Великі північні стіни Альп

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розташування великих північних стін

Великі північні стіни Альп  (нім. großen Nordwände der Alpen), також класичні північні стіни або останні проблеми Альп, — це група з трьох або шести північних стін альпіських гір, які є видатними для альпіністів через свій розмір, складність або небезпеку. Йдеться про північні стіни Айгера, Гранд-Жораса та Матергорну; до розширеного переліку «шість великих північних стін Альп» додатково включають північні стіни Пті-Дрю, Піц Баділе та Великої Цінни.[1]

Фріц Каспаре, який одним з перших підкорив північну стіну Айгера, першим 1938 року застосував поняття «три великі проблеми стін». Його тодішній компаньйон Андерль Хекмайр використав цей термін 11 років потоку у своїй книзі 1949 року «Три останні проблеми Альп»[2]

Підстави до зарахування до великих північних стін[ред. | ред. код]

Абсолютна висота стіни не є альпіністською чи історичною першопричиною для зарахування північної стіни до «великих північних стін» Альп. Хоча у Альпах можна побачити багато високих північних стін, до «великих північних» стін зараховуються лише три або шість. Наприклад, північна стіна гори Триглав у Юлійських Альпах з  висотою 1 500 метрів, ймовірно є однією з найвищих у Альпах, але враховуючи відносно невисоку складність сходження по ній, вона не належить до «великих північних стін». Для деяких «великих північних стін», якщо точно зазначати, не йдеться по північну стіну, а швидше по північно-західну (наприклад у Айгера) або північно-східну (Піц Баділе). Ці стіни називають північними, тому що це лінгвістично зчеплює та краще утворює ім'я схожої групи.

Значення поняття «північна стіна»[ред. | ред. код]

Термін «північна стіна» зазвичай асоціюється з темними, зледенілими, крутими гірськими стінами: тут північна стіна Шраммахер.

У альпіністів термін «північна стіна» пов'язаний з особливими альпіністськими складностями та небезпеками, оскільки сходження по східним, західним та південним схилам гір є легшими. Північні стіни гір північної півкулі через більший затінок мають сильніше обмерзання, а тому більші складності при підйомі.[3] В альпіністському сенсі «північна стіна» позначає холод та небезпеку. Внаслідок значної кількості нещасних випадків при спробах сходження північна стіна Айгера отримала назву «стіна смерті»[4].

Небезпека та смертельні нещасні випадки[ред. | ред. код]

Найвідоміша та найнебезпечніша (через камнепади та раптові погіршення погоди) з «великих північних стін» є північна стіна Айгера. На ній вже загинув  51 скелелаз[5]. Існують стіни альпійських гір, де загинуло більше скелелазів (наприклад східна стіна Ватцманна — 100 смертей на липень 2010)[6], однак на них причинами для цього є менше великі труднощі і небезпеки стіни, а скоріше наплив часто недостатньо підготовлених альпіністів. Оскільки високі вимоги для підкорення північних стін широко відомі, недостатньо підготовлені альпіністи та гірські туристи рідко роблять спроби на них зійти. Тому абсолютна кількість нещасних випадків на них менша у порівнянні з частовідвідуваними цілями.

Найбільш вертикальна та технічно складна для скелелазіння є північна стіна Великої Цінне, але тим не менш на ній йдеться про виключно скелелазіння по камінню. Вона є єдиною з переліку, чия вершина лежить нижче 3000 м.н.м. та на якій – з огляду на висоту та розташування у Південному Тіролі – є значно нижчою небезпека від раптових змін температури та погоди, а також від загального характеру високих альпійських поясів.

Великі північні стіни детально[ред. | ред. код]

«Велика трійця»[ред. | ред. код]

Північна стіна Висота стіни Висота вершини Перше сходження Першопроходець Перше зимове сходження Перше одиночне сходження Перше зимове одиночне Найшвидше сходження
Айгер 1650 м 3970 м.н.м. 1938 Хайнріх Харррер, Андерль Хекмайр, Фріц Каспарек, Людвіг Вьорг 1961 Тоні Хібелер, Тоні Кінсхофер, Вальтер Альмбергер, Андерль Манхардт 1963 Мішель Дарбелле 1978 Цунео Хасегава та Івано Гірардіні (на день пізніше) 2011 Даніель Арнольд (2г 28хв)[7]
Гранд-Жорас 1200 м. 4208 м.н.м. 1935 Кроцпфайлер (C)

1938 Волкерпфайлер (W)

C: Мартін Майєр, Рудольф Петерс; W: Рікардо Кассін, Луїджі Еспосіто, Уго Тіццоні W: 1963 Вальтер Бонатті,
Коссімо Цаппеллі
W: 1968 Алессандро Гонья W: 1979 Цунео Хасегава (за іншими джерелами — Енді Паркін[8]) 2008 Улі Штек (2г 21хв)
Матергорн 1200 м 4478 м.н.м. 1931 Ф. Шмід, Т. Шмід 1962 Хілті фон Альмен, Пауль Еттер 1959 Дітер Мархарт 1965 Вальтер Бонатті 2009 Улі Штек (1г 56хв)

Розширена група[ред. | ред. код]

Північна стіна Висота стіни Висота вершини Перше сходження Першопроходець Перше зимове сходження Перше одиночне сходження Перше зимове одиночне
Пті-Дрю 700 м 3733 м.н.м. 1935 П'єр Аллен, Реймонд Лайнінгер 1964 Жорж Пайо,
Івон Масіно,
Жерар Девуассу
1955 Вальтер Бонатті ?
Піц Баділе 800 м 3308 м.н.м. 1937 Рікардо Кассін,
Вітторіо Ратті,
Джино Еспосіто,
Маріо Молтені †,[9] Джузеппе Валсеккі †
1967 Мішель Дарбелле, Каміль Бурніссен, Паоло Армандо, Джанні Калканьо, Даніель Трольє, Алессандро Гонья 1952
Герман Буль
2006
Фабіо Валсекіні
Велика Цінне 550 м 2999 м.н.м. 1933 Еміліо Комічі,
Анжело Дімай,
Джузеппе Дімай
1938 Фріц Каспарек, Сепп Брунрхубер 1937
Еміліо Комічі
?

Видатні альпіністські досягнення[ред. | ред. код]

Крім перших сходжень, наведених у таблицях вище, вартими уваги є сходження на швидкість чи серійні сходження на великі північні стіни Альп:

Одиночні сходження на швидкість[ред. | ред. код]

Північна стіна Гранд-Жораса

По «великих північних стінах» відбуваються як сходження у зв'язці, так і одиночні, метою яких є досягти вершини якомога швидше. В той час, як у перші десятиріччя після першого сходження найкращий результат по швидкості показували переважно команди, з подальшим розвитком альпінізму та зростанням досвіду скелелазіння, центральне місце зайняли одиночні сходження на швидкість. При цьому час одиночних сходжень значно коротший за командні, оскільки одиночки сильно зменшують або взагалі не використовують страхувальну мотузку і тому – за рахунок значно вищого ризику зриву і падіння – піднімаються значно швидше.

Значущі підйоми на швидкість:

  • 1959 — Дітер Мархарт піднявся по північній стіні Матергорну всього за 5 годин;
  • 1974 — Райнгольд Месснер та Петер Хабелер піднялися по північній стіні Айгер всього за 10 годин, що понад три десятиріччя було найшвидшим підйомом у зв'язці[10];
  • 1982 — Томас Бубендорфер піднявся по північній стіні Гран-Жораса та по північній стані Пті-Дрю — обидва підйоми соло, без страховки та кожен менше 7 годин[11];
  • 1983 — незалежно один від одного Томас Бубендорфер та Райнхард Пачайдер піднялися соло по північній стіні Айгера менше ніж за 5 годин[12];
  • 1983 — Томас Бубендорфер та Петер Рормозер піднялися за 3г 50 хв по північній стіні Матергорну[11];
  • 1997 — Крістоф Хайнц соло піднявся по маршруту «Superdirettissima» на північній стіні Великої Цінне зимою і лише за 8 годин[13];
  • 2003 — Крістоф Хайнц піднявся по північній стіні Айгера лише за 4½ години[14];
  • 2007 — швейцарець Улі Штек 21 лютого піднявся по північній стіні Айгера лише за 3г 54хв[15];
  • 2008 — Роджер Шелі та Симон Антаматтен піднялися у зв'язці по північній стіні Айгера за 6г 50хв, побивши рекорд 1974 р.[16]. Але трохи пізніше, 23 лютого їх рекорд також був побитий Даніелем Арнольдом та Стефаном Руоссом, які піднялися лише за 6г 10 хв.[17];
  • 2008 — Улі Штек покращив свій власний рекорд по соло-підйому по північній стороні Айгера (2:47:33 г)[18];
  • 2008 — Улі Штек піднявся соло по північній стіні Гран-Жораса по маршруту Колтона-Макінтайра за новий рекордний час 2г 21хв[19];
  • 2009 — Улі Штек піднявся соло по північній стіні Матергорна по класичному маршруту Шміда за рекордний час 1г 56хв[20] і таким чином тримав рекорди по всій «Великій трійці»;
  • 2011 — Даніель Арнольд покращив рекорд соло-підйому по північній стіні Айгера до 2г 28хв[21];
  • 2015 — Улі Штек скоротив свій час соло-підйому по маршруту Хекмайра на північній стіні Айгера до 2:22:50 г[22][23].

Сходження на декілька вершин[ред. | ред. код]

Курт Дімбергер одним з перших піднявся по «Великій трійці» (1956–58).
  • Гастон Ребуффо був першим скелелазом, який піднявся всіма шістьма великими північними стінами Альп (до 1952 р.)[24];
  • у сезоні 1961—1962 рр. Лео Шльоммер перший піднявся по «Великій трійці» в межах одного року[25];
  • Іветт Вуше (Yvette Vaucher) стала першою жінкою, яка піднялася по всіх шести великих північних стінах (1964—1975 рр.)[26];
  • Івано Гірардіні першим здійснив одиночний підйом по всіх трьох великих північних стінах за одну зиму (сезон 1977—1978 рр.)[27];
  • до 1979 року Норберт Йоос вже піднявся по трьох великих північних стінах у віці лише 19 років[28];
  • до 1983 року Томас Бубендорфер піднявся по трьох великих північних стінах, а також по північних стінах Ле-Дрот та Чіветти у віці лише 21 рік, соло, частково без страхувальної мотузки та за рекордний час[11];
  • 1991 року Роберт Джаспер піднявся соло по «Великій трійці» в межах одного року[29];
  • 1992—1993 рр. Кетрін Дестівель стала першою жінкою, яка соло та взимку піднялася «Великою трійцею»[30];
  • 1993 року Елісон Харгрейв стала першою жінкою, які піднялася всіма шістьма великими північними стінами соло в межах одного року, а її загальний час підйомів склав менше 24 годин[31];
  • 2008 року Роджер Шелі піднявся шістьма великими північними стінами в межах 45 днів (цей час довго вважався мінімальним для підйому на всі шість стін)[32]

Серійні сходження («enchaînements»)[ред. | ред. код]

Французький за походженням термін «enchaînement» (буквально зв'язування, послідовність) означає багаторазові сходження або марафонські тури, коли скелелази між окремими етапами не повертаються до базового табору, але виконують кілька незалежних етапів поспіль[33]. У вузькому сенсі для зазначених нижче досягнень це вірно лише для Крістофа Профіта; він переміщався між сходженнями за допомогою вертольотів. У ширшому сенсі характер цього терміну також було витримано турами Томо Цесена, Ергарда Лоретана та Жана-Крістофа Лафайє.

  • 1985 — Крістоф Профіт піднявся соло на три великі північні стіни Альп лише за 22½ години[34];
  • 1986 — Томо Цесен піднявся соло на три великі північні стіни Альп взимку в межах одного тижня[35];
  • 1987 — Крістоф Профіт піднявся соло на три великі північні стіни Альп взимку в межах 42 годин[36];
  • 1989 — Ергард Лоретан піднявся по 13 північних стінах Бернських Альп (серед них стіна Айгера) за тринадцять зимових днів[37];
  • 1995 — Жан-Крістоф Лафайє в межах 16 днів соло піднявся на десять північних стін Альп, серед них стіни Айгера та Матергорна[38]

Інші великі північні стіни Альп[ред. | ред. код]

Крім шести наведених вище північних стін, ще цілий ряд інших північних стін Альп має високу складність сходження чи відомість. Їх часто також позначають «великі стіни», «великі кам'яні стіни» або «великі крижані стіни Альп», jале не завжди з вказівкою на їх північне положення. Однак їх майже ніколи не ставлять в один ряд з північними стінами Айгера, Гран-Жораса та Матергорна. Тут швидше йдеться про описову, а не канонічну класифікацію.

Цими іншими великими північними стінами Альп в першу чергу є:

Комбіновані стіни або крижані стіни[ред. | ред. код]

Кам'яні стіни[ред. | ред. код]

Великі виключно кам'яні північні стіни Альп знаходяться у Східних Альпах:

  • північна стіна Лалідерершпітце (масив Карвендель);
  • північна стіна Триглава;
  • північна стіна Західної Цінне;
  • північно-західна стіна Чіветти;
  • північна стіна Агнера;
  • північна стіна Гохваннера

Галерея[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Catherine Destivelle: Solo durch große Wände. AS Verlag, Zürich 2003, ISBN 3-909111-13-0
  • Alison Hargreaves: A Hard Day's Summer: Six Classic North Faces Solo. Hodder & Stoughton, London 1995, ISBN 0-340-60602-9
  • Reinhold Messner: Die großen Wände. Von der Eiger-Nordwand bis zur Dhaulagiri-Südwand. BLG Buchverlag, 2000, ISBN 3-405-15981-4
  • Gaston Rébuffat: Sterne und Stürme. Die großen Nordwände der Alpen. GeraNova Bruckmann 1986, ISBN 3-7654-2058-1
  • Marco Volken: Badile. Kathedrale aus Granit. AS Verlag, 2006, ISBN 3-909111-21-1. Zu allen sechs Nordwänden vor allem S. 101 und 134.
  • Die Geschichte der Geschwindigkeitsrekorde in der Eiger-Nordwand. In: ALPIN, Heft 6/07, S. 16
  • Uli Auffermann: Im Schatten der Nordwand: Triumph und Tragödie an Matterhorn, Eiger und Grandes Jorasses. Bruckmann Verlag, Oktober 2011, ISBN 978-3765456268

Посилання[ред. | ред. код]

  • WDR Zeitzeichen[недоступне посилання з червень 2019] vom 21. Juli 2013; anlässlich des 75. Jahrestages der Erstbesteigung der Eigernordwand

Нотатки та примітки[ред. | ред. код]

  1. Часто також використовується поняття «чотири великі альпійські стіни»; мається на увазі «Велика трійця» та четверта, переважно північна стіна Пті-Дрю.
  2. процитовано з Marco Volken: Badile.
  3. Частково ускладнене сходження по східній стороні кам'яної стіни гір в Альпах, оскільки, як наприклад у східної стіни Ватцмана, скелелаз на східній стороні не бачить завчасно погіршення погоди, яке приходить з заходу; західні стіни також ускладнені через їх відкритість для змін погоди.
  4. Це є гра слів німецькою мовою: «Nordwand»-«Mordwand». Деякі свідчення цього частого використання такої гри слів: Bezwinger der «Mordwand».
  5. Daniel Anker (Hrsg.
  6. siehe Сайт гірської охорони регіону Берхтесгаден Архівовано 2 лютий 2008 у Wayback Machine.
  7. Natascha Knecht (2011-04-21). Neuer Speedrekord in der Eiger-Nordwand. Basler Zeitung. Процитовано 2011-04-25. 
  8. ALPIN, Heft 4/11, S. 93
  9. †: загинув при спуску
  10. дивись біографію Петера Хабелера, KLettersteige-online.de про Райнгольда Месснера Архівовано 2 лютий 2008 у Wayback Machine.
  11. а б в сайт Томаса Бубендорфера. Архів оригіналу за 22 грудень 2007. Процитовано 7 травень 2016. 
  12. див. сайт Томаса Бубендорфера Архівовано 22 грудень 2007 у Wayback Machine., Bergnews.com про північну стіну Айгера Архівовано 6 грудень 2006 у Wayback Machine..
  13. сайт Крістофа Хайнца Архівовано 1 лютий 2008 у Wayback Machine..
  14. сайт Крістофа Хайнца.
  15. www.bergsteigen.com про Улі Штека.
  16. Bergsteiger 4/08, S. 7
  17. ALPIN, 06/08, S. 108
  18. звіт на www.bergsteigen.com
  19. звіт на Tagesanzeiger
  20. Archive copy на сайті Wayback Machine.
  21. Archive copy на сайті Wayback Machine.
  22. http://www.blick.ch/news/schweiz/bern/sechs-minuten-schneller-ueli-steck-holt-sich-eiger-rekord-zurueck-id4370208.html.  Проігноровано невідомий параметр |hrsg= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |titel= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |zugriff= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  23. http://www.swissinfo.ch/eng/speed-climbing_swiss-machine--ueli-steck-reclaims-eiger-record/41785784.  Проігноровано невідомий параметр |hrsg= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |titel= (довідка); Проігноровано невідомий параметр |zugriff= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)
  24. siehe Gaston Rébuffat: Sterne und Stürme. Die großen Nordwände der Alpen, GeraNova Bruckmann 1986.
  25. OeAV-Events про Лео Шльоммера Архівовано 10 грудень 2013 у Wayback Machine. (PDF; 451 kB).
  26. Archive copy на сайті Wayback Machine.
  27. siehe Ivano Ghirardinis Homepage.
  28. www.bergsport.ch про Норберта Йооса Архівовано 2 лютий 2008 у Wayback Machine..
  29. сайт Роберт Джаспера Архівовано 13 грудень 2013 у Wayback Machine..
  30. сайт Кетрін Дестівель.
  31. Alison Hargreave: A Hard Day's Summer: Six Classic North Faces Solo, London 1995 та Біографія Елісон Харгрейв Архівовано 3 лютий 2008 у Wayback Machine., findarticles.com про Харгрейв.
  32. Повідомлення на www.bergsteiger.de
  33. Enchainment[en] у англійській вікі
  34. www.bergfieber.de про Крістофа Профіта
  35. www.bergfieber.de про Томо Цесена
  36. www.montagnes.com про Крістофа Профіта
  37. сайт Ергарда Лоретана
  38. сайт Лафайє
  39. цитата з книги Райнгольда Месснера: Alleingang Nanga Parbat, München 1979, S. 21 f.
  40. Ralf-Peter Märtin: Nanga Parbat. Wahrheit und Wahn des Alpinismus, Berlin 2002, S. 66.