Великобагачанський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Великобагачанський район
Coat of Arms of Velykobahachanskiy Raion in Poltava Oblast.png Flag of Velykobahachanskiy Raion in Poltava Oblast.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Полтавська область
Код КОАТУУ: 5320200000
Утворений: 1925
Населення: 25 039 (на 1.02.2016)
Площа: 1000 км²
Густота: 25.0 осіб/км²
Тел. код: +380-5345
Поштові індекси: 38300—38354
Населені пункти та ради
Районний центр: Велика Багачка
Селищні ради: 2
Сільські ради: 16
Смт: 2
Села: 72
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 38300, Полтавська обл., Великобагачанський р-н, смт. Велика Багачка, вул. Шевченка, 73, 9-12-52
Веб-сторінка: Великобагачанська РДА
Голова РДА: Кордубан Віктор Володимирович
Голова ради: Лещенко Іван Васильович

Commons-logo.svg Великобагачанський район у Вікісховищі

Великобагача́нський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця у центральній частині Полтавської області України. Районним центром є смт Велика Багачка.

Географія[ред. | ред. код]

Район розташований у центральній частині Полтавської області у зоні лісостепу. На півночі межує з Миргородським районом, на південному сході — з Решетилівським, на заході — з Хорольським, на півдні — з Глобинським, на північному сході — з Шишацьким.

Миргородський район Миргородський район
Хорольський район
Семенівський район
Gray compass rose.svg Шишацький район
Глобинський район Решетилівський район

Територія району — 1,0 тис. км², що становить 3,5 % від території області. По площі займає 12 місце серед районів Полтавської області. Відстань до обласного центру залізницею — 89 км, шосейними дорогами — 78 км.

Поверхня — хвиляста рівнина, яка широкими терасами полого знижується на південний захід до Дніпра. Є джерела мінеральної води (Велика Багачка). Клімат помірно континентальний з помірно холодною зимою і помірно теплим літом. Пересічна температура січня від −5,5 до −7,6°, липня від +20 до +21,7°. Опадів 201,8 мм на рік. Період з температурою понад +10° від 157 до 172 днів.

Головна водна артерія району — річка Псел, що належить до басейну Дніпра і є його лівою притокою. По району має довжину 39 км. Крім, Псла протікають ще дві річки: Хорол та Багачка. Багато штучних водойм, озер.

Майже весь район лежить у лісостеповій зоні. Ліси (дуб, сосна, ясен, берест, клен, рідше — липа, граб). На піщаних терасах річок поширені соснові ліси з домішкою дуба, в заплавах — луки.

На території Полтавщини водяться лось, дика свиня, борсук, вовк, куниця, сарна, лисиця, заєць, ховрах, хом'як; із птахів — дикі качки, гуси, орли, кібці, шуліки, журавлі, жайворонки; у водоймах — карась, щука, окунь, короп, сом тощо.

Історія[ред. | ред. код]

Заснований у 1925 році. У сучасних межах відновлений в грудні 1966 року.

Територія сучасного району була освоєна людиною ще за часів кам'яної доби. Це підтверджують знахідки археології.

З X століття територія району контролюється давньоруськими князями. У складі Київської Русі вона належить до Переяславської землі, на короткий час відходить до Чернігівського та Курського князівств.

Після татаро-монгольської навали землі по Пслу відходять до Київського князівства, а з 1363 року — до складу Великого князівства Литовського.

У середині XVII століття французький інженер Боплан видав першу карту України. На ній вже позначено село Богачка. З 1650 року, коли карта побачила світ, починається писемна історія Великобагачанського краю.

Район не обійшли стороною буремні події. Богацька сотня в складі Миргородського полку була активним учасником визвольної війни українського народу 1648—1654 рр., воювала у Північній війні.

XX—XXI століття[ред. | ред. код]

У січні 1918 року Багачку захопили російські радянські війська під командуванням Антонова-Овсієнко. У 19321933 роках у районі був проведений голодомор.

Великобагачанський район існував із 1925 року, налічував 10 сільських рад. У 1930 році до Великобагачанського були приєднані Білоцерківський та Остап'євський райони. З лютого 1932 року по вересень 1937 року район входив до Харківської області, а з вересня 1937 — до складу Полтавської.

З грудня 1962 року по грудень 1966 року район був розформований і його територія входила до складу Решетилівського, Миргородського та Хорольського районів. У сучасних межах район відновлено в грудні 1966 року.

Згідно з переписом 1939 року в районі було 35 сільських рад, 269 населених пунктів, проживало 61210 чоловік. На території району було 64 колгоспи, в них 25378 працюючих, 303 особи працювали на транспорті і в зв'язку, 517 — в торгівлі, заготконторі та громадському харчуванні, 659 — в освіті і культурі, 202 — в охороні здоров'я. В загальноосвітніх школах навчалося 4973 учнів. В технікумах навчалося 133 особи, у вишах — 20.

Велику допомогу в становленні і зміцненні колгоспного виробництва подала перша в районі машинно-тракторна станція, утворена в 1930 році в селі Устивиця. Трактористи працювали самовіддано, з року в рік перевиконували норми виробітку, боролись за економію пального.

У 1935 році було завершено будівництво нового двоповерхового будинку середньої школи у Великій Багачці, де вже в наступному році навчалося понад 300 учнів. 15 грудня 1940 року у Великій Багачці було відзначено 65-річний ювілей кобзаря Федора Даниловича Кушнерика. За дорученням Спілки письменників України на вшанування кобзаря прибув Павло Тичина. Під впливом цих ювілейних урочистостей Павло Григорович написав відомого вірша «Ми їдемо з Великої Багачки».

У роки Другої світової війни 10430 чоловіків мобілізовано і з них 4871 не повернулися з війни.

23 вересня 1943 року війська 20 гвардійського корпусу під командуванням генерал-лейтенанта М. І. Бірюкова зайняли Велику Багачку та інші села району. Відкочуючись на Захід, німецькі війська ворога знищували міста і села. У Великобагачанського районі було частково або повністю спалено і зруйновано майже всі населені пункти, 14 шкіл, 10 клубів, 11 лікарень, колгоспні будівлі та хати селян.

У кінці 60-х років минулого століття була завершена електрифікація і радіофікація всіх сіл району. В організаціях працювало 625 потужних новітніх тракторів, 317 вантажних автомашин та багато іншої сільськогосподарської техніки.

У 1968 році на кожні 100 га угідь було вироблено по 325,4 ц молока і по 13,5 тисячі штук яєць на 100 га орної землі. У 1969 році 127 передовиків колгоспного виробництва були нагороджені орденами і медалями, в тому числі 5 — найвищим орденом держави, орденом Леніна.

У села прийшли спеціалісти з вищою освітою. У 51 загальноосвітній школі, районній заочній, кількох вечірніх школах та класах робітничої і селянської молоді, Красногорівському сільськогосподарському технікумі працювало близько 600 учителів, які навчали понад 7 тис. учнів. У медичних закладах трудилося 28 лікарів та 230 осіб середнього медичного персоналу.

У 1990 році посіви зернових і зернобобових культур склали 29890 га, технічних — 9172, кормових культур — 22030, овоче-баштанних — 1456 гектарів.

Адміністративний поділ[ред. | ред. код]

Район поділяється на 16 сільських і 2 селищні ради. Населених пунктів — 74.

У 2009 році з обліку зняті села Бондусі та Малинщина

Економіка[ред. | ред. код]

Промисловість району представлена фабрикою «Веснянка» і друкарнею. На території району містяться підприємства нафтогазового управління «Полтаванафтогаз», телерадіотранслятор і районна електромережа в с. Красногорівка.

У числі промислової продукції підприємств — нафта, газ, цегла, швейні вироби, меблі, рослинна олія.

Транспорт[ред. | ред. код]

11 автобусних маршрутів охоплювали переважну більшість населених пунктів району, 340 км шляхів із твердим покриттям.

Районом проходить автошлях E40М03.

Населення[ред. | ред. код]

1990 року у районі мешкало 34,3 тис. осіб.

Розподіл населення за віком та статтю (2001)[1]:

Стать Всього До 15 років 15-24 25-44 45-64 65-85 Понад 85
Чоловіки 13 601 2429 1560 3975 3494 2042 101
Жінки 16 502 2298 1565 3934 4094 4137 474


Національний склад населення за даними перепису 2001 року[2]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 28941 96,26 %
росіяни 829 2,76 %
молдовани 83 0,28 %
білоруси 71 0,24 %
угорці 35 0,12 %
інші 105 0,35 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[2]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 29083 96,74 %
російська 832 2,77 %
молдовська 58 0,19 %
угорська 29 0,10 %
білоруська 21 0,07 %
інші 41 0,14 %

Населення близько 28 тисяч 286 осіб (на 2009 рік).

Пересічна густота — 29,7 чоловік на км². Національний склад населення однорідний, українців — близько 90 відсотків.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

До послуг населення — районна лікарня, поліклініка, шість дільничних лікарень, дві амбулаторії і 30 ФАПів, де працювало 65 лікарів і 264 середніх медичних працівників, обладнано 410 ліжок для стаціонарного лікування хворих.

У 1990 році в районі було 8 середніх, 17 неповних середніх, 9 початкових шкіл, 25 дошкільних закладів, у яких виховувалося понад 1000 дошкільнят. У Красногоріваському сільському профтехучилищі № 49 навчалося понад 600 осіб молоді професіям трактористів-машиністів широкого профілю з правом керування автомобілем, електромонтерів, лаборантів хімбаканалізу, кухарів.

У районі функціонувало 40 будинків культури і сільських клубів, 33 бібліотеки, 41 кіноустановка, 12 спортивних залів, спортивно-технічний клуб.

Населення обслуговувало 139 магазинів, об'єднаних у 6 споживчих товариств, 2 ресторани, 5 кафе, хлібзавод, ситроцех та ковбасний цех. Залишки сільськогосподарської продукції у населення скуповувала заготконтора. Побутові послуги жителі району отримували в районному будинку побуту, 25 майстернях, 16 перукарнях.

Для потреб населення працював райсількомунгосп, а в кожному господарстві — сільський комунгосп.

Політика[ред. | ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Великобагачанського району було створено 35 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 67,93 % (проголосували 13 919 із 20 490 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 52,12 % (7 254 виборців); Олег Ляшко — 16,17 % (2 251 виборців), Юлія Тимошенко — 15,27 % (2 126 виборців), Анатолій Гриценко — 4,22 % (588 виборців), Сергій Тігіпко — 3,25 % (453 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 1,02 %.[3]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Природно-заповідний фонд[ред. | ред. код]

Відомі уродженці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]