Велика Русь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Велика Русь — термін, що характеризується розмитістю визначення та багатозначністю. У різні часи застосовувався для позначення

  • Великоросія. В книзі І. А. Худякова «Великорусскія сказки», яка пройшла цензуру і була видана в Москві в 1860 році, автор під великоруськими територіями наводить Тобольськ[1], Казань[1], Москву[1], і с. Жолчин[1] Рязанської губернії і уїзду.
  • як історико-правнича дефініція у титулах російських царів
  • як головний елемент офіційної імперської доктрини «трьох руських народностей», базова складова тріади — Велика Русь, Мала Русь та Біла Русь.

У XIV—XVII століттях використовується в окремих іноземних джерелах для визначення київських, волинських, сіверських та подільских земель на противагу Малій Русі — галицьким землям.

У сучасній науці термін Велика Русь практично не використовується.

Історія[ред. | ред. код]

Територіальний і географічний зміст терміна спочатку не був точно визначений. Вперше словосполучення «Велика Русь» згадується в XII столітті, але прикметник «Великий» був лише епітетом, що відображає розміри і велич країни. Географічне значення він набув пізніше, у період феодальної роздробленості і монголо-татарського нашестя, коли з поділом Київської митрополії в XIV столітті виникає церковне поняття «Мала Русь», що спочатку включає в себе 6 єпархій Галицько-Волинського князівства. Великою Руссю стали називати інші 12 єпархій, включаючи і Київ. З кінця XVI століття термін Мала Русь позначає вже всю Південно-Східну Русь, перш за все області навколо Києва. У XV—XVII століттях «Великая Русь» перемежовується так само з «Білою Руссю» — обидва ці поняття позначають Московську Русь. З середини XVII століття уявлення про Росію, що складається з Великої, Малої і Білої Русі, остаточно закріплюється, що знаходить відображення не тільки в титулі государя, але і в офіційній загальноросійській ідеї.

Виникнення терміна[ред. | ред. код]

Слово «Велика Росія» (ή Μεγάλη Ρωσία) вперше з'являється офіційно в переліку митрополій, які перебували під юрисдикцією Константинопольського патріарха складеному в кінці XII століття за імператора Ісаака II Ангела. Удільна роздробленість, постійні набіги татар і загальна політична нестабільність змусили в 1300 році Київського митрополита Максима покинути свою резиденцію в Києві і переїхати в Володимир-на-Клязьмі. Таким чином Київ, який займав раніше географічно серединне, нейтральне положення, перестав бути релігійним центром Русі. Галицькі князі стали домагатися створення своєї окремої метрополії, і в 1305 році була створена Галицька митрополія, самостійна від Київської. Однак майже відразу стихійно її стали називати Малою Руссю, тому що складалася вона з 6 галицько-волинських єпархій. Решта 12 єпархій, включаючи Київську та Чернігівську, залишалися в підпорядкуванні у Київського митрополита, який мав резиденцію у Володимирі, а з 1325 року — в Москві[2]. Такий поділ церковних єпархій тривав протягом усього XIV століття. З плином часу термін «Мала Русь» отримує політичний сенс і закріплюється за територією Галицького князівства. Галицький князь Юрій II в грамоті 1335 року називає себе «князь всієї Малої Русі» (лат. Nos Georgius dei gracia natus dux totius Russiae Minoris).

Ілюстрації[ред. | ред. код]

Європейська карта Росії (Дюваль, 1677). Перша карта, на якій окрім вже звичних позначень для Росії: Московія і Біла Русь, стоїть синонім «Велика Русь»
Н. Фішер — Пискатор «Карта Московії чи Великої Русі» (лат. MOSCOVIAE seu RUSSIAE MAGNAE Generalis Tabula), 1681
Погляд на межі Великоросії в XIX столітті: англійська карта Великоросії з видання Алвина Дж. Джонсона (1864 рік)
Погляд на межі Великоросії в XIX столітті: німецька карта Великоросії з книги Meyers Konversations-Lexikon[de] (18851890 рр.)
Росіяни в Російській імперії в 1897 році, ґрунтуючись на даних з рідної мови (великоросійському наречию).
   >90%
   70—89%
   50—69%
   30—49%
   15—29%
   5—14%
   <5%
Територія творення говорів російської мови первинного утворення
Dal Dictionary title.jpg

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г И. А. Худякова. Великорусскія сказки/ Изданіе К.Солдатенкова и Н.Щепкина, — Москва, Въ Тіпографія В.Грачева і Ко, — 1860, Ценсоръ А.Петровъ
  2. Згідно з грецьким записом початку XIV століття: «Було у Великій Росії 19 єпархій: тепер же їх залишилося 12. Коли єпархія Галичини була зведена на ступінь митрополії царем Андроніком по царським хрисовулом і патріаршим писань при патріархові кир-Опанаса, то підкорилися галицької митрополії наступні єпархії: Галицьку, Перемиську, Володимирську, Холмську, Луцьку та Турівську». (Cod. Paris, 1366, л. 294, РИБ. Т. VI. Прил. С. 15.)

Джерела[ред. | ред. код]