Велика хоральна синагога (Бердичів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Бердичівська Велика хоральна синагога
Бердичівська хоральна синагога.JPG
Вигляд будівлі Великої хоральної синагоги в Бердичеві у 2008 році
49°53′36″ пн. ш. 28°34′50″ сх. д. / 49.893418° пн. ш. 28.580536° сх. д. / 49.893418; 28.580536
Розташування Україна Україна, Бердичів (Житомирська область)
Кінець будівництва 1850
Належність Юдаїзм (нині не діюча)
Адреса вул. Вінницька, 5

Бердичівська велика хоральна синагога — будівля головної синагоги (нині не діючої) в місті Бердичеві Житомирської області (в минулому значного єврейського міста, осередку юдаїзму в Україні), цінна історико-архітектурна пам'ятка міста.

Розташована у північній частині міста за адресою: вул. Вінницька, 5.

Опис[ред.ред. код]

Первинний вигляд синагоги (XIX ст.)

Велика хоральна синагога Бердичева була одноповерховою, прямокутною в плані з симетричним розміщенням пілястр. Орієнтована головним фасадом на захід. Стіни — цегляні, оштукатурені.

Висота стін синагоги — 10,5 м, довжина фасадної сторони — 12 м, бічної — 19,5 м.

Храм був здатний вмістити одну тисячу парафіян.

Історія[ред.ред. код]

Велика хоральна синагога у Бердичеві була споруджена у 1850 році коштом юдейської громади. Це була одна з перших у Російській імперії хоральна синагога. Монументальність і розміри вказували на її значну роль у житті міської общини.

Синагога правила за молитовний дім, була осередком вивчення юдаїзму й місцем зібрання членів єврейської громади міста. За традицією, хоральна синагога виконувала, поряд з релігійними, також функції управління єврейською громадою.

У центрі будівлі стояли 4 колони, поставлені близько одна до одної, огороджуючи найголовнішу частину храму — підвищення для читця, яке ділило залу на 9 однакових прогонів. З підвищення відбувалися читання й коментування Біблії й Талмуду та промовлялося Благословення, використовувалося також і для світських справ. На східному кінці головної зали містився прикрашений вишуканим різьбленням вівтар.

На відміну від звичайної синагоги, тут працював постійний хор з добре підібраними голосами, кантор з обов'язковою музичною освітою й гарним баритоном. Всередині синагога була схожа чимось на лютеранську церкву — колони, ряди лав, хори, на яких розміщувалися жінки, тоді як у старих синагогах жінки знаходилися в задніх напівтемних приміщеннях з маленькими віконцями, що були заґратованими. Стеля мала пишні внутрішні бані. Інтер'єр був прикрашений поліхромними стінописами.

За СРСР, у 1929 році під приводом звернення місцевих євреїв — робітників і службовців до міськвиконкому з проханням забрати будинок хоральної синагоги з відання релігійної общини та передати його на культурні потреби працюючих, місцева влада, попри заяви й прохання вірних юдеїв залишити їм храм, спрямувала клопотання щодо закриття синагоги у керівні органи УРСР. Відтак, після закриття у колишній культовій споруді утворили клуб безбожників, який діяв до початку німецько-радянської війни.

Гітлерівські окупанти разом з фізичним знищенням євреїв зруйнували всі синагоги Бердичева, і від хоральної залишилися тільки стіни. Після відновлення радянської окупаційної влади в місті почалася відбудова об'єктів промисловості й інфраструктури міста. Коштів не вистачало, а єврейського населення практично не було. Однак поступово відбудували одну невелику кімнату колишньої хоральної синагоги, де почали проводитися богослужіння для тих, хто повертався.

У 1946 році міська влада закріпила безкоштовно за єврейською громадою будинок хоральної синагоги.

За 20 років будинок був відбудований, з'явився другий поверх. Проте чисельність єврейської громади продовжувала зменшуватися у зв'язку з від'їздом за кордон.

Починаючи від 1964 року в будинку вже колишньої Великої хоральної синагоги Бердичева почала працювати рукавична фабрика, підпорядкована міській адміністрації. У віданні підприємства (міста) будинок перебуває дотепер (2010-ті).

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]

  • Будинок хоральної синагоги (іст., арх.). на Веб-ресурс «Мій Бердичів»
  • Іващенко О. Пам'ятки і пам'ятні місця історії та культури на Бердичівщині. Випуск 5. // Житомир: «Полісся», 2005 р. — 176 с.
  • ЦДІАК України). — Ф.442, оп.637, спр.229. — Арк. 55, 62.
  • Державний архів Житомирської області. — Ф-П 118, оп.43, спр. 13.- Арк. 10.
  • Архівний відділ Бердичівської міської ради. — Ф.525, оп.1, спр.263.- Арк. 4, 5.
  • Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем, T.IV — СПб, 1912. — С.261-264. (рос.)
  • Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии. — СПб, 1852. -С.422, 424. (рос.)
  • Субботин А. П. В черте еврейской оседлости. — СПб, 1890.- С.94, 97, 106, 130. (рос.)
  • Іващенко О. М., Поліщук Ю. М. Євреї Волині (кінець XVIII-початок XX століття). — Житомир, 1998. — С.34-35.
  • Марковський Б. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX ст. — Бердичів, 1999.- С.70.
  • Павлюк С. Старий Бердичів // «Земля Бердичівська», 1999, 12 березня
синагога Це незавершена стаття про синагогу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.