Великий Новгород
Но́вгород (з 1999 року офіційна назва — Вели́кий Но́вгород) — місто в Росії, на березі річки Волхов, за 6 км від озера Ільмень, адміністративний центр Новгородської області. У місті мешкає 220,2 тис. жителів. Найбільше досліджений археологами центр часів Русі.[2]
Зміст
Історія[ред. | ред. код]
- 859 — вважається роком першої згадки Новгорода в руських літописах.[3][4] Але дані археологічних досліджень засвідчили, що «міста у ІХ ст. ще не було»[5][6].
- 990–991 — хрещення Новгорода[7]
- 1044 — поява дитинця[8]
- Центр Новгородської землі.
- 1134 — перша згадка про місцевість «Холм» (Хълмъ) у Новгороді[9]
- 1136 року Новгород став столицею Новгородської Республіки, яка в 1478 увійшла до складу Московської держави.
- 1570 року велика кількість жителів міста була вбита опричниками Івана Грозного.
- У 1611–1617 роках Новгород був окупований шведами.
- У 1776–1796 роках Новгород був центром Новгородського намісництва Російської імперії.
- Під час Другої світової війни місто було дуже зруйновано німецькими військами.
Письмові джерела історії[ред. | ред. код]
Офіційною датою виникнення Новгорода прийнято умовно вважати 859 рік, виходячи із згадки міста в Ніконівському літописі (компіляція XVI століття). При цьому в самому літописі не сказано про заснування міста саме цього року, але під літом 6367 (859 рік) міститься запис про смерть новгородського старійшини Гостомисла. Автором офіційної дати заснування міста став історик М. Е. Тихомиров, що виступив з доповіддю на науковій конференції в Новгороді напередодні 1959 року, що дозволило відзначити того року 1100-річчя Новгорода.
В арабських джерелах X століття згадується пункт Ас-Славія (Слава, Салау), як один з трьох центрів русі (русинів) разом з Куябою (Києвом) і Артанією (Артою, ідентифікація неясна, Леонтій Войтович припускає, що теперішній присілок Смоленська Ґньоздово найбільше відповідає локалізації Арти[10]). Вважають, що мова йде про попередника Новгорода «старе місто» ільменських словен.
За припущеннями деяких істориків, найраніша іноземна згадка Новгорода як про Nεμογαρδάς[11] (у перекладі Німогард, Немогард або Неб(в)огард[11]) міститься у творі 949 року візантійського імператора Костянтина Багрянородного «Про управління імперією».
Раніше частина дослідників вважали, що у скандинавських сагах місто називається Гольмґардом (або Холм-Городом, Holmgard, ісл. Holmgarður) столицею Гардариків. Частина істориків ототожнила з «першим Новгородом» Рюрикове Городище або Ладоґу.[12] Молодий Б. Ґреков, досліджуючи волость Жабка, висловив припущення, що Новгород міг мати кілька «кінців» та погост, які склали одну велику волость. По мірі зменшення шансів віднайти Новгород, старший ХІ ст., почали складати версію про Холм-Город на Славенському кінці, який скандинави як предтечу Новгорода називали Гольмґардом.[13]
В німецьких джерелах називається Острогардом.
Також у Новгороді відбуваються основні дії епічного літературного твору XVII століття «Сказание о Словене и Русе и городе Словенске» і билини про Садка.
Руські літописи наводять різні версії виникнення міста. За «Повістю времених літ» (Лаврентієвський список) місто існувало ще до моменту приходу Рюрика в 862 році і було засноване ільменськими словенами в процесі їх розселення після міграції з Дунаю. За Іпатіївським літописом: «Словене же седоша около езера Илмера и прозвашася своимъ именемъ и сделаша городъ и нарекоша и Новъгородъ». Рюрик, за іпатієвським списком, спочатку княжив у Ладозі і лише після смерті братів «пришед къ Ильмєрю и сруби городе надъ Волховом и прозваша и Новъгород» (спостерігається деяка невідповідність з повідомленням того ж літопису про заснування міста словенами). Новгородський I літопис молодшого ізводу згадує новгородців в недатовані часи легендарного Кия.
Въ времена же Кыева и Щека и Хорива новгородстии людие, рекомии Словени, и Кривици и Меря : Словенѣ свою волость[14] имѣли, а Кривици свою, а Мере свою; кождо своимъ родомъ владяше[15].
За тим же Новгородським першим літописом молодшого ізводу «город» був закладеним Володимиром Ярославичем у 1044 році[16].
Дослідження, проведені російськими науковцями під проводом керівника Новгородської експедиції — академіка РАН В. Л. Яніна, та відомого лінгвіста А. А. Залізняка свідчать, що мова берестяних грамот ближча до стародавньої польської (лехітської) мови та відрізняється від південно-руської мови Київської Русі. Висновком з цього є те, що джерелом заселення Новгородських земель стала слов'янська південна Балтика.[17]
Всі події, зафіксовані в літописах про Новгород до 1044 року, мають стосунок до іншого міста.[18] Скандинавські джерела, зокрема, саґи, до XIII ст. не знають Новгорода. Князів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого вони називають «конунгами Гольмґарда».[19]
Археологічні дослідження[ред. | ред. код]
Археологічні дослідження розкрили невідповідність між тією картиною, яка була створена істориками на підставі письмових джерел, і станом археологічних матеріалів по самому ранньому періоду в історії Новгорода[20],[21].
Новгород, що виник серед боліт на вологому ґрунті, характеризується феноменальним ступенем збереження своїх старожитностей, а завдяки особливостям забудови має надзвичайно чітку стратиграфію культурного шару[21][22]. Археологічні дослідження з кінця XIX ст. (систематичні з 1932 року), що проведені на більш ніж 50 ділянках та площі понад 30000 м², розташованих як у центрі, так і на периферії Новгорода (в межах його валів), виявили тільки на двох з них (Неревському і Троїцькому розкопах) шари, що датуються серединою X ст.[23]. Це засвідчило існування в межах майбутнього Новгорода у Х ст. декількох окремих невеликих поселень, розділених пустопорожніми просторами. На іншій території, частина якої розташована навіть у центральних районах, життя почалося в XI, XII, а часом і в XIV ст.[1][24]. Припускають, що найдавніші поселення, на основі яких формувався город, називалися Славно або Холм-город, Людин і Наревський[25][26]. Об'єднання цієї рихлої доміської структури в «город» відбулося поступово на рубежі Х-XI ст. навколо загальноміського храму і єпископського двору. Будівництво Дитинця (кремля) і кам'яного Софійського собору в середині ХI ст. завершило цей процес[1].
Найдавніша з новгородських будівель, досліджена археологами, датується 953-м роком[21]. Найдавніші з досліджених дерев'яних мостових на території сучасного Новгорода, які прокладалися для зручності пересування по заболоченій території, також датуються X століттям (за методикою дендрохронології)[27]: найбільш раннє мощення в Наревському поселені датоване 953 роком, в поселені Славно (Холм-городі) — 974 роком. У 989 році зведена перша дерев'яна церква Софії[26]. Датування будівництва дубового Новгородського дитинцю за комплексом археологічних матеріалів може бути визначено першими десятиліттями ХІІ ст.[28]
Для дослідження історії середньовічного Новгорода корисні дані про Рюрикове городище[29] (в межах міста з 1999 року) за 2 км на південь від історичної частини Новгорода, де вдалося достовірно встановити наявність поселення з другої половини IX століття[30]. Взамін концепції про Ладогу, як попередницю Новгорода, на початку ХХІ ст. російськими вченими висунута гіпотеза про взаємозв'язок Городища і Новгорода як «міста старого» і «міста нового»[31][32].
У той же час, археологічні дослідження засвідчили, що Городище різко відрізнялося від раннього Новгорода соціально-економічним ладом і етнічним складом населення. На відміну від Новгорода, де в культурі городян не вловлюється вплив скандинавів, Городище було одним із скандинавських центрів дальньої торгівлі[33], пов'язаним з транзитними військово-торговельними комунікаціями Східної Європи — Волзьким торговим шляхом[34][35]. При цьому, якщо в структурі археологічних комплексів інших центрів «східної торгівлі» присутні практично всі види археологічних пам'яток — в схожому Тимерівському комплексі (під Ярославлем): селище, п'ятсот документованих курганних могильників з різними варіантами ритуалу, клади арабських монет ІХ ст., — то Городище біля Новгорода включає лише поселення з оборонно-гідротехнічним укріпленням (після зведення, у кінці ІХ ст. було розмите паводками і більше не поновлювалося[36]), а також клади монет. Поховальні древності в структурі комплексу Рюрикового Городища відсутні[34]. Приналежність Городища до скандинавського світу епохи вікінгів свідчать ритуали, пов'язані з масовими жертвоприношеннями коней, черепи яких «прикрашали» оборонні споруди[37].
Географія[ред. | ред. код]
Великий Новгород розташований в межах Приільменської низовини, на річці Волхов, в 6 км від озера Ільмень. Низовина надзвичайно рівнинна і заболочена з численними озерами та річками. В озеро Ільмень впадає близько 50 річок. Волхов — єдина річка, яка витікає з Ільменю і впадає в Ладозьке озеро. В період весняної повені, коли рівень води озера Ільмень може підвищуватися на 7 м, а його площа збільшуватися втричі, річка Волхов широко розливається і затоплює прибережні низовинні території. Клімат в межах Великого Новгорода помірно-континентальний, з холодною сніжною зимою і помірно теплим літом. Весна настає приблизно в першій декаді квітня. Середня температура найбільш теплого місяця липня становить +17,5 °C. Середньорічна температура повітря +4,3 °C, середня норма опадів 550 мм. У Великому Новгороді та його околицях поширені малородючі дерново-підзолисті ґрунти, для яких характерні підвищена кислотність і невеликий вміст гумусу, а також підзолисто-болотні та болотні ґрунти[38].
Освіта[ред. | ред. код]
- Новгородський державний університет ім. Ярослава Мудрого.
- Північний філіал Російського Державного Університету Інноваційних Технологій та Підприємництва.
- Новгородський філіал Санкт-Петербурзького Університету МВС Росії.
- Новгородський філіал Російського державного гуманітарного університету.
- Новгородський філіал Санкт-Петербурзького державного університету економіки та фінансів.
- Новгородьский філіал Сучасної гуманітарної академії.
Театри[ред. | ред. код]
- Новгородський академічний театр драми імені Ф.М. Достоєвського
- Новгородський міський театр для дітей та молоді «Малый»
Архітектурні пам'ятки міста і околиць[ред. | ред. код]
У Великому Новгороді зберіглися великі комплекси пам'яток древньоруської архітектури XI—XVII ст.
- Ансамбль Новгородського кремля — історичний центр міста (сучасні стіни збудовані наприкінці XV століття). Кремль-«дитинець» слугував адміністративним центром та резиденцією архієпископа у часи самостійності міста. Його стіни зведені із червоної цегли. Із 12 веж до нашого часу збережені 9 — Златоустівська, Покровська, Спаська, Княжа, Кокуй, Палацева, Володимирська, Федорівська та Митрополича. Всередині кремля знаходяться:
- шестиверхий собор святої Софії (1045–1052) — найдавніша давньоруська споруда на теренах Росії;
- стовповидна дзвіниця-«часозвоня» (XV–XVII ст.) із надбрамною церквою Сергія Радонезького (XV ст.)
- дзвіниця Софійського собору — триповерхова, із п'ятипролітним ярусом дзвону. XV–XVII ст.
- палати архієпископів (XVII–XIX ст.) із готичною Грановитою палатою
- Микитинський корпус
- Митрополичі покої
- Присутствені місця
- Покровська церква (1693 р., на місці храму XIV ст.; в стилі наришкінського бароко)
- Церква Андрія Стратилата, XVII–XVIII ст. (на місці Борисоглібської церкви XII ст.)
- Відомий бронзовий пам'ятник Тисячоліттю Росії, встановлений в 1862 році за проектом скульптора М. О. Мікешина — один із символів міста.
- Ярославове дворище — архітектурний комплекс на протилежному березі Волхова, навпроти кремля. Це колишнє місце резиденції служилих князів у часи новгородської самостійності. Тут із давнини знаходився міський ринок — торг. До нашого часу дійшли:
- Миколо-Дворищенський собор (1113–1136 рр.) із шатровою дзвіницею (XVII ст.)
- Церква Жінок-Мироносиць — 1510 р.
- Церква Прокопія — 1529 р.
- Церква Параскеви П'ятниці на Торгу— 1207 р., 1345 р.
- Церква Успіння на Торгу — 1458 р., на місці храму 1135 р.
- Церква Георгія наТоргу — 1356 р., верхи перебудовані в стилі наришкінського бароко в 1750–1754 рр.
- Церква Іоанна на Опоках — 1453 р., на залишках храму 1127–1130 рр., відновлена після війни.
- Надбрамна шатрова вежа колишнього купецького двору — 1686 р.
- Залишки гостиного двору, знищеного під час війни
- Колишній палац Катерини II. 1771 р., класицизм.
- На софійській стороні міста розташовані наступні пам'ятки:
- Зверин Покровський монастир (відомий з середини XII ст.) із церквами Покрови (1399 р., перебудована в XVII ст., прибудований новий собор у XIX ст.) та Симеона Стовпника (1467 р., фресковий ансамбль, зроблений одночасно із храмом)
- Церква Миколи Білого колишнього Миколо-Більського монастиря (відомий з 1135 р.) — 1310–1313 рр., верхня частина зведена знову у XVII ст.
- Церква Петра і Павла в Кожевніках — 1406 р.
- Свято-Духів монастир (заснований в 1162 р.) із церквою Трійці 1553 р.
- Церква Федора Стратилата на Щіркові вулиці — 1292–1294 рр., верхи зведені в 1682 р.
- Залишки Десятинного монастиря. Заснований в 1327 р., неодноразово перебудовувався. Знищений під час війни.
- Церква Дванадцяти Апостолів на Пропастєх — 1455 р.
- Церква Трійці у Ямський Слободі — 1734 рр., на місці храму XIV ст.
- Церква Власія на Волосовій Вулиці — 1407 р., верхня частина — післявоєнна реконструкція.
- Церква Петра і Павла на Сильнищі (на Синичій горі) колишнього Петропавлівського монастиря — 1185–1192 рр.
- Біла (Олексіївська) вежа — єдиний залишок зовнішніх міських укріплень. XIV–XVI ст.
- Церква Благовіщення в Аркажах (на М'ячині) — 1179 р. Верхні частини зведені в 1682–1684 рр. Фрески XII ст.
- Церква Иоанна Милостивого колишнього Воскресенського монастиря на М'ячині (1422 р., перебудована в XVII ст.)
- Церква Переконання Апостола Фоми на М'ячині (Уверения Фомы, 1463 р., на місці храму XII ст. Баня втрачена під час війни.)
- На історичній торговій стороні міста розташовані:
- Церква Івана Богослова в Радоковицях (на Віткє) — 1383–1384 рр.
- Церква Різдва Христового на Кладовищі (на Червоному Полі) — 1381–1382 рр., є фресковий ансамбль, створений одночасно із храмом.
- Церква Бориса та Гліба в Плотниках — п'ятибанний храм 1536 р.
- Церква Микити Мученика — 1557 р., верхи зведені в XVIII–XIX ст.
- Церква Різдва Богородиці на Михалиці (XIV–XVII ст., відновлена після війни)
- Церква Михаїла Малеїна на Михалиці — 1557 р., реконструйована після війни.
- Церква Федора Стратилата на Ручею — 1360–1361 рр., шатрова дзвіниця XVII ст. Фрески XIV ст.
- Ансамбль церков Благовіщення та Михайла Архангела на Витковому провулці (XIV–XIX ст., з'єднані галереєю із дзвіницею)
- Церква Дмитра Солунського на Славкові вулиці (1462 р., дзвіниця XVII ст.)
- Церква Климента Папи Римського на Іворовій вулиці (1519–1520 рр., відновлена після війни)
- Знаменський собор — 1682–1688 рр., на місці храму 1355 р. Великий п'ятибанний собор із крильцями та шатровою дзвіницею. З цього храму походить відома чудотворна ікона «Знаміння».
- Церва Пилипа та Миколи Чудотворця на Нутній вулиці (1527–1528 рр., шатрова дзвіниця XVII ст. — подвійна церква; її храмова половина Миколи Чудотворця — новітня реконструкція)
- Церква Іллі на Славні (1455 р., на місці храму 1202 р., нині немає бані, слугує житлом)
- Церква Петра і Павла на Славні (1367 р., верхні частини і баня — реконструкція)
- Спасо-Преображенська церква на Іллінє вулиці (1374 р., фрески роботи Феофана Грека, 1378 р.)
- Антонієвський монастир (відомий з 1119 р., споруди XII–XIX ст.) із собором Антонія Римлянина (1119–1125 рр.) та Срітенською церквою (1533–1535 рр.)
- За межами історичної черти міста розташовані:
- Юрьєв. Юр'єв монастир (відомий з 1030 р., пам'ятки XII–XIX ст.) із собором Георгія Переможця (1119–1130 рр.)
- Юрьєв. Церква Різдва на Перині (початок XIII ст.)
- Юрьєв. Музей дерев'яної архітектури Вітославлиці. Сюди звезені врятовані дерев'яні пам'ятки світської і сакральної архітектури XVI–XVIII ст. Новгородської області
- Волотово. Церква Успіння на Волотовому Полі (1352 р., відбудована після війни 1941—1945 рр., частка фресок відновлена)
- Ковальово. Церква Спаса на Ковальові (1345 р., відбудована після війни)
- Городище. Залишки церкви Благовіщення на Городищі (заснована в 1103 р., перебудована в 1342 р., зруйнована під час війни)
- Спас-Нередиці. Церква Спаса на Нередиці (1192 р., реконструйована після війни)
- Вуст'є Мсти. Церква Миколи на Липні (1292 р., реконструйована після війни)
- Сєльцо. Клопський монастир. Відомий з 1408 р. Трибанний Троїцький собор — 1562 р.
- Хутинь. Комплекс Хутинського монастиря (заснований в 1192 р., пам'ятки XVI–XIX ст.) із Спасо-Преображенським собором (1508–1515 рр.)
- Сирково. Руїни Сиркова монастиря — Срітенського собору та володимирської церкви (XVI–XVIII ст.)
- Вяжищі. Комплекс Миколо-Вяжищського монастиря (відомий з 1411 р.) Споруди у наришкінському стилі — Микольський собор (1681–1683 рр.) і комплекс церков Іоанна Богослава та Вознесіння (1694–1698 рр.) — рясно прикрашені ізразцями.
- Деревянниці. Деревянницький монастир. Відомий з 1335 р. Збереглись величний Воскресенський собор (1695–1700 рр.) та церква Успіння із дзвіницею (1725 р.).
- Захарьїно. Троїцька церква. 1699 р., руїни.
З 1999 року рішенням Новгородської обласної Думи (Постанова № 261-ОД) в міську межу міста включено знамените Рюрикове городище.
Покровська вежа дитинця та Покровська церква (кінець XVII ст.)
Церква Дмитра Солунського (XV ст.)
Надбрамна вежа купецького двору та дзвіниця Миколо-Дворищенського собору. XVII ст.
Владична палата (тобто Грановита), фасад.
Відомі люди, пов'язані з містом[ред. | ред. код]
- князь Ярослав Мудрий — Ростовський князь (987–1010), Новгородський князь (1010–1034), Великий князь Київський (1016–1018, 1019–1054).
- Олександр Невський — князь новгородський (1236 — 1251), великий князь володимирський з 1252.
- князь Іван Володимирович (Більський) — нащадок Гедиміна
- Архієпископ Євфімій (посідав кафедру в 1429—1458 роках), ініціатор перебудов Владичного двору в цеглі.
- Архієпископ Микита, киянин за походженням.
- Феофан Грек — візантійський іконописець
- Арциховський Артемій Володимирович (1902—1978) — радянський науковець, історик і археолог. Засновник і керівник Новгородської Археологічої експедиції (1932–1962 рр.)
- Олександр Петрович Греков (реставратор) (1909—2000).
- Янін Валентин Лаврентійович (1929 р.н.) — академік, історик и археолог
- Ігор Калінаускас (1945 р.н.) — художник, співак, театральний режисер
- Щусєв Олексій Вікторович (1873—1949) — радянський архітектор, автор генерального плану і відбудови повністю знищеного Великого Новгорода в повоєнні роки.
Див. також[ред. | ред. код]
- Малюта Скуратов
- Підводна археологія
- Магдебурзькі ворота (або Сігтунські)
- Новгородський кодекс
- Троїцький розкоп
- Берестяні грамоти
- 3799 Новгород — астероїд, названий на честь міста.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Носов Е. Н. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье // Русь в IX—XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012. — C. 118—119. (рос.)
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 38.
- ↑ Янин В. Л. Новгород // Великий Новгород. История и культура IX—XVII веков. Энциклопедический словарь. — СПб.: Нестор-История, 2007. — С. 352.(рос.)
- ↑ История Великого Новгорода(рос.)
- ↑ «стан сьогоднішніх знань про новгородський культурний шар і датування його найдавніших ділянок не підтверджує існування Новгорода в IX ст. У межах початкових ядер міських територій на Неревському, Людиному і Славенському кінцях відкладення культурного шару почалося не раніше початку X ст.» «На інших, частина яких перебуває навіть у центральних районах, життя почалося не раніше XI, XII, а часом і в XIV ст.» Носов Е. Н. Новгородская земля: Северное Приильменье и Поволховье // Русь в IX—XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012. — С. 118. (рос.)
- ↑ Носов Е. Н. Новгород и новгородская округа IX—X вв. в свете новейших археологических данных (к вопросу о возникновении Новгорода) // Новгородский исторический сборник. — 1984. — Вып. 2 (12). — С. 3—38.(рос.)
- ↑ Рапов О. М. О времени и обстоятельствах крещения населения Новгорода Великого: Вестник МГУ. История. 1988 № 3(рос.)
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… С. 38.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… С. 39.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 54.
- ↑ а б Войтович Л. Гольмґард… — С. 41.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… С. 37.
- ↑ Там само. — С. 38—39.
- ↑ свое княжение — во многих других летописях
- ↑ Новгородський перший літопис старшого і молодшого ізводів
- ↑ «В лЂто 6552 (1044)… а на весну же Володимиръ (син Ярослава Мудрого. — Ю. Д.) заложи Новъгород и сдЂла его»]
Диба Ю. Урбаністично-адміністративні реформи княгині Ольги (3. Новгород до Новгорода) // Студії мистецтвознавчі. Архітектура. Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. — Київ, 2012. — Ч. 4 (40). — С. 79. - ↑ Истоки новгородской государственности
- ↑ Bойтович Л. Гольмґард… — С. 37.
- ↑ Войтович Л. Гольмґард… — С. 40.
- ↑ Макаров Н. А. Археологические древности как источник знаний о ранней Руси // Русь в IX—XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. — Москва; Вологда: Древности Севера, 2012. — C. 76. (рос.)
- ↑ а б в Янин В. Л., Алешковский М.X. Происхождение Новгорода (к постановке проблемы) // История СССР, № 2, М. —Л., 1971.— С. 32-61. (рос.)
- ↑ Колчин Б. А., Янин В. Л., Ямщиков С. В. Древний Новгород. Прикладное искусство и археология. М.: Искусство, 1985. (рос.)
- ↑ Культурные взаимодействия славян, финнов и скандинавов в Приильменье в конце I тыс. н.э. Итоговый отчет о работе по программе фундаментальных исследований (2009—2011 гг..). Науч. руководитель, док. ист. наук, чл.-корр. РАН Е. Н. Носов. — С. 6-7. (рос.)
- ↑ «…на території власне Новгорода шари Х ст. представлені лише на декількох розкопах, причому відносяться вони переважно до другої половини-кінця Х ст.»
Носов Е. Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 28. (рос.) - ↑ Янин В. Л. Очерки комплексного источниковедения, Средневековый Новгород. Учебн.пособ. — М.: Высш. шк, 1977. — С. 216—220. (рос.)
- ↑ а б Янин В. Л. О начале Новгорода // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 210—211. (рос.)
- ↑ Б. А. Колчин. Дендрохронология Новгорода. «Материалы и исследования по археологии СССР», т. 117. М., 1963.
Дендрохронология Восточной Европы. Колчин Б. А., Черных Н. Б. — М.: Наука, 1977.
Статья по дендрохронологии Новгорода в «Вестнике РАН» - ↑ Трояновский С. В. Новгородский детинец в X—XV вв. :По археологическим данням. Автореф. Дис. Канд. Іст. Наук. М., 2001 р.
- ↑ Назву «Рюрікове» городище отримало лише в XIX—XX ст. у краєзнавчій літературі.
Янин В. Л., Алешковский М.X. Происхождение Новгорода (к постановке проблемы) // История СССР, № 2, М.-Л., 1971, стр. 32-61. - ↑ Рюриково Городище. Археологические открытия на Городище
- ↑ Носов Е. Н., Горюнова В. М., Плохов А. В. Городище под Новгородом и поселения северного Приильменья (Новые материалы и исследования). — Санкт-Петербург, 2005. — С. 28.
- ↑ Носов Е. Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 24. (рос.)
- ↑ «Ні про яку „північну вуаль“ в культурі городян говорити не доводиться… і відмінності Рюрікова городища і Новгорода по числу скандинавських знахідок занадто великі». Носов Е. Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 28
- ↑ а б Седых В. Н. Рюриково городище и Тимерево: общее и особенное сквозь данные истории и археологи // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 196.
- ↑ «…археологічні дослідження з'ясували, що Дніпровсько-Волховський шлях („шлях із Варяг в Греки“) став функціонувати як торговельна магістраль не раніше другої половини Х ст.»
Толочко О. П., Толочко П. П. Україна крізь віки. Том 4. Київська Русь. — К.: ВД «Альтернативи», 1998. — С. 23. - ↑ Носов Е. Н. Тридцать лет раскопок Городища: итоги и перспективы // У истоков русской государственности. Историко-археологический сборник. — Санкт-Петербург, 2007. — С. 35. (рос.)
- ↑ Спасская Н. Н., Саблин М. В., Михайлов К. А. Раннесредневековые лошади второй половины ІХ — начала Х в. на Рюриковом Городище // Российская археология, 2011. — № 4. — С. 52-63. (рос.)
- ↑ Новгородська область
Джерела та література[ред. | ред. код]
- А. Г. Плахонін. Новгород Великий // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 441. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Л. Войтович. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 37-55. ISSN 0130-5247
Посилання[ред. | ред. код]
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Великий Новгород |
- Офіційний сайт адміністрації міста (рос.)
- В. Л. Янин, М.X. Алешковский. Происхождение Новгорода (к постановке проблемы) (рос.)
| ||||||||||
| Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |

