Великі Лази

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Великі Лази
Палац Плотені (кінець XIX ст.)
Палац Плотені (кінець XIX ст.)
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Ужгородський
Рада/громада Великолазівська сільська рада
Код КОАТУУ 2124881201
Основні дані
Засноване друга половина XIII сторіччя
Населення 1 426
Площа 0,29 км²
Поштовий індекс 89440
Географічні дані
Географічні координати 48°33′35″ пн. ш. 22°23′25″ сх. д. / 48.55972° пн. ш. 22.39028° сх. д. / 48.55972; 22.39028Координати: 48°33′35″ пн. ш. 22°23′25″ сх. д. / 48.55972° пн. ш. 22.39028° сх. д. / 48.55972; 22.39028
Водойми р. Цигань
Місцева влада
Адреса ради 89440,с. Великі Лази, вул. Вознесенська, б/н
Карта
Великі Лази. Карта розташування: Україна
Великі Лази
Великі Лази
Великі Лази. Карта розташування: Закарпатська область
Великі Лази
Великі Лази
Мапа

Вели́кі Лази́ — село в Ужгородському районі Закарпатської області.

У Великих Лазах проживає 1426 осіб. Розташоване на річці Цигань, за бл. 8,5 км від Ужгорода.

Історія[ред. | ред. код]

На західній околиці Великих Лазів, в урочищі Малий Горб – поселення культури алфелдської мальованої кераміки. Досліджувалося Ф.М.Потушняком в 1952 році. За один кілометр від села, в східному напрямку, на західному схилі гори Ставлянець – двошарове поселення: ранній етап полгарської культури та культури Баден. Досліджувалося Ф.М.Потушняком в 1953 році. Праворуч від дороги Ужгород – Мукачеве, на західному схилі Холмецької гори, навпроти коньячного заводу – поселення та поховання полгарської культури.

В письмових джерелах XIV—XVII ст. село відоме під трьома назвами. В XIV ст. — під назвою Galambhaza (Поселення Голуба); в другій половині XIV і в XV ст. — Лази; в XVI ст. — Felsevlaz (Верхні Лази). Очевидно, першу, найдревнішу, назву слід пов'язувати з похованням доби енеоліту (IV тисячоліття до н. е.), виявлене на південній околиці села. В ті далекі часи поховальні споруди в Європі й Азії робили у вигляді голуба (тулуб, крила, хвіст). Пам'ять про них збереглась у назві Поселення Голуба. Як свідчать джерела, Великі Лази були засновані в другій половині XIII ст. вихідцями з села Холмець. Починаючи з 1517 року, селом володіли шляхтичі села Холмця — Другети та Оросі. Протягом XVI ст. кількість мешканців села значно зменшилася: одні виїхали, інші повмирали, а решта — збідніли. В 1599 році за рахунок нових переселенців у селі вже нараховувалось 17 залежних домогосподарств.

Близько 1631 року у Великих Лазах господарювало 24 селянських дворів, що належали Невицькому домену Другетів. Наприкінці XVI ст, згідно з джерелами, село на деякий час спорожніло.

Згадка про село є в письмових джерелах 17ст. Відомо , що 16 січня 1787 року 8 сімей у складі 52 чоловік з-за Карпат на чолі з монахом Ізидором прямували в Ужгород . Утомлені дорогою , в мальовничій долині теперішнього села , зупинились відпочивати . Місцевість їм настільки сподобалась , що один з найстаріших мандрівників (Данило Бранк) висловив думку заснувати тут село . Всі цю пропозицію зустріли прихильно . Після уважних оглядин усієї місцевості , у східній частині підлісного крутосхилу (теперіш-ня вулиця Жовтнева , а стара Динковці) мандрівники знайшли шість хат , в яких проживали сім'ї Бакти Івана , Шімона Йосипа , Тимка Михайла , Граба Михайла , Семака Андрія та Ерддека Івана . Згодом монах Ізидор послав людей до префонта в Ужгород , проси-ти дозволу на поселення. Незабаром вони його отримали , але з умовою , що платитимуть десятину .

Для виміру площі було вислано Анатолія Меднянського , який виділив її на рівнині , названій Лази . З того часу нові поселенці стали називати власників шести хат – гірськими , а ті прибулих – лазькими .

Через 19 літ (5 січня 1806 року) вперше згадується сучасна назва села Великі Лази . Відомо також , що між «гірськими» та «лазькими» людьми часто виникали сварки та суперечки за пасовиська . Видно , ці та інші суперечки і чвари навколо землі призвели до утворення двох поселень . 4 червня 1832 року зга-дуються вже два села : Лази і Динґлаз .

На сьогодні не з’ясованим залишається чому село було названо Великі Лази , адже в Закарпатті на той час були і нині є просто Лази з набагато більшою кількістю жителів . Очевидно , вони названі внаслідок об'єднання двох сіл : Динґлаз і Лаз , або за аналогією топографічної діалектної назви місцевості (Лази – ве-лика видовжена рівнина у вигляді жолоба . Доречі , до сьогодні на західній окраїні села є урочище з назвою «Довгий верх») . Тож зараз не відомо чи довга рівнина , чи злиття двох сіл послужило назвою для Великих Лаз .

Під час виборів до Сойму Карпатської України у 1939 році більшість населення села проголосувало проти кандидатів від УНО.

Палац Плотені[ред. | ред. код]

Головна пам'ятка архітектури в селі — палац композитора Нандора Плотені. Нандор (Фердінанд) Плотені (1844—1933 рр.), місцевий землевласник, розгорнув у Великих Лазах потужне винне та спиртове виробництво. Місцеві марочні вина та горілка користувались великим попитом у Європі. Під впливом друга, угорського музиканта Едуарда Ремені, Нандор Плотені навчився грі на скрипці та згодом став першим скрипалем Угорського національного оперного театру. У 1870 році Нандор Плотені отримав графський титул, а 1896 року, набувши визнання у музичному світі, повернувся у Великі Лази, де спорудив невеликий, але вишуканий палац, та розбив парк із завезених з-за кордону дерев (див. Парк культури і відпочинку в селі Великі Лази). Сьогодні в палаці знаходиться Ужгородський районний центр дитячої творчості. В розташованій поруч школі є невеликий музей, присвячений Нандору Плотені.

Плотені був чималою музичною зіркою свого часу - нехай і не настільки яскравою, як Ліст, але вважався одним з кращих європейських скрипалів ІІ половини ХІХ ст. Він був першим скрипалем угорського національного оперного театру (грав на скрипці Страдіварі, кажуть), грав дуетом з Лістом і Йоганесом Брамсом. Титул свій він заробив смичком - став графом у 1870 році за значні музичні досягнення. Крім музики, граф займався й промисловістю, й шкільництвом (організовував на Закарпатті музичні школи). В 1896 р., у віці 63 років, Нандор Плотені повернувся у рідні Великі Лази, звів тут вкрай симпатичний нео-класицистичний палац, розбив навколо споруди невеликий парк (сяк-так збережений до наших днів, хоча годі вже шукати тут колишніх екзотів), збудував спиртзавод і млин, вирощував шляхетні сорти винограду, а на початку ХХ ст. відкрив приватну музичну школу в Ужгороді.

Син Нандора Янош Плотені продовжував політику благочинства, започатковану батьком, його в селі з теплотою згадують дотепер. Родина Плотені добровільно віддала свої винні підвали й виноградники радянській владі. Саме виноградники і підвали Плотені дали початок ужгородському коньячному заводу, який працює дотепер. (Першу партію коньячного спирту було вироблено і закладено у дубові бочки тут в 1959 р.)

На кладовищі поруч із Вознесенською церквою, є могила (кам'яний хрест), в якій поховані син Нандора Плотені — Янош з дружиною.

Великий вплив на стан економічного та духовного буття у Великих Лазах в дорадянський період мала не тільки церква , але , як уже було згада-но, і культурно-просвітницька та господарська діяльність графа Нандора Плотені , близького друга композитора Ф. Ліста та Е. Ремені , відомого не тільки славній історії музичного життя Закарпаття та Угорщини , але й усієї Європи . Існують припущення, що цей видатний скрипаль і піаніст не тільки жив , але й народився у Великих Лазах (у 1844 р.) .

У синів Фердинанда Плотені – Вільяма та Яноша (багато хто плутає їх, називаючи однією і тією ж людиною) також була надзвичайна, але дуже трагічна доля. Кажуть, що доньки Фердинанда і Євгенії Плотені рано покинули маєток, виїхавши на навчання до Європи, і приїжджали до палацу лише на канікули. Старший син Янош за неперевіреними даними був пілотом, і розповідають, що навіть спромігся пролетіти під Великим (нині пішохідним) мостом в Ужгороді, аби показати свою майстерність.

Зважаючи на те, що колишній граф, після приходу радянської армії, просто не мав де жити, його прихистив у себе головний винар палацу, котрий мешкав у невеличкій хатинці трохи нижче парку, який оточував маєток. Саме на його горищі і були не так давно знайдені особисті речі графа – стіл, стілець, підсвічник, посуд, старий альбом із фотографіями, щоденник із мисливськими записами, прикраса з бісеру – усе, що нині можна побачити у музеї Великолазівської школи.

Парк культу́ри і відпочи́нку — парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Площа — 1,5 га. Cтатус отриманий згідно з рішенням ОВК від 18.11.1969 року № 414 та ріш. ОВК від 23.10.1984 року № 253. Перебуває у віданні Великолазівської загальноосвітньої школи. Статус дано для збереження парку, закладеного у ХІХ столітті. Зростають цінні субтропічні екзоти. Поруч з парком розташований Палац Плотені.

Церква[ред. | ред. код]

У селі є Вознесенська церква ( 1823 рік ).

Існують перекази, що в Великих Лазах до будівництва сучасної мурованої церкви існувала дерев’яна церква. Будівництво сучасної мурованої греко-католицької церкви Вознесіння Господнього розпочалося на початку ХІХ століття в 20-х роках. В 1835 році будівництво храму було завершено, про що свідчить напис на дошці перед входом до Велико-Лазького храму. В той же час було збудовано і парафіяльний будинок - церковну фару, в якій проживав священик, що обслуговував крім Великих Лаз і філії: Глибоке, Циганівці та Підгорб.

Вихідцем із села Великі Лази був отець Михайло Балог - видатна духовна та громадська постать. Михайло Балог (1857-1916) – народився у селі Великі Лази у родині місцевого священика. Єпископ Юлій Фірцак іменує його парохом у Марамориський Сигіт. У 1898 році його призначено вікарієм Мараморощини. В церквах вікаріату сприяв організації хорів, залученню священиків до громадських справ, заснував бурсу в Сиготі для хлопців з слов’янського населення.

Слід відзначити, що ВеликоЛазька парафія була осередком духовного життя цілої околиці, зокрема на празник Вознесіння Господнього сходилося багато процесій із навколишніх сіл.

З 1941 року і до початку відкритого гоніння греко-католицької Церкви в 1949 році, парохом у с. Великі Лази та с.Глибоке був о.Михайло Дзуровчик. За часів більшовицької окупації Великолазького пароха, о.Михайла Дзуровчика(1900-1975), було репресовано, за відмову перейти до Російської Православної церкви.

Посилання[ред. | ред. код]