Великобагачанський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великобагачанський район
ліквідована адміністративно-територіальна одиниця
Coat of Arms of Velykobahachanskiy Raion in Poltava Oblast.png Flag of Velykobahachanskiy Raion in Poltava Oblast.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті регіону
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область: Полтавська область Полтавська область
Код КОАТУУ: 5320200000
Утворений: 1925
Ліквідований: 17 липня 2020 р.[1]
Населення: 24 342 (на 1.01.2018)
Площа: 1000 км²
Густота: 25.0 осіб/км²
Тел. код: +380-5345
Поштові індекси: 38300—38354
Населені пункти та ради
Районний центр: Велика Багачка
Селищні ради: 2
Сільські ради: 16
Смт: 2
Села: 72
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Голова ради: Полтавець Григорій Миколайович
Голова РДА: Братік Сергій Вікторович[2]
Вебсторінка: Великобагачанська РДА
Великобагачанська райрада
Адреса: 38300, Полтавська обл., Великобагачанський р-н, смт. Велика Багачка, вул. Шевченка, 73, 9-12-52
Мапа

Commons-logo.svg Великобагачанський район у Вікісховищі

Великобагача́нський райо́н — колишня адміністративно-територіальна одиниця у центральній частині Полтавської області України. Районним центром є смт Велика Багачка.

Географія[ред. | ред. код]

Район розташований у центральній частині Полтавської області у зоні лісостепу. На півночі межує з Миргородським районом, на південному сході — з Решетилівським, на заході — з Хорольським, на півдні — з Глобинським, на північному сході — з Шишацьким.

Миргородський район Миргородський район
Хорольський район
Семенівський район
Gray compass rose.svg Шишацький район
Глобинський район Решетилівський район

Територія району — 1,0 тис. км², що становить 3,5 % від території області. По площі займає 12 місце серед районів Полтавської області. Відстань до обласного центру залізницею — 89 км, шосейними дорогами — 78 км.

Поверхня — хвиляста рівнина, яка широкими терасами полого знижується на південний захід до Дніпра. Є джерела мінеральної води (Велика Багачка). Клімат помірно континентальний з помірно холодною зимою і помірно теплим літом. Пересічна температура січня від −5,5 до −7,6°, липня від +20 до +21,7°. Опадів 201,8 мм на рік. Період з температурою понад +10° від 157 до 172 днів.

Головна водна артерія району — річка Псел, що належить до басейну Дніпра і є його лівою притокою. По району має довжину 39 км. Крім, Псла протікають ще дві річки: Хорол та Багачка. Багато штучних водойм, озер.

Майже весь район лежить у лісостеповій зоні. Ліси (дуб, сосна, ясен, берест, клен, рідше — липа, граб). На піщаних терасах річок поширені соснові ліси з домішкою дуба, в заплавах — луки.

На території Полтавщини водяться лось, дика свиня, борсук, вовк, куниця, сарна, лисиця, заєць, ховрах, хом'як; із птахів — дикі качки, гуси, орли, кібці, шуліки, журавлі, жайворонки; у водоймах — карась, щука, окунь, короп, сом тощо.

Історія[ред. | ред. код]

Заснований у 1925 році. У сучасних межах відновлений в грудні 1966 року.

Територія сучасного району була освоєна людиною ще за часів кам'яної доби. Це підтверджують знахідки археології.

З X століття територія району контролюється давньоруськими князями. У складі Київської Русі вона належить до Переяславської землі, на короткий час відходить до Чернігівського та Курського князівств.

Після татаро-монгольської навали землі по Пслу відходять до Київського князівства, а з 1363 року — до складу Великого князівства Литовського.

У середині XVII століття французький інженер Боплан видав першу карту України. На ній вже позначено село Богачка. З 1650 року, коли карта побачила світ, починається писемна історія Великобагачанського краю.

Район не обійшли стороною буремні події. Богацька сотня в складі Миргородського полку була активним учасником визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., воювала у Північній війні.

XX—XXI століття[ред. | ред. код]

У січні 1918 року Багачку захопили російські радянські війська під командуванням Антонова-Овсієнко.

У 19321933 роках внаслідок Голодомору, проведеного радянським урядом, у районі загинуло 6877 мешканців, в тому числі встановлено 1916 померлих, встановлено імена 1635 загиблих.[3]

Великобагачанський район існував із 1925 року, налічував 10 сільських рад. У 1930 році до Великобагачанського були приєднані Білоцерківський та Остап'євський райони. З лютого 1932 року по вересень 1937 року район входив до Харківської області, а з вересня 1937 — до складу Полтавської.

З грудня 1962 року по грудень 1966 року район був розформований і його територія входила до складу Решетилівського, Миргородського та Хорольського районів. У сучасних межах район відновлено в грудні 1966 року.

Згідно з переписом 1939 року в районі було 35 сільських рад, 269 населених пунктів, проживало 61210 чоловік. На території району було 64 колгоспи, в них 25378 працюючих, 303 особи працювали на транспорті і в зв'язку, 517 — в торгівлі, заготконторі та громадському харчуванні, 659 — в освіті і культурі, 202 — в охороні здоров'я. В загальноосвітніх школах навчалося 4973 учнів. В технікумах навчалося 133 особи, у вишах — 20.

Велику допомогу в становленні і зміцненні колгоспного виробництва подала перша в районі машинно-тракторна станція, утворена в 1930 році в селі Устивиця. Трактористи працювали самовіддано, з року в рік перевиконували норми виробітку, боролись за економію пального.

У 1935 році було завершено будівництво нового двоповерхового будинку середньої школи у Великій Багачці, де вже в наступному році навчалося понад 300 учнів. 15 грудня 1940 року у Великій Багачці було відзначено 65-річний ювілей кобзаря Федора Даниловича Кушнерика. За дорученням Спілки письменників України на вшанування кобзаря прибув Павло Тичина. Під впливом цих ювілейних урочистостей Павло Григорович написав відомого вірша «Ми їдемо з Великої Багачки».

У роки Другої світової війни 10430 чоловіків мобілізовано і з них 4871 не повернулися з війни.

23 вересня 1943 року війська 20 гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова зайняли Велику Багачку та інші села району. Відкочуючись на Захід, німецькі війська ворога знищували міста і села. У Великобагачанського районі було частково або повністю спалено і зруйновано майже всі населені пункти, 14 шкіл, 10 клубів, 11 лікарень, колгоспні будівлі та хати селян.

У кінці 60-х років минулого століття була завершена електрифікація і радіофікація всіх сіл району. В організаціях працювало 625 потужних новітніх тракторів, 317 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.

У 1968 році на кожні 100 га угідь було вироблено по 325,4 ц молока і по 13,5 тисячі штук яєць на 100 га орної землі. У 1969 році 127 передовиків колгоспного виробництва були нагороджені орденами і медалями, в тому числі 5 — найвищим орденом держави, орденом Леніна.

У села прийшли спеціалісти з вищою освітою. У 51 загальноосвітній школі, районній заочній, кількох вечірніх школах та класах робітничої і селянської молоді, Красногорівському сільськогосподарському технікумі працювало близько 600 учителів, які навчали понад 7 тис. учнів. У медичних закладах трудилося 28 лікарів та 230 осіб середнього медичного персоналу.

У 1990 році посіви зернових і зернобобових культур склали 29890 га, технічних — 9172, кормових культур — 22030, овоче-баштанних — 1456 гектарів.

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Район поділяється на 16 сільських і 2 селищні ради. Населених пунктів — 74.

У 2009 році з обліку зняті села Бондусі та Малинщина

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість району представлена фабрикою «Веснянка» і друкарнею. На території району містяться підприємства нафтогазового управління «Полтаванафтогаз», телерадіотранслятор і районна електромережа в с. Красногорівка.

У числі промислової продукції підприємств — нафта, газ, цегла, швейні вироби, меблі, рослинна олія.

Транспорт[ред. | ред. код]

11 автобусних маршрутів охоплювали переважну більшість населених пунктів району, 340 км шляхів із твердим покриттям.

Районом проходить автошлях E40М03.

Населення[ред. | ред. код]

1990 року у районі мешкало 34,3 тис. осіб.

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[4]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 13 601 2429 1560 3975 3494 2042 101
Жінки 16 502 2298 1565 3934 4094 4137 474


Національний склад населення за даними перепису 2001 року[5]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 28941 96,26 %
росіяни 829 2,76 %
молдовани 83 0,28 %
білоруси 71 0,24 %
угорці 35 0,12 %
інші 105 0,35 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 29083 96,74 %
російська 832 2,77 %
молдовська 58 0,19 %
угорська 29 0,10 %
білоруська 21 0,07 %
інші 41 0,14 %

Населення близько 24 342 (на 2018 рік).

Пересічна густота — 29,7 чоловік на км². Національний склад населення однорідний, українців — близько 90 відсотків.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

До послуг населення — районна лікарня, поліклініка, шість дільничних лікарень, дві амбулаторії і 30 ФАПів, де працювало 65 лікарів і 264 середніх медичних працівників, обладнано 410 ліжок для стаціонарного лікування хворих.

У 1990 році в районі було 8 середніх, 17 неповних середніх, 9 початкових шкіл, 25 дошкільних закладів, у яких виховувалося понад 1000 дошкільнят. У Красногоріваському сільському профтехучилищі № 49 навчалося понад 600 осіб молоді професіям трактористів-машиністів широкого профілю з правом керування автомобілем, електромонтерів, лаборантів хімбаканалізу, кухарів.

У районі функціонувало 40 будинків культури і сільських клубів, 33 бібліотеки, 41 кіноустановка, 12 спортивних залів, спортивно-технічний клуб.

Населення обслуговувало 139 магазинів, об'єднаних у 6 споживчих товариств, 2 ресторани, 5 кафе, хлібзавод, ситроцех та ковбасний цех. Залишки сільськогосподарської продукції у населення скуповувала заготконтора. Побутові послуги жителі району отримували в районному будинку побуту, 25 майстернях, 16 перукарнях.

Для потреб населення працював райсількомунгосп, а в кожному господарстві — сільський комунгосп.

Політика[ред. | ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Великобагачанського району було створено 35 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 67,93 % (проголосували 13 919 із 20 490 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 52,12 % (7 254 виборців); Олег Ляшко — 16,17 % (2 251 виборців), Юлія Тимошенко — 15,27 % (2 126 виборців), Анатолій Гриценко — 4,22 % (588 виборців), Сергій Тігіпко — 3,25 % (453 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,02 %.[6]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Природно-заповідний фонд[ред. | ред. код]

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Герої Радянського Союзу і кавалери ордена Слави[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  2. Розпорядження Президента України від 9 квітня 2020 року № 247/2020-рп «Про призначення С.Братіка головою Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області»
  3. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко, В. О. Мокляк, Т. П. Пустовіт — Полтава: Оріяна, 2008.— С. 20
  4. Розподіл населення за статтю та віком, середній вік населення, Полтавська область (осіб) - Регіон, 5 рiчнi вiковi групи, Рік, Категорія населення , Стать [Населення за статтю та віком...2001]. 
  5. а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою, Полтавська область (осіб) - Регіон, Національність, Рік , Вказали у якості рідної мову. Процитовано 2018-05-01. 
  6. ПроКом, ТОВ НВП. Центральна виборча комісія - ІАС "Вибори Президента України". www.cvk.gov.ua. Архів оригіналу за 2018-02-27. Процитовано 2016-03-29. 

Посилання[ред. | ред. код]