Великобурлуцький район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Великобурлуцький район
Velykij burluk.png Velikbur.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Харківська область
Код КОАТУУ: 6321400000
Утворений: 1923
Населення: 23 148 (на 1.08.2013)
Площа: 1220.8 км²
Густота: 19.2 осіб/км²
Тел. код: +380-5752
Поштові індекси: 62600—62653
Населені пункти та ради
Районний центр: Великий Бурлук
Селищні ради: 2
Сільські ради: 16
Смт: 2
Села: 64
Селища: 18
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 62600, Харківська обл., Великобурлуцький р-н, смт. Великий Бурлук, вул. Радянська, 9, 5-24-60
Веб-сторінка: Великобурлуцька РДА
Голова РДА: Криничанський Володимир Іванович
Голова ради: Жиліна Олександра Федорівна

Великобурлу́цький райо́н — адміністративно-територіальна одиниця у північно-східній частині Харківської області з центром у смт Великий Бурлук. Район було утворено в 1923 році, коли в Україні проводилася адміністративно-територіальна реформа. Населення становить 23 398 осіб (на 1 лютого 2012 року).

Географія[ред.ред. код]

На півночі та північному сході Великобурлуцький район межує з Волоконівським та Валуйським районами Бєлгородської області Російської Федерації, на сході та південному сході із Дворічанським, на півдні — з Куп'янським та Шевченківським, на заході — з Печенізьким та Вовчанським районами Харківської області.

Протяжність державного кордону з Російською Федерацією — 38 км. Площа району — 1220,8 км² (3,9 % від загальної площі Харківської області).

У районі два селища міського типу: Великий Бурлук (районний центр) та Приколотне, а також 78 сільських населених пунктів. На території району функціонують 2 селищні та 16 сільських рад.

Гідрографія[ред.ред. код]

Ріки району належать до групи малих рік і відносяться до басейну Дону. Ріки району:

Назва Куди впадає Загальна довжина
Великий Бурлук Сіверський Дінець 93 км
Гнилиця Сіверський Дінець 31 км
Верхня Дворічна Оскіл 32 км
Плотва Вовча 32 км

Більшість річок району влітку майже зовсім пересихає. Швидкість течії дуже повільна (1-0,4 м/сек.). Основне живлення рік снігове та дощове. Взимку і посушливого літа важливу роль у живленні відіграють ґрунтові води.

Історія[ред.ред. код]

Історія Великобурлуцького краю сягає в далеке минуле, в сиву давнину первіснообщинного ладу. Саме до того часу належать перші сліди існування людини у цьому краї.

У 70-х роках XX століття харківські археологи провели розкопки на берегах річки Великий Бурлук. Їм вдалося виявити сліди поселень племен так званої зрубної культури (ІІ—початок І тис. до н. е.).

Археологи Харківського університету на чолі з доктором історичних наук, професором Борисом Шрамком провели роботу і нарахували у Великобурлуцькому районі 134 стародавні кургани, під насипами яких влаштовано захоронення епохи бронзи. Усе це сліди життя на території району.

Велесова книга[ред.ред. код]

Велесова книга була знайдена у 1919 році полковником Добровольчої армії Алі Ізенбеком у маєтку колишніх поміщиків Донець-Захаржевських-Задонських у Великому Бурлуці (це приміщення збереглося до наших днів). У книзі йдеться про таке: проти яких кочових племен вели боротьбу наші далекі предки, їх заняття, побут, релігійні вірування. Велесова книга є важливим писемним джерелом історії нашого краю.

Велесову книгу називають ще Дерев'яною книгою, бо вона написана на 35 дерев'яних дощечках, розміром 38×22 см, товщиною 0,5 см, написана невідомою старослав'янською мовою.

У другій половині XVII ст. відбулося заселення краю теперішньої Великобурлуччини.

У 1672 році 390 козачих сімей на чолі з отаманом Скиданом прибули з Правобережної України і оселилися за дозволом Чугуївського воєводи біля річки Великий Бурлук. Заснували слободу Великий Бурлук недалеко від Бурлуцької сторожі, яка була укріпленим пунктом для захисту південних земель Російської держави від нападу татар. Щодо назви слободи, теперішнього селища Великий Бурлук, є декілька версій.

По-перше, існують припущення, що назва походить від двох тюркських основ бор та лук. Складний двохосновний іменник бурлук означає осад брудної води. Є й інша версія, що назва слободи походить від назви річки Бурлук. Ця, певне, найімовірніша версія, бо за течією річки Бурлук виник цілий ряд сіл, в основу назви яких покладено слово бурлук.

Особливість району[ред.ред. код]

Особливістю Великобурлуцького району є бабаки. Колись вони заселяли майже всю Степову зону України до самого Чорного моря. У XVII столітті хутро бабаків активно вивозили в Польщу та Крим, а звідти в інші країни. У XIX столітті, коли степи стали розорювати під сільськогосподарські культури, бабаків змусили дуже потіснитись, і вони почали швидко зникати. У ХХ столітті бабак опинився на межі вимирання. І тільки завдяки тому, що в районі багато балок та ярів, непридатних для використання в сільському господарстві, бабаки зберегли свій вид.

На території району створено два загальнодержавні заказники з колоніями бабаків — Бурлуцький та Катеринівський — площею 853 га. Тепер у цілому в районі налічується близько 21 тис. цих рідкісних звірків, занесених до Червоної книги.

У 1996 році частина бабаків була переселена у всесвітньо відомий заповідник Асканія Нова. За останні роки в наших заказниках бабаків відловлено і переселено для розмноження в Полтавську, Донецьку, Миколаївську, Херсонську та Одеську області.

Друга світова війна[ред.ред. код]

Наприкінці травня — початку червня 1942 року війна докотилася до Великобурлуцького району. 10—14 червня 1942 року німецько-фашистське командування проводило операцію під назвою «Вільгельм», ставилося завдання оволодіти рубежем по лівому березі річки Великий Бурлук.

За час кровопролитних боїв загинуло багато радянських бійців, котрі були поховані на місці їх загибелі.

15-16 червня 1942 року в районі сіл Вільхуватка та Зарубинка вели бої з німецько-фашистськими загарбниками бійці 6-ї окремої танкової бригади під командуванням майора Хопко С. А.

За два дні важких боїв наші танкісти, артилеристи та піхотинці знищили 120 танків противника, багато іншої техніки і живої сили ворога. У цих боях бійці 6-ї окремої танкової бригади завдали тяжкої поразки німецькій танковій дивізії СС «Мертва голова».

26 червня 1942 року було окуповано німецько-фашистськими військами село Катеринівка. У боях за село брали участь бійці 24-го кавалерійського полку.

У червні 1942 року село Середній Бурлук було одним із проміжних рубежів оборони 9-ї Гвардійської стрілецької дивізії під командуванням генерал-майора Бєлобородова, яка входила до складу 38-ї армії Південно-Західного фронту.

До кінця червня 1942 року територія району була повністю окупована.

Звільнення району від німецько-фашистських військ почалося у лютому 1943 року 405-м окремим протитанковим полком та 555-м стрілецьким полком, коли звільнили села Григорівку та Катеринівку. 3 лютого 1943 року було звільнено селище Великий Бурлук, села Хатнє, Шипувате, а 4 лютого 1943 року — села Гогине, Слизневе, Волкове.

Наприкінці лютого 1943 року територія району була повністю звільнена від німецько-фашистських військ.

У звільненні багатьох населених пунктів, а саме, сіл Рублене, Комісарове, Устинівка, Вільхуватка, Приколотне, Гогине, Слизневе, Андріївка брали участь бійці-танкісти 3-ї танкової армії під командуванням генерал-лейтенанта Павла Рибалка.

Селище Приколотне, село Гогіне, Слизневе звільняли також бійці 42-го стрілецького полку 180 стрілецької дивізії, яка входила до складу 69-ї армії генерала В. Д. Крюченкіна.

Селище Великий Бурлук звільнили бійці 48-ї Гвардійської і 180 стрілецької дивізій.

У літопис Другої Світової війни вписані імена 2096 воїнів, які віддали своє життя, захищаючи та визволяючи Великобурлуччину. Пам'ять про них увічнена меморіалом у Великому Бурлуку, братськими могилами у селах району, експозиціями музеїв та музейних куточків шкіл району.

У роки війни 11 тисяч мешканців Великобурлуцького району пішли на фронт, із них: 5,5 тисяч не повернулися додому. За бойові подвиги на фронтах Другої Світової війни отримали звання Героя Радянського Союзу:

  • Антонов Олександр Антонович, с. Середній Бурлук;
  • Заболотний Іван Миколайович, с. Шипувате;
  • Каліберда Іван Опанасович, смт. Великий Бурлук;
  • Кісільов Іван Герасимович, с. Григорівка;
  • Ольшанський Костянтин Федорович, смт. Приколотне;
  • Проценко Леонід Олексійович, смт. Великий Бурлук;
  • Пятихін Іван Гаврилович, с. Попасне;
  • Тарасов Лука Федорович, с. Зарубінка;
  • Холод Михайло Мефодійович, с. Малий Бурлук;
  • Чайка Федір Васильович, смт. Великий Бурлук.

Імена Костянтина Ольшанського, Леоніда Проценка та Михайла Холода навічно занесені до списків особового складу частин, кораблів і військово-навчальних закладів.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Район адміністративно-територіально поділяється на 2 селищні ради та 16 сільських рад, які об'єднують 83 населених пунктів та підпорядковані Великобурлуцькій районній раді[1].

Населені пункти зняті з обліку[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

Населення (станом на 1 січня 2005 року) 26,5 тис. ос. У тому числі:

  • міського — 7,1 тис. ос.;
  • сільського — 19,4 тис. ос.

Чоловіків — 12,2 тис. ос. (45,8 % від загальної чисельності). Жінок — 14,3 тис. ос., (54,2 % від загальної чисельності). Нині у районі мешкає 8775 пенсіонерів (33,1 % до наявного населення). Із них:

  • пенсіонерів за віком — 5202 ос. (59,3 %);
  • пенсіонерів за інвалідністю (включаючи військовослужбовців) — 1543 ос. (17,6 %).

Щільність населення у районі — 21,7 ос. на 1 км². Рівень народжуваності (на 1 тис. чоловік населення) — 8,4 ос. Рівень смертності (на 1 тис. чоловік населення) — 21 ос.

Особливістю складу населення району є багатонаціональність. На території району проживають представники 41 національності і народностей.

Національний склад населення:

  • українці 19354 ос. (73 %)
  • росіяни 6363 ос. (24 %)
  • білоруси 185 ос. (0,7 %)
  • вірмени 70 ос. (0,3 %)
  • азербайджанці 47 ос. (0,2 %)
  • грузини 41 ос. (0,15 %)
  • молдавани 37 ос. (0,14 %)
  • цигани 22 ос. (0,08 %)
  • румуни 17 ос. (0,06 %)

а також татари, угорці, поляки, євреї, аварці, німці, осетини та громадяни інших національностей.

Економіка[ред.ред. код]

У сільському господарстві зайнято більш ніж 60 % від всіх працюючих в сфері матеріального виробництва району. Рослинництво в структурі сільхозвиробництва становить 74 %. Його головні напрями — вирощування зернових та технічних культур. Основними напрямами виробництва в тваринництві є вирощування крупної рогатої худоби м'ясо-молочного напрямку; свинарство та птахівництво.

Площа сільськогосподарських угідь (всіх товаровиробників, включаючи підсобні господарства) — 105 тис. га. Із них:

  • ріллі — 83,9 тис. га
  • багаторічні насадження — 0,8 тис. га,
  • сіножаті — 3,4 тис. га
  • пасовища — 16,8 тис. га

Кількість сільськогосподарських підприємств, незалежно від форм власності — 31; фермерських господарств — 23. Обсяг сільськогосподарського виробництва (у порівняльних цінах 2000 р.) — 82,4 млн грн.

Промисловий комплекс району (станом на 1 січня 2005 року). Кількість підприємств — 3 (на самостійному балансі без підприємств малого бізнесу):

  • ЗАТ «Приколотнянський олійноекстракційний завод»;
  • ВАТ «Великобурлуцький сироробний завод»;
  • Великобурлуцький хлібокомбінат.

Обсяг промислового виробництва за 2004 рік (у діючих цінах) 253,8 млн грн.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Навчальні заклади Великобурлукського району. Загальноосвітні навчально—виховні (всього) — 41, у тому числі:

  • школи — 24/3760 учнів;
  • дошкільні — 14/440 дітей.

Усього в навчально-виховних закладах району встановлено 116 комп'ютерів, а комп'ютерні класи є в 13 навчальних закладах. До мережі Інтернет підключені 18 навчальних закладів та відділ освіти Великобурлуцької райдержадміністрації.

Медичні установи — 29, у тому числі:

  •  — лікарняні установи — 2;
  •  — амбулаторні — 3;
  •  — ФАПи та ФП — 24.

Заклади культури:

  •  — бібліотеки — 20;
  •  — будинки культури, клуби — 27;
  •  — пам'ятники історії та культури — 54;
  •  — музеї — 2.

Фізкультура та спорт. Дитячо-юнацькі спортивні школи — 2:

  •  — ДЮСШ відділу освіти — 676 ос.
  •  — МГ ДЮСШ «Колос» — 314 ос.

ЗМІ. У районі видається газета «Радянський патріот», співзасновниками якої є районна рада та трудовий колектив редакції. Тираж 1660 примірників. На території району приймаються телеканали: УТ-1, 1+1, «Інтер», а також ОРТ, РТР (Росія).

На території району на цей час діють 7 релігійних громад:

  • 4 релігійні громади Української православної церкви;
  • 2 релігійні громади Євангельських християн баптистів;
  • 1 релігійна громада християн віри Євангельської «Благовість».

Туризм[ред.ред. код]

Археологічні пам'ятки[ред.ред. код]

У Великобурлуцькому районі Харківської області на обліку перебуває 39 пам'яток археології.

Поблизу села Гнилиця виявлено поселення пізньої бронзи (І тисячоліття до н. е.) та Салтівської культури (VIII—Х століття н. е.).

Природні пам'ятки[ред.ред. код]

  • Загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Бурлуцький». Площа 326,0 га. Розташований на ділянці від селища Великий Бурлук до с. Катеринівка. Місце проживання цінного реліктового виду тварин — байбака. Байбак досить крупний звір, довжина його досягає 60 сантиметрів, вагою до 9 кг. У гризуна красиве сірувато-солом'яного кольору з рудим відтінком хутро. Ще триста років тому шкурки байбаків, здобутих на Лівобережній Україні і в Приазовських степах, тисячами вивозили в Польщу і Крим. Але поступово байбак зник. І виною тому — людина, яка винищувала їх заради хутра, смачного м'яса, цілющого жиру.

Зараз на території нашої країни великі поселення байбаків збереглись на території Луганської області і на Харківщині, у Великобурлуцькому районі.

  • Загальнозоологічний заказник загальнодержавного значення «Катеринівський». Площа 527,0 га. Розташований на ділянці від с. Катеринівка до с. Рогозянка. Це одне з найстаріших поселень в урочищі «Мізерне» реліктового виду — бабака, який зберігся на цілинних землях яружно-балочної системи.
  • Ботанічний заказник місцевого значення «Артільнецький». Площа 167,8 га. Розташований на околицях с. Артільне.
  • Ботанічний заказник місцевого значення «Міловський». Площа 38,7 га. Розташований на околицях с. Мілове.
  • Ентомологічний заказник місцевого значення «Вовчий яр». Площа 5,0 га. Розташований на ділянці цілинного степу на схилах балки у с. Шипувате. Рослинність подана великою кількістю лікарських і рідких видів рослин. Живуть одинокі бджоли, джмелі, рідксні метелики.
  • Ентомологічний заказник місцевого значення «Мерешкувата дача». Площа 2,0 га. Розташований в с. Червона Хвиля у верхівці балки на правому березі р. Велкий Бурлук, на крутих схилах якої росте ковила, гіацинт, сон-трава, горицвіт, шавлія. Живе тут приблизно 200 видів і груп корисних комах, які мають цінність для науки і народного господарства.
  • Гідрологічний заказник місцевого значення «Малобурлуцький». Площа 50,0 га. Розташований біля сіл Вільхуватка та Малий Бурлук.
  • Гідрологічний заказник місцевого значення «Гнилицький». Площа 175,8 га. Розташований біля с. Гнилиця.
  • Лісове заповідне урочище місцевого значення «Дігтярне». Площа 179,0 га. Знаходиться у Великобурлуцькому лісництві. Урочище являє собою унікальне поєднання екотипів, які рідко зустрічаються в умовах північної частини степової зони. У водоймищі живе рідкий декоративний вид карася.
  • Лісове заповідне урочище місцевого значення «Божкове». Площа 79,0 га. Розташоване у Великобурлуцькому лісництві. Це унікальна для байрачного степу ділянка високопродуктивних насаджень дуба сім'яного і порослого віком понад 80 років. Ділянка є лісо-типологічним еталоном степової зони.
  • Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Неруб». Площа 6,2 га. Знаходиться у Великобурлуцькому лісництві. Насадження дуба червоного — 30 років. У складі насаджень — липа, клен, береза.
  • Регіональний ландшафтний парк «Великобурлуцький степ». Площа 2042,6 га. Розташований на території селища Великий Бурлук і сіл Катеринівка, Червона Хвиля, Шипувате, Андріївка, Горяне, Плоске.

Історичні пам'ятки[ред.ред. код]

У Великобурлуцькому районі Харківської області на обліку перебуває 48 пам'яток історії.

Персоналії[ред.ред. код]

  • Колокольцев Василь Григорович — наприкінці 90-х років XIX століття був обраний головою земської управи Вовчанського повіту, до складу якого входила сучасна Великобурлуччина. В. Г. Колокольцев провів масштабні реформи, перш за все, у сфері повітової освіті та медицині. В будівництво земських шкіл, сільських бібліотек, лікарських дільниць та фельдшерських пунктів він вкладав не тільки земські, але й власні кошти, яки отримував від продажу землі своїх маєтків.
  • Костянтин Федорович Ольшанський (народився у 1915 році в сім'ї агронома-буряковода в селі Приколотне Великобурлуцького району) — відважний командир Миколаївського морського десанту 26 березня 1944 року, який мав допомогти радянським військам при штурмі міста. У склад десанту ввійшли лише добровольці.

За дві доби безперервних боїв морські піхотинці старшого лейтенанта К. Ольшанського відбили 18 атак ворога і знищили більш ніж 700 фашистів, 2 танки та 4 гармати. З ольшанців живими залишилося тільки 12 чоловік. Решта на чолі зі своїм командиром загинули. Всім 68 учасникам десанту присвоєно звання Героїв Радянського Союзу.

Нині Олександра Григорівна мешкає в селі Федорівка Великобурлуцького району.

  • Валентин Володимирович Шевченко — головний хірург центральної районної лікарні. Його знала і, без перебільшення, любила вся Великобурлуччина. Він не відмовив у допомозі жодній людині, яка зверталася до нього. Діагноз, встановлений ним, завжди був точним і не потребував перевірки.

Валентин Володимирович говорив мало, але робив дуже багато. Операції, обходи, консультації, поради… Люди вірили хірургу. Через його руки за більш ніж 20-річну роботу пройшли сотні життів. Одних врятував від смерті, інших — від каліцтва та недуги. Звістка про його передчасну смерть (1998 р.) приголомшила Великобурлучан, відгукнулась болем в їх серцях.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]