солунський написав перший слов'янський правовий кодекс, поєднуючи місцеве звичаєве право з передовим візантійським правом. Так само, у Великій Моравії правовий кодекс є не просто перекладом з латині, але він також визначає покарання за число злочинів, спочатку трактує примирення з дохристиянськими слов'янськими звичаями, забороненими в християнстві. Канонічне право просто запозичено з візантійських джерел.
Є не так багато літературних творів, які можуть бути однозначно визначені як написані у Великій Моравії. Одним із них є Проглас, вірш, у якому Кирило захищає слов'янську літургію. Житіє Кирила (приписується Клименту Охридському) і Житіє Мефодія (написане ймовірно наступником Мефодія Гораздом) є біографією святих із цінної інформацією про Велику Моравію Ростислава і Святополка І.
Брати також заснували академію, спочатку на чолі з Мефодієм, який підготував сотні слов'янських духовних осіб. Добре освічений клас не має важливого значення для адміністрації всіх ранньофеодальних держав та Великої Моравії. Життя Мефодія згадує єпископа Нітри радником Святополка I і навіть князю Коцелу в Блатенському князівстві було сказано, щоб він освоював глаголицю.[58] Місцезнаходження академії Великої Моравії були визначено, але можливі місця включають Микульчиці (де деякі щупи були знайдені в церковній будівлі), замок Девін (з будівлею, визначеною як імовірною школою), і Нітру (Єпископська базиліка і монастир). Коли учнів Мефодія вигнали з Великої Моравії в 885 році, вони поширили свої знання (у тому числі глаголицю) в інших слов'янських країнах, таких як Болгарія, Хорватія та Чехія. Вони створили кирилицю, яка стала стандартом алфавіту в Київській Русі (сучасній Україні, Білорусі та Росії). Культурна спадщина Великої Моравії збереглася в Болгарських семінаріях, прокладаючи шлях для Хрещення Київської Русі.
Аналіз цвинтарів свідчить про багате харчування та розвинене медичне обслуговування. Наприклад, третина досліджених скелетів не мала карієсу чи втрачених зубів, а переломи кісток зрослися без вивихів[59].
- А. Г. Плахонін. Великоморавське князівство [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 471. — ISBN 966-00-0734-5.
- Великоморавська держава // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
- Great Moravian reenactment and experimental archeology, articles, timeline, primary sources, original findings [Архівовано 6 лютого 2010 у Wayback Machine.] (чес.)
- Articles about Great Moravia and text of many primary sources [Архівовано 7 січня 2010 у Wayback Machine.] (чес.)
- Микола Чубатий. Християнство слов'янського обряду і Русь IX.—XI. століть (II). Архів оригіналу за 27 лютого 2014. Процитовано 29 березня 2014.
- ↑ Macháček, 2009, p. 261.
- ↑ Curta, 2006, pp. 126—128.
- ↑ Curta, 2006, p. 130.
- ↑ Barford, 2001, p. 109.
- ↑ King Alfred's Anglo-Saxon Version of Orosius (ch. 1.1.12), pp. 35-37.
- ↑ Kirschbaum, 2005, p. 35.
- 1 2 Macháček, 2012, p. 11.
- ↑ Curta, 2006, p. 128.
- ↑ Barford, 2001, pp. 109—110.
- ↑ Barford, 2001, p. 110.
- ↑ Poulík, 1978, p. 160.
- ↑ Štefanovičová, Tatiana (1989). Osudy starých Slovanov [=Fate of the Ancient Slavs]. Osveta, p. 96, 100
- ↑ Goldberg, Eric J. (2006). Struggle for Empire: Kingship and Conflict under Louis the German, 817—876. Ithaca, NY: Cornell University Press, p. 245
- ↑ Galuška, Luděk (1991). Great Moravia. Brno: Moravian Museum, p. 72
- ↑ Bruce-Mitford, Rupert Leo Scott; Poulík, Josef; Holmqvist, Wilhelm (1975). Recent Archaeological Excavations in Europe. London: Routledge & Kegan Paul. ISBN 978-0-7100-7963-3
- ↑ Marsina, Richard (1997). «Ethnogenesis of Slovaks». Human Affairs. 7 (1), pp. 15–23
- ↑ Štefanovičová, Tatiana (1989). Osudy starých Slovanov [=Fate of the Ancient Slavs]. Osveta, p. 89-90
- ↑ Kristó, Gyula (1993). A Kárpát-medence és a magyarság régmultja (1301-ig) (The ancient history of the Carpathian Basin and the Hungarians — till 1301). Szeged: Szegedi Középkorász Műhely. ISBN 978-963-04-2914-6
- ↑ Havlík, Lubomír E. (2013). Kronika o Velké Moravě [=Chronicle of Great Moravia]. Jota, p. 301
- ↑ Аннали королівства франків (822 рік).
- ↑ Гімбутас М. Сло'вяни. Архів оригіналу за 30 серпня 2015. Процитовано 30 червня 2015.
- ↑ Sommer Petr. «Bohemia and Moravia» // Berend Nora. Christianization and the rise of Christian monarchy: Scandinavia, Central Europe and Rus' c. 900—1200, Cambridge, UK ; New York: Cambridge University Press, pp. 214—262. (англ.)
- ↑ Фульдські аннали (846 год).
- ↑ Zakon sudnyj ľjudem. Soudní zákoník pro lid - sepsán kolem roku 863. Zákoník z Velké Moravy (Zakon sudnyj Ljudem) - PDF. docplayer.cz. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 27 січня 2019.
- ↑ Давня історія. Середньовіччя. Нова історія. Архів оригіналу за 13 листопада 2009. Процитовано 30 червня 2015.
- ↑ STEINHÜBEL, Ján. Nitrianske kniežatstvo: počiatky stredovekého Slovenska: rozprávanie o dejinách nášho územia a okolitých krajín od sťahovania národov do začiatku 12. storočia. 1. vyd. Bratislava; Budmerice: Veda; Rak, 2004, s.77
- ↑ Štefan, Ivo (2011). «Great Moravia, Statehood and Archaeology: The „Decline and Fall“ of One Early Medieval Polity». In Macháček, Jiří; Ungerman, Šimon (eds.). Frühgeschichtliche Zentralorte in Mitteleuropa. Bonn: Verlag Dr. Rudolf Habelt, p. 334
- 1 2 Havlík 2004, p. 233
- ↑ Macháček 2012, p. 12.
- ↑ RATKOŠ, Peter. Slovensko v dobe veľkomoravskej. 1. vyd. Košice: Východoslovenské vydavateľstvo, 1988. S. 87
- ↑ Havlík 2004, p. 232
- ↑ Štefan 2011, p. 334
- ↑ The Annals of Fulda (years 864 and 901), pp. 51., 142.
- ↑ Macháček, Jiří (2012). «„Great Moravian state“–a controversy in Central European medieval studies». Studia Slavica et Balcanica Petropolitana. 11 (1), p. 13
- ↑ Dvornik, Francis (1956). The Slavs: their early history and civilization. Boston: American Academy of Arts and Sciences
- ↑ Barford, Paul M. (2001). The Early Slavs: Culture and Society in Early Medieval Eastern Europe. Ithaca: Cornell University Press, p. 114
- ↑ Štefan, Ivo (2011). «Great Moravia, Statehood and Archaeology: The „Decline and Fall“ of One Early Medieval Polity». In Macháček, Jiří; Ungerman, Šimon (eds.). Frühgeschichtliche Zentralorte in Mitteleuropa. Bonn: Verlag Dr. Rudolf Habelt, p. 333
- ↑ Curta, Florin (2006). Southeastern Europe in the Middle Ages, 500—1250. Cambridge: Cambridge University Press, p. 126
- ↑ Ruttkay, Alexander (1997). «O veľkomoravskom vojenstve s osobitným zreteľom na obdobie vlády Svätopluka». In Marsina, Richard; Ruttkay, Alexander (eds.). Svätopluk 894—1994. Nitra, p. 177
- ↑ Dvořáková, Daniela (2007). Kôň a človek v stredoveku: K spolužitiu človeka a koňa v Uhorskom kráľovstve. Budmerice: Rak.
- 1 2 Ruttkay 1997, p. 181
- ↑ TŘEŠTÍK, Dušan. Počátky Přemyslovců. Vstup Čechů do dějin (530—935). Praha: Nakladatelství Lidové noviny, 2008, s. 281
- ↑ Ruttkay 1997, p. 184
- ↑ Barford 2001, pp. 155, 157
- ↑ Poulík, Josef (1978). «The origins of Christianity in Slavonic countries north of the Middle Danube Basin». World Archaeology. 10 (2), p. 161
- ↑ Štefan 2011, p. 342
- ↑ Bowlus, Charles R. (1995). Franks, Moravians, and Magyars: The Struggle for the Middle Danube, 788—907. Philadelphia: University of Pennsylvania Press, p. 338
- ↑ Macháček 2012, p. 12
- ↑ Поулик Й. Древняя Моравия в свете новейших археологических находок // Великая Моравия. Тысячелетняя традиция государства и культуры. Прага, 1963
- ↑ Turčan, Valdimír (2003). «Prvá staroslovanská svätyňa na Slovensku» [The first Old Slavonic pagan shrine in Slovakia]. Historia — Revue O Dejnách Spoločnosti (in Slovak) (3). ISSN 1335-8316
- ↑ Hlobil, K. (2009). Before You. Insomniac Press. p. 116. ISBN 9781926582474
- ↑ Berend, Nora; Urbanczyk, Przemyslaw; Wiszewski, Przemyslaw (2013). Central Europe in the High Middle Ages: Bohemia, Hungary and Poland, c.900–c.1300. Cambridge University Press, p. 58
- ↑ Barford, Paul M. (2001). The Early Slavs: Culture and Society in Early Medieval Eastern Europe. Ithaca: Cornell University Press. ISBN 0801439779
- ↑ Poulík, Josef (1975). Mikulčice: Sídlo a pevnost knížat velkomoravských. Praha: Academia
- ↑ Poulík, Josef (1978). «The origins of Christianity in Slavonic countries north of the Middle Danube Basin». World Archaeology. 10 (2): 158—171
- ↑ Botek, Andrej (2014a). Veľkomoravské kostoly na Slovensku [The Great Moravian Churches in Slovakia] (in Slovak). Bratislava: Post Scriptum, p. 44
- ↑ Milan Strhan, David P. Daniel, Slovakia and the Slovaks: a concise encyclopedia [Архівовано 13 листопада 2012 у Wayback Machine.], Encyclopedical Institute of the Slovak Academy of Sciences, 1994 , p. 229
- ↑ Stanislav, Ján (1934). Životy slovanských apoštolov Cyrila a Metoda. Panonsko-moravské legendy. Bratislava, Praha: Vydané spoločne nakladateľstvom Slovenskej ligy a L. Mazáča. Архів оригіналу за 25 березня 2008. Процитовано 9 жовтня 2009.
- ↑ Barford 2001, p. 115
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль | Freebase: /m/01q6c7 · MAK: 9810642591205606 · NKC: ge131256 · SVKKL: g0004635-Velkomoravska-rise · VIAF: 316639017 |
- Історичні держави Європи
- Колишні монархії Європи
- Держави і території, зниклі 907
- Статті з твердженнями без джерел з квітня 2026
- Засновані в Європі 833
- Велика Моравія
- Історія Моравії
- Середньовічна Австрія
- Середньовічні держави Польщі
- Середньовічні держави Німеччини
- Середньовічна Словаччина
- Середньовічна Угорщина
- Ранньосередньовічні держави України
- Середньовічна Хорватія
- Середньовічна Чехія
- Середньовічні держави Європи
- Середньовічні слов'янські держави
- Історія Закарпатської області
- Історія Галичини
- Історія Центральної Європи
- IX століття в Європі
- IX століття в Україні
- IX століття в Угорщині
- Зникли в Європі 907
- 907 в Україні
- 907 в Угорщині
- Держави і території, засновані у VIII столітті