Великі Крушлинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Великі Крушлинці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Вінницький район
Рада/громада Великокрушлинецька сільська рада
Код КОАТУУ 0520680803
Основні дані
Засноване 1599
Населення 980
Площа 1,639 км²
Густота населення 597,93 осіб/км²
Поштовий індекс 23243
Телефонний код +380 432
Географічні дані
Географічні координати 49°14′01″ пн. ш. 28°43′41″ сх. д. / 49.23361° пн. ш. 28.72806° сх. д. / 49.23361; 28.72806Координати: 49°14′01″ пн. ш. 28°43′41″ сх. д. / 49.23361° пн. ш. 28.72806° сх. д. / 49.23361; 28.72806
Середня висота
над рівнем моря
265 м
Місцева влада
Адреса ради 23243, Вінницька обл., Вінницький район с. Великі Крушлинці, вул. М. Грушевського, 39, тел. 58-25-42
Карта
Великі Крушлинці is located in Україна
Великі Крушлинці
Великі Крушлинці
Великі Крушлинці is located in Вінницька область
Великі Крушлинці
Великі Крушлинці

Великі Крушлинці — село в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області.

Географія[ред.ред. код]

Селом протікає річка Нетяги, ліва притока Кобильні.

Назва[ред.ред. код]

Великі Крушлинці — (давні назви — с. Нетяги, с. Калітинці, с. Калиновці) — село Вінницького району, лежить за 23 км від міста Вінниці і за 5 км від станції Гуменне. Рельєф — рівнинний. Ґрунти — сіроземи.

Історичні джерела розповідають, що назву Нетяги село отримало від річки та урочища Нетяги, де було засноване перше поселення. Назва Калитинці (Калітинці) походить від прізвища вінницького міщанина Калити (Каліти), який в сер.XVl ст. на цих землях використовував став.

Сучасну назву село отримало від прізвища польського шляхтича Мартина Хрушлинського, який в останні роки XVl ст. отримав ці землі за військові заслуги від вінницького старости Юрія Струся (1579-1604 р.р.). Це держання (посесія) офіційно підтверджувалося привілеєм польського короля Сигізмунда III від 23.08.1599 р. Вперше назва Хруслинці зустрічається в люстрації 1629 р. Змінювалося і місце розташування села. Загроза нових руйнувань від частих набігів татар спричинила переміщення села на поч.XVll ст.на північний схід, в більш безпечне місце, де воно іменувалося Калітинці, згодом — Великі Крушлинці.

Історія[ред.ред. код]

Село Великі Крушлинці засноване в кінці XVI ст. на землях, що знаходилися, в той час, під юрисдикцією королівської польсько-литовсякої держави - Речі Посполитої, що постала за Люблінською унією в 1569 р. В прадавніші часи цей край був у складі Київської Русі, Галицько-Волинського князівства, Золотої Орди та Великого князівства Литовського. В XVI ст. ці землі-урочища Нетяги та Телепеньчин Ріг перебували в громадському володінні вінницьких міщан та старости Вінниці, Вінницького повіту, Брацлавського воєводства.

За актовими джерелами XVI cт. річка Вінничка - ліва притока Південного Бугу була оточена надбережним лісовим масивом, який під Старим Містом з'єднується з надбогським лісом, утворюючи " Великий ліс Вінницький". Південно-західна частина повіту була степовою. Також повз стіну Вінницького лісу (ймовірно від дороги ВінницяВороновиця) на схід та на північний схід тягнулися великі, майже степові, простори. Так, степ розпочинався за р. Тяжилівкою, переходив у Гавришівський степ, а далі, ідучи міжріччям Хомутна — Нетяги (між сіл Великі та Малі Крушлинці) та лівобережжям Хомутної на північний схід, оцей степ тягнеться в тому самому напрямі далі за р. Кобильною. Верховина р. Нетяги була вкрита лісом, що обіймав територію сіл Гуменне та Михайлівка та утворював врочище “Гуменна діброва”, а ліс у верхів’ї р. Хомутної утворював врочище “ Телепеньчин Ріг”. Ці два лісові масиви були лише виступами - (“ріг”) на степових просторах надбережних лісів Хомутної та Нетяги (ліві притоки р. Кобильна, що впадають в р.Десну). Система р. Кобильня була вкрита лісом. З 1362 р., після перемоги військ Великого князя Литовського Ольгерда над військами Золотої Орди у битві на р.Синя Вода- притока П. Бугу Поділля перейшло від татар під контроль Литовської держави. Великий князь Литовський надавав землі в тимчасове володіння людям усіх станів, як винагороду за військову службу, решта міських земель-“міські ниви” й “міські сіножаті”, такі як “Вінницький ліс” та “Гавришівський степ” були в громадському володінні вінницьких міщан. За Декретом вінницького старости Б. Корецького від 24.V. 1566 р. межа міщанських земель із землями пана Стрижавського на північно-східному кордоні повіту проходила близько р. Хомутної (починається біля с. Телепеньки ), через р. Нетягу ( бере свій початок вище сіл Гуменне та Михайлівка і впадає в р. Кобильня в місці, де тепер с. Козинці ) нижче Калітиного ставу (c.Великі Крушлинці), а звідти аж до земель с. Вороно-виці..

Дослідник Брацлавщини Ц. Нейман так описує цю межу : “… з верхів’я Свинарових Лоз (руда, болотистий струмок- ліва притока р. Хомутної, впадає нижче с. Малі Крушлинці ), вниз Свинаровими Лозами, цією рудою до Хомутної, пройти через долину Хомутної, Сухою горою до Нетягів, нижче Калітина ставу на Лози (сучасне с. Лозовата), а від цих Лоз на Колодєж , від Колодєжа на густий березняк і там вже прийшов грунт Вороновицький (дідичні землеволодіння Великого та Малого Комарова панів Кропивницьких ).”Тривалий час ці території давали змогу міщанам вести екстенсивне скотар-ство, яке займало вагоме місце в загальній економіці повіту аж до середини XV1 ст. До 1570 р. литовський уряд визнав м. Вінницю державцем усіх міських земель.

Велику роль в освоєнні міської території відігравали приватні міщанські землеволодіння- займанщини.Так, у незаселе-ному східному секторі, на р. Нетяга ( сучасне c. Великі Крушлинці) в 1566 р. існував став, що його колись давно “засипав” і уживав вінницький міщанин Каліта. Після Люблінської унії 1569 р. на українські землі посунули польські магнати та шляхта, адже державним завданням Великого князівства Литовського та Речі Посполитої була колонізація загарбаних українських земель. Українські землі були поділені на вісім воєводств, Вінниця відійшла до Брацлавського воєводства, яке складалося з двох повітів- Брацлавського та Вінницького. З цього часу воєвод, старост та інших урядових осіб польський король призначав з числа польської шляхти.Польські феодали розпочали поширення свого панування на більшу частину України, вони захоплюють великі земельні простори разом з населенням, на Брацлавщині виникають великі поміщицькі фільваркові господарства.

Приплив польської шляхти на Брацлавщину починається в кінці ХVl- поч. XVll ст.ст., яка невпинно захоплює городські і земські уряди та маєтки. Після Унії всі вінницькі міські землі переходять під земське право, а міщани- землевласники стали неправними (незаконними) власниками. У східному напрямі Вінницького повіту, на землях міщан, приватні привілейовані землеволодіння польських шляхтичів з’являються значно пізніше ніж у інших напрямах, адже повіт зазнавав спустошливих набігів татар ще навіть 1-ї пол. XVll ст., а шляхи їхньої інвазії ( нашестя) в глиб повіту пролягали якраз через східні напівстепові напрями. Від часів першого вінницького старости - поляка Юрія Струся (1579-1604р.р.) невпинно відбувається перехід господарських земель міста у володіння вінницьких старост-поляків та польських шляхтичів. Старостинський уряд відбирає насамперед міські степові пасовища та сіножаті, бо такі землі легше було відібрати й використати для осадження нових замкових сіл, а міські громадські випаси були відтисненні далеко на схід, аж до р.Липовець. Так, в останніх роках XVl cт. Ю. Струсь надає шляхтичу Мартину Хрушлинському (Хруслинському) в державу (посесію) за військові заслуги, відірвані від міської території, урочища Нетяги та Телепеньчин Ріг, а стверджено це держання було привілеєм короля Жигимонта III 23.08.1599р. (М.Хрушлинський належав до стану дрібних служилих шляхтичів). Часті набіги татар в XVl ст. спустошили місцевість в системі річки Кобильної, на місці старих сіл і хуторів залишилися попелища і урочища. В кінці ХVlст. почалася нова хвиля заселень і на їх місці виникали нові села. Поселення Нетяги і Телепеньчин Ріг були передані М.Хрушлинському в державу також в розореному вигляді. Присуджуючи в 1603 р., Калітин став на користь державця с. Нетяги (Калітинці), яке вже того часу існувало, королівські комісари за свідченнями вінницьких міщан встановлюють, що цей став був завжди у володінні міста і є власністю короля, а М. Хрушлирський стверджується тимчасовим державцем.

За люстрацією 1616 р. видно щодо слободи Калітинці, яка осіла років п’ятрадцять тому на майже степових землях, біля урочищ Нетяги та Телепеньчин Ріг, держави пана М.Хрушлинського, що “в ній є цього часу 25 осілих людей. Державець дав слободянам “ волю” од усяких повинностей та податків на 30 років. Однак піддані повинні були робити на рік 4 дні: “на зажинки, на обжинки, на закоски й на обкоски“. У слободіі є один став неспустний та млин на одне коло. Млин у літку не меле та не завжди меле й узимку “. Історик- краєзнавець Ц.Нейман описує с. Калітинці (В.Крушлинці) так: “ Калітинці - це були старі хутори під назвою Нетяги, що тяглися по течії річки Нетяги, примикали до великого, в той час, ставу та лісу, відомі під назвою Калітинні хутори або Калітин став. На захід від Нетяг, біля верхів’я річки Хомутної, було старе село Телепеньчин Ріг. Поселення ці вважалися королівськими і тягнулися до вінницького замку. Із збільшен-ням народонаселення на північ від села, на річці Хомутній, заснувалося нове поселення. Люстрація 1629 р. показує ці поселення як с. Калютинці або Хруслинці ( ця назва села зустрічається тут вперше) і с. Слобода Нова або Амброзовіце( Великі і Малі Крушлинці), с.Телепеньчин Ріг (Телепеньки).

В зв’язку з тим, що ці землі були надані М.Хрушлинському не у власність, а в держання і посесія на них виявилася вакантною підприємливий брацлавський земський суддя Ольбрихт (Ольбрахт) Кохановський в 1627 р. на першому сеймі, де він був присутній , виклопотав їх у короля для себе. О.Кохановський - виходець із корінної Польщі, з відомого польського роду Сандомирського воєводства, мав сильні зв’ язки з першими вельможами в державі, “…без всяких статків, щедро обдарований особистими якостями”. Прибув шляхтич на Брацлавщину в 1615-1618 р.р., в віці близько п ‘ятидесяти років, одружився на багатій вдові Олексанрі Бого-словській (із Красносельських).В заміжжі вони придбали ( 1618-1621 р.р.) південну половину “кобилинських грунтів” з селом Половецьке (сучасне с. Косаківка ), іншими селами, заснував с. Коханівку (Кохангород), в 1630 р. відсудив на свою користь с. Козинці. В 1624 р. король Речі Посполитої призначив О.Кохановського брацлавським земським суддею, в 1627 р.- на посаду сборщика земських повинностей по усьому Брацлавському воєводству, в цьому ж році він був обраний депутатом від сейму в комісію по встановленню цін, обіймав інші високі посади в сеймі в 1631, 1633, 1634 р.р.

В 1625-1626 р.р. О.Кохановський на р .Кобильній, на острові , збудував солідний оборонний замок та виклопотав у короля право на улаштування біля цього форта містечка - Коханград. Тут було збудовано церкву, католицьку каплицю і госпіталь, утримувалась надворна міліція і козаки. Крім замка збудував шість нових млинів і велику греблю через річку на вінницькому тракті. 09.05.1642 р. О. Кохановський помер , а його маєтки за заповітом перейшли до сестри Констанції та її чоловіка Стефана Хоментовсько, але довго користуватися багатою спадщиною їм не довелося . Кохангород стояв на стратегічній дорозі (велика стара дорога- “старий гостинець” ), що вела із Вінниці в Липовець та в далеку Україну, слугувала як військова дорога для походів козацьких і польських військ. Форт проіснував лише двадцять два роки і був зруйнований вщент, першим у Вінницькому повіті, в період Хмельниччини . Лише в останні роки XVll ст. з’явились сюди власники спадщини О.Кохановського, але застали тут лише попелища і безлюддя. (Інвентарі поч. XVlll ст.). В подальшому ці землі були казенними.

Про історію заснування села до нас дійшли такі перекази: “ Перше поселення мало назву Калатинці (Калітинці). Розміщене воно було за 5-6 км. на південний захід від нинішнього села. Після чергового набігу татар на Поділля село було повністю зруйноване, а його жителі вбиті та полоненні, а ті що залишилися в живих переселилися на північний схід, у ліс і на березі річки Нетяги заснували нове поселення Калітинці, яке пізніше назвали Великі Крушлинці, за прізвищем колишнього власника цих земель Мартина Хрушлинського (Хруслинського). З цього місця і почало свій розвиток нинішнє село”. За місциною, де був дубовий ліс, який прилягав до села зі сходу, закріпилася назва “дубина”, “за дуба”. Залишки цього лісу були знесені в кінці XlX ст. Переказана подія про зруйнування та перенесення села могла трапитись під час декількох набігів татар, коли завойовники спустошували величезні території, а значну частину населення виганяли в неволю. Цілі міста і села багато разів були по варварському знищені, а інші зовсім обезлюдніли. Все Поділля в XVl ст. і аж до кінця XVІІ ст. перебувало під контролем султанської Туреччини, тому під час якої саме події ( інвазії) було зруйновано першу осаду Нетяги можна лише припустити (найймовірніше остання чв. XVI ст.). У XVlll- XlX ст.ст. на території, приближеній до місця розташування першої слободи Нетяги, існувало землеволодіння, виділене в окремий хутір (місцева назва “футир“). Його територія по периметру була обнесена ровом та палісадом ( поширений спосіб зазначення меж своїх територій зем’янами в XVl-XVll cт.ст.). Зручне природне місце розташування хутора( з трьох сторін він обвивався струмками та ярами, що переходили у ліву притоку р. Нетяги ), його близькість до місця першої осади дає нам підстави припустити, що хутір виник на місці пасіки-хутора в XVllст.

Наявні історичні відомості дають можливість встановити місце та час заснування села Великі Крушлинці. Першим поселенцем на місці теперішнього села (колишні міські, пізніше казенні землі) був міщанин Каліта, який в сер. XV1 ст. “засипав” та уживав неспусний став (Калітин став).Дещо в пізніший час в урочищі Нетяги поселяються перші осадники, які заснували с. Нетяги. Перша осада Нетяги знаходилася на околиці лісу, де зходяться межі сучасних сіл В.Крушлинці, Гуменне, М.Крушлинці. Ще й досі цю місцину називають “Калатинці”. Загроза нових руйнувань від набігів татар, яка тривала аж до кінця XVll ст., спричинила розселення осадників с.Нетягів хуторами вздовж лівої притоки р. Нетяги, що переходила у великий, на той час, став ( Калітин став) - (сучасні вул.. Л.Українки та вул. Українська). Ці поселення називалися Калітинні хутори. Зі сходу річка межувала з давнім дубовим лісом - “ дубина”. Слобода Нетяги та Калітинні хутори з часом злилися в одне поселення, яке за люстрацією 1615 р. іменується як слобода Калітинці, в місці, яке було більш зручним для проживання і мало більше природніх прихистків для людей на випадок загрози з боку нападників ( частина сучасного с. В.Крушлинці по вул. Українська, яка прилягає до ставу).

Назва села мінялася кілька разів за географічними та іменними ознаками : - Слобода Нетяги була названа за назвою урочища та річки Нетяги, де ще в XV1 ст. поселилися перші осадники. ( Грамота короля Жигимонта lll від 23.08. 1599 р.); - Слобода Калітинці (Калютинці) отримала назву за прізвищем міщанина Каліти, який першим обживав ці землі. ( Люстрація 1615 р.); - Село Хруслинці (пізніше Великі Крушлинці) назване за прізвищем держателя цих земель Мартина Хрушлинського (Хруслинського). ( Грамота короля Жигимонта lll від 23.08.1599 р.). Назва села Хруслинці зусрічається в люстрації 1629 р. вперше. - Село Малі Крушлинці (перша назва Слобода Нова або Амброзовіце), назване за назвою с. Хруслинці, держатель якого був фундатором нової слободи. (Люстрація 1629 р.). Держання (посесія) Мартина Хрушлинського урочищ Нетяги та Телепеньчин Ріг, надане йому в кінці XVl ст. вінницьким старостою Юрієм Струсем було офіційно стверджене привілеєм польського короля Жигимонта lll(Сигізмунда) 23.08.1599 р., тому цю дату можна вважати офіційною датою заснування села Великі Крушлинці.

Під час другого голодомору у 19321933 роках, проведеного радянською владою, загинуло 389 осіб[1].

Корисні копалини[ред.ред. код]

На рудах села ( вздовж р.Нетяги) жителі видобували торф для опалення. Біля сучасного Браславського ставка ( вул. Л.Українки) видобувалась біла глина для побілки хат і на продаж. На сучасній вул.Шевченка (попередня назва Цегельня) існувала цегельня, на якій виробляли червону цеглу на спорудження церкви.

Церква[ред.ред. код]

Церква Усікновення (Усічення) глави Іоана Предтечі збудована у 1914 році.

Відомі уродженці[ред.ред. код]

  • Коврига Віра Наумівна, "п'ятисотниця'', депутат Верховної Ради УРСР першого скликання.
  • Онопенко Василь Васильович, Голова Верховного Суду України.
  • Онопенко Оксентій Дмитрович, український громадський діяч у Росії,економіст з міжнародних економічних відносин, кандидат економічних наук. Закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин і наукову аспірантуру Академіїї суспільних наук в Берліні.

Список загиблих у Другій світовій війні[ред.ред. код]

О[ред.ред. код]

  • Онопенко Дмитро Пилипович, 1907 року народження, сержант, танкіст, важкопоранений 28.08.1944, помер від ран 28.08.1944, похований в Братській могилі (нечітко: Скопалтовська Вол(я) опатовс. уезд, 100 метрів на захід від хати лісника). Дружина — Онопенко Додосія Дмитрівна;
  • Онопенко Яким Архипович, 1904 року народження; призваний в берзні 1944 року Вороновицьким РВК; важкопоранений в бою в серпні 1944 року, помер у вересні 1944 року в госпіталі. Дружина — Онопенко Ганна О(нерозбірливо).
  • Онопенко Іван Лазарович, 1922 року народження;
  • Онопенко Юхим Федорович, 1912 року народження;
  • Онопенко Василь Явтухович, 1921 року народження; батько — Єлтух, мати — Дарка; Запис 21 липня 1941 року. Документ на румунській мові (Stat Niminal pentru prizonieri).
  • Онопенко Степан Максимович;
  • Онопенко Григорій Кирилович, 1918 року народження;

Значні переселення[ред.ред. код]

  • Воскресенка, Кемеровська область,
  • Крилове, Кемеровська область

Джерела[ред.ред. код]

  • Отамановський В.Д. Вінниця в XІV – XVІІ століттях.
  • Історичне дослідження. Вінниця 1993 р. Бабенко А.Г. Вінниця. Історичний нарис. Вінниця 1964 р.
  • Нейман Ц. Старая Брацлавщина и ее люди. Киевская старина. 1889 г. 1890 г.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Голод 1921–1923 і українська преса в Канаді. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, — 2008 — 1000 с. 978-966-355-024-4


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.