Великий Любінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Великий Любінь
Палац Бруницьких у Великому Любені
Палац Бруницьких у Великому Любені
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Городоцький район
Рада Великолюбінська селищна рада
Код КОАТУУ: 4620955300
Основні дані
Засноване Відомий з XIII ст.
Статус з 1964 року
Площа 33,45 км²
Населення 4550 (01.01.2011)[1]
Поштовий індекс 81556; 81555
Телефонний код +380 3231
Географічні координати 49°43′26″ пн. ш. 23°44′01″ сх. д. / 49.72389° пн. ш. 23.73361° сх. д. / 49.72389; 23.73361Координати: 49°43′26″ пн. ш. 23°44′01″ сх. д. / 49.72389° пн. ш. 23.73361° сх. д. / 49.72389; 23.73361
Висота над рівнем моря 275 м
Водойма р. Верещиця
Відстань
Найближча залізнична станція: Великий Любінь
До обл. центру:
 - фізична: 22 км
 - залізницею: 28 км
 - автошляхами: 30 км
Селищна влада
Адреса 81555, Львівська обл., Городоцький р-н, смт. Великий Любінь
Голова селищної ради Фабрига Йосип
Карта
Великий Любінь is located in Україна
Великий Любінь
Великий Любінь
Великий Любінь is located in Львівська область
Великий Любінь
Великий Любінь

Commons-logo.svg Великий Любінь у Вікісховищі

Вели́кий Лю́бінь (Любинегород, Любинець, Любин) — селище міського типу у Городоцькому районі Львівської області, за 22 км на південний захід від Львова. Позаду новозбудованого храму стоїть деревяна церква Св. Миколи 1854. Літо сонячне, тепле (в липні середньомісячна температура 18 градусів), зима м'яка (в січні −4 °C). У Великому Любені знаходиться один з старіших в Европі бальнеологічний і кардіологічний курорт, санаторій. Основний лікувальний фактор — сірководнева вода. Лікувальні сірководневі джерела якого описані особистим лікарем короля Стефана Баторія, краківським вченим Войцехом Очком у 1578 р., як стаціонарний, санаторій, функціонує з 1778 р.

Історія[ред.ред. код]

Великий Любінь
Пам'ятник Тарасу Шевченку в смт. Великий Любінь. Скульптори: Леонід Василюк, Анатолій Мельник

Як свідчать археологічні знахідки, на території сучасного Великого Любеня починаючи з неоліту жили люди. Перші згадки про селище припадають на період існування Стародавньої Русі — початок ΧΙΙΙ століття. Населений пункт виник як укріплення від набігів татаро-монгольських орд на древні руські землі. Тут жили вільні поселенці, які виконували військову службу.

Початком Любеня було згадуване в руських літописах місто Любиньгород, знищене у 1241 році галицьким князем Данилом Романовичем[Джерело?], і пізніше вже не відбудоване. Після захоплення Червоної Руси Польським Королівством довколишні добра були королівщиною (тобто власністю короля; гадаємо, звідси назва одного з Поріч — Королівщина). Король Владислав Ягайло надав їх галицькому і рогатинському старості, магнату Миколаєві Параві (іноді його називають Парава; з роду Ходецьких гербу Огоньчик (Повала)), який на початку XV століття заклав тут село Любинь, населяючи його осадниками з Галичини (Русі) та Мазовії. Після нього селище стало власністю його родичів. Близько середини століття добра було розділено і названо Великим і Малим Любенем. Власниками Великого Любеня від другої половини XV ст. до початку XVII ст. була родина львівських патриціїв Вільчеків.

У середині ΧV століття селище було поділене на дві частини: Великий і Малий Любін. В 1515 році селище належало львівським патриціям родини Вільчеків.

У 1624 і 1648 рр. під час татарського нападу село було зруйноване, населення винищене або забране в полон. В середині ΧVΙΙ століття Великий Любінь було відбудовано. Тут споруджено замок, що належав Вільчекам, було закладено парк, що зберігся до наших днів.

Мешканці Любеня займалися в основному землеробством, було розвинуте і ремісництво.

Після знищення села татарами у 1624 р. львівський намісник Ян Вільчек змушений був знову заселяти його. У другій половині XVII ст. маєток перейшов до подільського воєводи Стефана Гумецького (помер бл. 1750 р.) і у власності Гумецьких залишився до кінця наступного століття. Потім протягом короткого часу належав Свідзинським, після чого як придане (віно) Маріанни зі Свідзинських перейшов до графа Юзефа Яблоновського (помер 1821 р.). Наступним власником був їхній син Людвік Яблоновський (1810—1887), учасник листопадового повстання й автор відомих Спогадів (повне видання 1963 р.), у яких колористичною мовою передав життя у дворах і палацах Червоної Руси, між іншим, у Любені.

За часів Яблоновських місцевість стала відомою як курорт завдяки наявності сірководневих джерел. Вони були відомі від XVI ст., а ретельніше дослідили їх і описали львівські науковці у XVIII ст. Уже тоді тут виникли купелі (водогрязелікарня, — прим. перекл.). У 1820 роках стараннями Маріанни Яблоновської у Любені вибудувано купелі для заможних відпочиваючих зі Львова. Власники перебували переважно у Львові, але у своєму палаці в Любені вели відкритий дім, приймаючи славних гостей.

Власником маєтку в Любені в ΧΙΧ столітті став І. Бруннер, який виграв село в карти у попереднього власника Яблоновського. Він збудував в селі гуральню і цегельню. У його власність перейшов також курорт у Великому Любені. Новий власник курорту з середини ΧΙΧ століття почав реконструкцію курорту — побудував нову водолікарню, кілька нових житлових будинків та допоміжні приміщення. За короткий час він перетворив Великий Любінь на відомий європейський курорт.

У 1849 р. Людвік Яблоновський продав маєток разом із палацом і курортом баронові Константію Бруніцькому (1820—1890, чоловік Гелени Корвін-Шимановської). Останнім власником Любеня Великого був їхній син Адольф (1859—1941). Санаторій значною мірою розвинувся у другій половині XIX ст., коли Костянтин Бруницький збудував сучасні купелі, пансіонати і готелі. Кількість гостей значно зросла після підведення у 1903 р. залізничної гілки зі Львова.

У 1914-15 р.р. під Любенем точилися австрійсько-російські бої за Львів, а у 1919 р. польсько-українська боротьба за комунікаційні шляхи, які сполучали оточений Львів із Перемишлем. Після знищеннях, завданих під час воєн, курорт відродився у міжвоєнний період. Відбудований Адольфом Бруницьким, а у 1928 р. отримав статус національної інституції громадського використання. У той час тут функціонував найбільший у Польщі заклад сірководневих купелей, який відвідувало щорічно 2000 осіб. Для лікування використовувалися води з п'яти джерел, з-посеред яких найвідомішими були джерела Адольф і Людвік.

29 червня 1941 р. німці оточили на околиці Любеня невеликий підрозділ радянських прикордонних військ. У результаті цілоденної важкої битви, в якій загинула сотня радянських солдатів, поселення було зруйноване. У 1946 р. знову відкритий, а потім розбудований державний курорт у Любені Великому. У 1964 р. поселення набуло статусу селища міського типу. Тут працює один із найбільших спиртзаводів у Східній Галичині.

На території давнього маєтку на східньому краї поселення знаходиться палац… З-посеред незначної кількості садиб землевласників, які збереглися в околицях Львова, він є одним із найцікавіших. Невідомо, хто його збудував. Сучасний вигляд походить із XVIII ст., коли власниками маєтку були Гумецькі. Але родинні перекази, які збереглися, а також форма будівлі дозволяють припускати, що тоді вона була лише перебудована з якогось попереднього замку або оборонного двору. Наступну перебудову зробили Бруницькі у 1909—1910 р.р. за проєктом Яна Шульца. Імовірно, лише тоді палац набув сучасної необарокової форми. Автором зовнішніх декоративних елементів був львівський скульптор Петро Віталіс Гарасимович.[2]

До 1950-их років зі Львова можна було виїхати до Любіня безпосередньо вулицею Любінською. Однак, пізніше її перекрила соцреалістична споруда аеровокзалу і злітна смуга львівського летовища.

То ж тепер вулицею Любінською до Любеня не доберемося. Треба виїжджати зі Львова Городоцькою, а потім звертати на Самбірську дорогу. Минаємо в Лапаївці церкву та школу і добираємось до Оброшиного.

Теперішній НДІ землеробства та тваринництва в Оброшиному засновано на території барокового палацового комплексу львівських архієпископів, спорудженого у 1730 році.

Трохи далі за Ставчанами з неодмінним ставом нас зустрічає Великий Любінь. Колись влітку на відпочинок до Любеня виїжджали сотні львів'ян. Тепер у довколишніх озерах купатись заборонено, а старовинний парк довкола палацу давно втратив свій шарм. Найпомпезнішими спорудами, які зустрічають приїжджих на трасі зі Львова, є корпуси і комини місцевого спиртзаводу, одного з найпотужніших у Галичині.

По-різному називали колись цю місцевість — Любинегород, Любинець, Любин… Великий Любінь виник як укріплення проти частих монголо-татарських нападів. Відгомін тих далеких часів дійшов до нас у назві урочища Замчисько. У другій половині XVII ст. Великий Любінь було впорядковано, замок наново споруджений, насаджений парк. Саме з того часу тут збуруглися рідкісні дерева — платани, модрини, тополі.

Першу згадку про великолюбінські сірководневі джерела знаходимо у трактаті краківського лікаря Войцеха Очка, який у 1578 р. писав, що ці джерела мають силу виліковувати хворих людей. Один із місцевих дідичів, який наприкінці XVI ст. володів Великим Любенем, збудував тут першу примітивну лікарню. Однак, під час одного з татарських нападів у 1624 р. курорт був зруйнований. Лише на кінець XVIII ст. його відбудували знову. Він розвинувся, став відомий далеко поза межами краю.

Наприкінці XIX ст. власником курорту став вихрещений єврей Бруницький, який розбагатів на бориславській нафті. Він зробив реконструкцію здравниці, побудував водолікарню, корпуси якої назвав іменами дочок «Софія», «Марія», «Гелена», а джерела іменами синів «Людвіг» і «Адольф».[3]

Населення[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Примітки
  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Переклад за книжкою Grzegorz Rąkowski. Ziemia Lwowska. Przewodnik krajoznawczo-historyczny po Ukrainie Zachodniej. Pruszków. 2007
  3. За матеріалами Незалежного культурологічного часопису «Ї», «Галичина країна міст», № 36/2005, С. 406—408.

Посилання[ред.ред. код]